23 грудня в конференц-залі редакції загальнонаціональної газети “Український інтерес” відбулася презентація збірки наукових і науково-популярних статей “Коліївщина: право на повстання”, що побачила світ з нагоди 250-ліття національно-визвольного повстання 1768-1770 років.
Участь у заході взяли співавтори книги – почесний краєзнавець України, автор і редактор “Українського інтересу” Євген Букет, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, директор Науково-дослідного інституту козацтва імені Степана Бандери Тарас Чухліб і доктор історичних наук, доцент, професор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Євген Луняк. А також відомий український козакознавець, автор тритомної енциклопедії “Україна під булавою Богдана Хмельницького” Сергій Коваленко, заслужений артист України, кобзар Тарас Силенко, краєзнавець, дослідник Чигиринського краю Олександр Солодар, композитор Андрій Бондаренко, журналісти та блогери “Українського інтересу”.
Євген Букет ознайомив присутніх зі змістом упорядкованого ним видання, наголосивши на важливості розгляду подій Коліївщини через призму засадничого для європейської політичної традиції “права на повстання”. На своїх дослідженнях детально зупинилися доктори історичних наук Тарас Чухліб та Євген Луняк. Також представники авторського колективу обговорили поточний стан досліджень повстання надвірних козаків 1768-1770 років і бачення тих подій представниками історичних шкіл різних народів. Активну участь в обговоренні взяли Сергій Коваленко й Олександр Солодар.
“Український інтерес” серед перших ознайомився з новим виданням і пропонує читачам його короткий огляд.
Відкриває збірник стаття Юрія Сиротюка “Коліївщина – перша класична європейська національна та соціальна революція”, в якій відомий політик, заступник голови Всеукраїнського об’єднання “Свобода” та голова однойменної фракції в Київраді розмірковує над значенням Коліївщини у світовій та українській історії, акцентує на революційному характері та національно-визвольній спрямованості повстання.
“Революційне гасло “Україна без холопа і пана” не лише долало іноземну окупацію та залежність, а й творило цілком нове суспільство рівних людей. Це гасло згодом стало українською національною ідеєю для кирило-методіївців і Тараса Шевченка, а потім надихало на боротьбу під час національної революції 1918-1921 років”, – переконує Сиротюк.
У збірці опубліковані три дослідження про Коліївщину, написані й опубліковані під час визвольних змагань і радянської політики “коренізації”. Невеличка популярно-публіцистична праця українського мистецтвознавця, фольклориста, політичного та громадського діяча періоду визвольних змагань Костя Широцького (1886-1919) “Коліївщина (Гайдамаччина в 1768 році)” побачила світ 1918 року в київському видавництві “Час” – одному з найпотужніших, найбільших і найактивніших центрів українського книговидання початку ХХ століття.
У цій праці Кость Широцький зробив цікаву спробу розкрити історію відносин України з Польщею і Росією під час Коліївщини. 48-сторінкова книжка Широцького продовжує історіографічну традицію героїзації учасників повстання, започатковану в ХІХ столітті видатними українськими істориками Михайлом Максимовичем, Пантелеймоном Кулішем, Володимиром Антоновичем, Михайлом Грушевським, Володимиром Щербиною, Іваном Шпитковським, Яковом Шульгиним, та чи не вперше аналізує події 1768-1769 років з погляду Української національної держави.
Праця видатного українського історика караїмського походження Осипа Гермайзе “Коліївщина в світлі ново-знайдених матеріялів”, що посідала центральне місце в ч. 1-2 за 1924 рік київського наукового тримісячника українознавства “Україна”, досі не перевидавалася і залишається маловідомою. Причина цьому – арешт Гермайзе вже через 5 років після її виходу у світ за сфабрикованою органами ДПУ УРСР справою Спілки визволення України, заслання і смерть автора в ГУЛАГу. Незважаючи на певні ідеологічні нашарування, характерні для праць перших років радянської окупації, у статті вперше досліджено й проаналізовано унікальний архівний матеріал – протоколи судової комісії при Київській губернській канцелярії у справі Максима Залізняка та інших ватажків і учасників Коліївщини. Також автором зроблено порівняльний аналіз цього документального корпусу з уже виданими на той час працями інших дослідників Коліївщини, рішуче спростовано низку мітів, що побутували, зокрема, у польській історіографії.
У книзі “Тарасик” – першій частині незавершеної тетралогії про Тараса Шевченка – вустами Тарасового діда Івана видатний діяч української культури Гнат Хоткевич розповідає про керівників Коліївщини та про багатьох отаманів, які фігурують у найрізноманітніших джерелах. Вражає знання про витоки гайдамацького руху, зокрема розповідь про столицю повстанців Мигію на Південному Бузі та точне розуміння Хоткевичем ролі Росії в українській історії. Безсумнівно, автор опрацював величезну кількість архівних матеріалів, чув безліч народних переказів, зокрема в середовищі кобзарів, про події не такого далекого ще 1768 року. У збірнику “Коліївщина: право на повстання” подано окремі фрагменти з книги Гната Хоткевича.
Серед різноманітних джерел, що стосуються повстання 1768 року, велику цікавість викликають свідчення іноземців, яким довелося стати сучасниками, а подекуди й очевидцями описуваних ними подій. Такими сучасниками були, зокрема, французи Клод Карломан де Рюльєр, П’єр Жубер та Луї-Фелікс Гінеман де Кераліо. Хто вони та що писали про події на Правобережній Україні розповідає у своїй статті “Коліївщина очима французьких сучасників” доктор історичних наук, доцент, професор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Євген Луняк.
Про різні “історичні правди” – переможця і переможеного – розмірковує у своїй статті доктор історичних наук Тарас Чухліб. “Те, що відбулося в Умані 9-10 (20-21) червня 1768 року, уже польські та єврейські сучасники назвали “різаниною”. Однак з боку короткочасного переможця – українських козаків та селян – відбулося завоювання та звільнення міста, в якому було проголошено відновлення традиційного для них суспільно-політичного устрою у формі Гетьманщини. Саме тому зайняття міста повсталими можна визначити в українських підручниках з історії як “Уманську перемогу”.
Про те, чи праві польські історики, називаючи події в Умані “різаниною”, а єврейські – “трагедією” та які проблеми у вивченні подій середини XVIII століття досі є актуальними, дізнаєтеся в статті Тараса Чухліба “Козаки чи гайдамаки? До питання про історичні та історіографічні терміни”.
Що саме з ранньої біографії “батька Максима” відомо з архівних джерел? Якими були його походження та вік? Які населені пункти можуть претендувати на те, щоб вважатися місцем народження героя? Кандидат історичних наук Назар Лавріненко стверджує, що місцем народження Максима Залізняка є холодноярське село Івківці, а з часом він, імовірно, “жительство имел” у містечку Медведівці. Аргументацію дослідника можна самостійно оцінити в його статті “Щодо батьківщини Максима Залізняка”.
Чи знали ви, що “Якуб Рудзевич і Максим Залізняк – два гетьмани та володарі однієї булави”? Сенсаційне дослідження кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Владислава Грибовського про останнього гетьмана Ханської України Якуба Рудзевича, його зв’язок з Коліївщиною, взаємини з Максимом Залізняком та обставини нападу гайдамаків на ханське містечко Балту, що стало приводом до російсько-турецької війни 1768-1774 років, дає нове пояснення щодо тем багатьох дискусій, що вже кілька століть точаться навколо подій середини XVIII століття.
Події Коліївщини стали трагічними, зокрема, для греко-католицької церкви на Правобережжі. Серед багатьох знаних і незнаних жертв у червневі дні 1768 року загинули ченці ордену василіян та священики-уніати. Збереглися їхні імена і короткі відомості про них. Це вже не абстрактні цифри, як це можна спостерегти в публікаціях про Коліївщину, а конкретні люди… Скільки їх, хто вони? Мартиролог убитих ченців ЧСВВ склав о. Єронім Грім.
“Без перебільшення можна стверджувати, що рушійною силою повстання в Правобережній Україні в 1768 році, принаймні на початковому етапі, було запорозьке козацтво”, – стверджує кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України Іван Синяк. І блискуче ілюструє своє твердження на прикладі отаманів Савки Майбороди, Семена Сараджина, Олексія Дейнеки, Івана Бандурки, Олексія Жмура, Кості Волошина та їхніх повстанських загонів. Ретельно вивчивши документи “Архіву Коша Нової Запорозької Січі” Іван Синяк встановив близько 14 гайдамацьких загонів на чолі ватажків і 7 ватаг, командири яких не згадуються. “І це далеко не остаточна цифра”, – переконаний дослідник. Більше – в його статті “Рушії Коліївщини: запорозькі гайдамацькі загони в Правобережній Україні під час повстання 1768 року”.
Журби – давній український козацький рід. Під час Коліївщини він уславився кілька разів. Андрій Журба – один із кільканадцяти запорожців, що від початку належали до групи Йосипа Шелеста. Мирон Губа-Журба був одним із повстанських лідерів у листопаді 1768 – квітні 1769 року. Василь Остапів син Тесленко, якого на Січі записали в Канівський курінь і прозвали Журбою, приєднався до повстання в грудні 1768 року і воював до червня 1769-го. А запорожець Василь Журба навіть став полковником у війську Омеляна Пугача! Про повстанських отаманів на прізвище Журба читайте статтю Євгена Букета.
Яків Сачко (Сачок-Довгошиєнко) був затриманий у Києві в травні 1770 року. До того часу він здійснював регулярні напади на ворожі підрозділи й маєтки. Неймовірну історію життя та діяльності цього повстанського отамана, який в 1768-му перевіряв на відданість Залізнякові самого Микиту Швачку, а в 1769-му записався в московське військо, щоб проінспектувати терени Уманщини, розповідає Євген Букет. У статті “Отаман-розвідник Яків Сачко-Довгошиєнко” на прикладі кількох протоколів допиту останнього провідника Коліївщини показано, зокрема й те, як повстанці вводили в оману московських слідчих.
Розмах Коліївщини вражав, бо вже в серпні 1768 року, як свідчить листування, гайдамацьке повстання поширилося на Поділля, Волинь, терени Руського воєводства і навіть усередину Польщі. Зокрема, повстанці були помічені біля Тернополя. Про гайдамаків у Львові, Жидачеві, Яворові, Підгайцях та інших містечках Руського воєводства Речі Посполитої розповідає кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії України Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Володимир Пришляк у статті “Відгомін Коліївщини на Волині та розправи над “уманцями” в містах і містечках Руського воєводства в 1768 році”.
Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський
Коліївщина: право на повстання і національна пам’ять
Тарас Чухліб: Як політична нація ми утворилися за часів Хмельницького, випередивши всі народи Європи
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
