Василь Бородай – батько монументальних символів Києва

18 серпня 1917 року народився Василь Захарович Бородай – художник і скульптор, який увічнив своє ім’я в одному з найбільших в Європі монументів – “Батьківщина-мати” в Києві, в скульптурній композиції Кий, Щек та Хорив та сестра Либідь. Його руці належать пам’ятники Миколі Щорсу, Лесі Українці, Тарасу Шевченку (Нью-Йорк).

Народився Василь у Катеринославі (нині місто Дніпро), але дитинство припало на буремний час – розруха, що залишилася після революції, голод, скрутне матеріальне становище, а попереду ще одна війна. Та попри все мрії малого завжди звертали на стежку мистецтва – він бачив себе художником. Його батько Захар Семенович товаришував із Дмитром Яворницьким і допомагав йому збирати експонати до музею. Враження від краси побачених картин закарбувалися в пам’яті на все життя.

Закінчивши школу, а після неї фабрично-заводське навчання, пішов працювати токарем на завод. Робота із металом йому дуже подобалась, але малювати хотілося більше. Тому в 1936-му Бородай вступив до художнього училища, яке закінчив із відзнакою. Та не встиг випускник переступити поріг навчального закладу, як почалася війна з гітлерівською Німеччиною. Майже одразу його мобілізували до армії. Спочатку був розвідником, потім звільняв від нацистів Польщу, Чехію, Румунію. За бойові заслуги нагороджений орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни І й ІІ ступенів. Роки, проведені на фронті, мали значний вплив на його творчий шлях.

Після війни Василь повернувся до рідного міста й працював майстром у скульптурному цеху. Але жага до навчання знову привела Бородая до Київського державного художнього інституту на факультет скульптури до Миколи Лисенка. Його випускною роботою стала скульптура “Олександр Невський”, яка втілила в собі міць і силу.

Лисенко залучив Василя до роботи над пам’ятником Щорсу, що визначило долю скульптора, як майстра монументальної пластики.

Пам’ятник Миколі Щорсу в Києві, червень 2009 року. Фото: Turzh

Щорса встановили у 1954 році на бульварі Тараса Шевченка, тривалий час цей монумент вважався візитівкою Києва. Водночас час митець працював над створенням скульптури Івана Богуна, яка мала прикрасити одну з площ Вінниці. Але пам’ятник так і не встановили.

У співавторстві з Миколою Лисенком та Миколою Суходоловим Василь працює над монументальними творами для Запоріжжя, Житомира, Києва та Москви.

У 1957 році на Ювілейній республіканській виставці твори українського митця одразу привернули до себе увагу, бо в них з’явилося те, що свідчило про індивідуальне обличчя митця – свіжість задуму та рішення, збагачене пластикою: “Земле моя” та “Леся Українка” (у тонованому гіпсі).

Працювати над Лесею скульптор розпочав, ще будучи студентом. Три роки знадобилося майстру, щоб двометрова фігура поетеси із замисленим обличчям і книгою в руці з’явилася перед очі глядачів. Леся Українка багато експонувалася на виставках. У 1965-му статую “перелили” в бронзу та встановили в Маріїнському парку, де вона стоїть і нині.

Пам’ятник Лесі Українці. Фото: Posterrr/CC BY-SA 4.0

На початку 60-х минулого століття Бородай відвідав Єгипет, там його вразили монументальні споруди, які сприяли остаточному визначенню митця саме як монументаліста.

У 1963-му скульптору запропонували створити панно для станції метра “Політехнічний інститут”. У співавторстві з майстрами була створена типова композиція того часу – на червоному тлі (керамічна мозаїка) – бронзовий барельєф фігури дівчини, яка тримає на долоні штучний супутник Землі. Після цього Бородая залучили до оформлення інтер’єру будинку Палацу піонерів. У залах були створені мідні барельєфи, вмонтовані у стіну, де фоном слугували кам’яні простори.

Станція метро “Політехнічний інститут”. Фото: Мetro.kiev

1967 рік став знаковим для митця. У Києві та в Яремчі було відкрито два пам’ятники його роботи. В Івано-Франківській області встановлений монумент героям-ковпаківцям, а на площі імені Дзержинського (нині Либідська) було споруджено пам’ятник чекістам.

Найвиразніше і найвпізнаваніше проявився почерк майстра у композиції “Засновники Києва”.

“Робота ця мені дуже довго не вдавалася. Пошуки йшли у різних напрямках, перероблено безліч ескізів, переглянуто чимало історичного матеріалу, я ознайомився з тим, що зроблено на цю тему до мене, консультувався з науковцями. І, завдяки тому, що мав багато часу, я все-таки прийшов до простої розв’язки – тієї, що тепер стоїть на березі Дніпра” – так згадував майстер свою працю.

Три брати Кий, Щек і Хорив стоять на човні, що пливе по дніпровськими хвилями, на кормі – сестра Либідь, стоїть розкинувши руки як крила, символізуючи незборимість сили, що прокладає шлях у майбутнє України. Цей витвір мистецького генія перевершити неможливо, а пам’ятник уже давно став символом столиці й самої України.

Пам’ятний знак на честь заснування міста Києва. Фото: Сергій Клименко/CC BY-SA 3.0

Ще однією знаковою роботою майстра стала скульптура “Батьківщина-мати”, яку було урочисто відкрито 9 травня 1981 року, до 40-річчя перемоги над нацистами.

“Ця скульптура – значне досягнення нашої української науки, це такий синтез, що відомий і в мистецтві минулого. Відомі інженерні розрахунки Леонардо [да Вінчі], Мікеланджело. Але таких взірців небагато, обмаль їх і в сучасному мистецтві – статуя Свободи в Нью-Йорку, Христос у Ріо-де-Женейро, великий Будда в Японії. Отож, випала унікальна нагода, то був своєрідний виклик часу. Хотілося зробити не гірше відомих зразків”, – так розповідав скульптор про свою роботу.

У 1985 році Бородай створив психологічний образ жінки-трудівниці, яка чекає з війни сина – “А мати жде”. Тоді ж була розпочата ще одна велика робота – створення пам’ятника на честь героїв-таджиків, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, для республіки Таджикистан.

У 90-х роках скульптор звертається до історичних постатей, створюючи скульптури Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Богуна – всі вони стоять у майстерні художника і чекають на кращі часи. І хоча в той період Бородай чимало працював, для нього самого це було замало. Він мав ще купу ідей, які лишилися нереалізованими.

Проте, в тиші майстерні митець став працювати над стилем “ню”.

“Для мене як художника є одна особлива й улюблена тема, на якій перевіряється майстерність і яка дає відповідь на що ти спроможний, що ти здатен зробити, – це оголене тіло. Ця тема мене хвилюватиме до кінця життя. Бо вона дає відповідь, що я являю з себе як майстер, чого я вартий, це тема, над якою можна працювати все життя тому, що вона – вічна”, – говорив Василь Захарович.

Усе життя Бородай провадив громадську роботу (майже 20 років очолював Національну спілку художників України), а про педагогічну діяльність уже годі й говорити. Довгі роки він очолював одну з провідних скульптурних майстерень у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, з якої вийшло вже багато талановитих митців.

19 квітня 2010 року видатний скульптор і художник пішов із життя. Свій вічний спокій він знайшов на Байковому кладовищі. Його онук – Василь Бородай-молодший – гордо продовжує дідову справу, створюючи скульптури не тільки із традиційних матеріалів, а ще й зі снігу та піску.

Читайте також: Скульптура Михайла Карловського

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram