В актуальному житті парламентської фракції Блоку Петра Порошенка дві новини: одна – погана, друга – в принципі, добра. Щоправда, це лише на думку піарників БПП, а ось при більш прискіпливому вивченні вона виглядає абсолютно нейтральною, яка ні на що глобально не впливає. Йдеться про обрання керівником фракції колишнього представника президента у Верховній Раді Артура Герасимова, який тепер мусить навести, принаймні, елементарну дисципліну в лавах парламентського загону БПП, з чим геть не впорався його попередник Ігор Гринів. А допомагати Герасимову акумулювати депутатські голоси для ухвалення необхідних владі рішень покликана Ірина Луценко, котра відтепер є офіційним представником Банкової у ВР.

Ротаційний період

Втім, від самого початку існують великі сумніви в питанні ефективності роботи цих «директорів парламенту», зважаючи, хоча б, на відсутність у обох як необхідного досвіду, так і політичного авторитету для «приручення зубрів». Крім цього, на заваді успіхам Герасимова та Луценко стоять фактори виключно іміджевого характеру. Першому завжди будуть пригадувати перипетії його невдалої, але гучної участі у парламентських виборах-2012 по мажоритарці у Горлівці, де в штабі Герасимова «засвітився» такий собі Ігор Безлер, який вже у 2014-му став відомий всім українцям в якості ватажка горлівських терористів під прізвиськом «Бєс». Ну а будь-які вчинки і діяльність другої апріорі прив’язуватимуть до її чоловіка – нинішнього генпрокурора, а в недалекому минулому – парламентського лідера БПП Юрія Луценка.

Що ж до поганої тенденції всередині партії Порошенка, то про неї засвідчив новий вихід із президентської фракції чергового нардепа. Цього разу ним став обраний за одномандатним округом в Черкаській області Владислав Голуб, який заявив, що не бажає брати участь в процесі імітації реформ та, мовляв, покривати корупцію як в центрі, так і на місцях. Критики Голуба одразу стали акцентувати увагу на тому, що він є зятем впливового депутата від «Батьківщини» Сергія Соболєва, що є правдою. Але інша правда також у тому, що Голуб був багатолітнім помічником-консультантом нардепа Гриніва, який, так вже, напевно, співпало, саме зараз добровільно склав із себе повноваження голови фракції БПП. Як би там не було, але загальна «температура по палаті» справляє враження аж ніяк не на користь президентської політичної сили.

Хто наступний на вихід 

Попереднього разу президентська фракція втрачала свої багнети ще взимку. Під новий, 2017-й, рік із БПП вийшов колишній «бютівець» Сергій Міщенко, а в січні – екс-«свободівець» Юрій Бублик. Останній тоді мотивував своє рішення традиційно для наших днів – незгодою з домінуванням у провладній політичній силі корупційних схем. Ну а потім розповів, що як мінімум 10 його колег написали вже подібні заяви про вихід. З настанням весни ця інформація від Бублика справдилася лише у випадку з Голубом, хоча це зовсім не означає, що із відцентровими проблемами у партії Порошенка впорались. Скоріше, можна вести мову хіба-що про певне відтермінування намірів потенційних «утікачів».

Тим більше, що таке бажання неодноразово лунало з вуст багатьох, перш за все, мажоритарників. Наприклад, ще восени своїм виходом і з фракції БПП, і з коаліції публічно погрожували нинішні лідери Соціал-демократичної партії (колишньої Партії простих людей), нардепи Сергій Каплін та Олександр Сугоняко, але поки числяться і там, і там. В кулуарах також подейкували, що свої заяви про вихід писали і депутат від Миколаївщини Аркадій Корнацький, і парламентарій з Вінниччини Юрій Македон, хоча чутки про це досі залишаються чутками. І список цих латентних «дезертирів» можна продовжувати не одиницями прізвищ, а цілими десятками.

А все це тому, що знайти в БПП по-справжньому ідейних товаришів, які абсолютно не потребують супутньої всякому бізнесу близькості до головного «тіла» в державі, вкрай складно. Щось подібне колись спостерігалось і за Партією регіонів часів Віктора Януковича, і за «Нашою Україною» за президентства Віктора Ющенка, і за НДП в епоху Леоніда Кучми. Бо нинішня партія влади, як і колишні її попередниці, являє собою конгломерат різних груп та центрів впливу, котрі в разі перетворення даного політпроекту в потопаючий «Титанік» здатні швидко і спокійно розійтися в різні боки.

Коротка історія БПП-розколів

Наскільки легко розпрощатись із БПП, можна було переконатися в історії виходу із фракції всіх орієнтованих на Ігоря Коломойського нардепів, як тільки дніпровський олігарх «побив горщики» із Банковою. У квітні 2015-го, одразу після звільнення Коломойського з поста голови Дніпропетровської ОДА, в один момент з президентської фракції вийшли Андрій Денисенко, Валентин Дідич, Олександр Дубінін та Віталій Купрій. Згодом до позафракційних приєдналися й Тарас Батенко та Олександр Шевченко. Сьогодні всі вони перебувають у політичному проекті Коломойського – партії УКРОП. Аналогічне політичне розлучення відбулося і у випадку з «Народним контролем»: після того, як в БПП не знайшли собі місця Богдан Матківський,  Олег Мусій та Дмитро Добродомов, вони створили свою партію. Щоправда у всіх цих нардепів, що вийшли з президентської фракції, одна спільна перевага – вони є мажоритарниками, а не списочниками.

Між іншим, на межі серйозного розколу партія Порошенка опинилась у листопаді 2015 року, коли у її парламентському загоні була створена «Антикорупційна платформа» в числі 15 депутатів. Вони привселюдно оголосили про свою непримиренну боротьбу з корупцією всередині фракції, що ніби втілюється нардепами Ігорем Кононенком , Сергієм Березенком і Олександром Грановським. Для придушення цього внутрішньофракційного бунту Банковій довелося навіть пролобіювати так званий «закон про партійну диктатуру». Дані законодавчі новації дозволили відбирати мандати у списочників, які вийшли з фракції. Першими «під роздачу» потрапили Микола Томенко та Єгор Фірсов, які ризикнули під антикорупційними гаслами покинути парламентський загін БПП, – партійний з’їзд оперативно позбавив їх депутатства. Ще один їх активний соратник Віктор Чумак залишився при своєму мандаті, бо є мажоритарником.

Після цієї «публічної прочуханки» ні новоявлені «демальянсівці» Світлана Заліщук, Сергій Лещенко та Мустафа Найєм, ні прихильниця Міхеїла Саакашвілі Наталія Новак, ні інші члени фактично замороженої «Антикорупційної платформи» демарші з виходами з фракції вже не влаштовували, боячись за своє депутатство. Хоча вони досі входять в БПП лише формально і виключно за потребою, критикуючи президента і його оточення відчайдушно та майже ніколи не голосуючи солідарно з фракцією. І таких нардепів в БПП, щонайменше, два десятка, в чому можна переконатися по самим ключовим голосуванням у Верховній Раді.

Різношерсті «групи за інтересами»

А ось деякі «антикорупціонери», такі, як Олександр Черненко або Ольга Червакова, нині цілком підкоряються партійній дисципліні і з гострими виступами відверто зав’язали. Нарешті, головний винуватець скандалу в всередині БПП Кононенко продовжує бути першим заступником голови фракції, а Березенко став заступником фракційного лідера. Втім, виглядає так, що умиротворення «антикорупційних розкольників» носить тимчасовий і нестабільний характер. Все висить на волосині, і для загоряння цього конфлікту з новою силою може вистачити всього лише однієї непримітної іскри.

Інша лінія розколу в БПП – взаємини з «ударівцями», які є чи не найчисельнішою внутрішньофракційної групою (в кращі часи їх було до 40 осіб, як і фракція Віталія Кличка в парламенті минулого скликання, тепер, за деякими оцінками, їх не більше 30-ти). Чутки про відтворення партії київського мера постійно циркулюють в парламентських кулуарах, але поки вони жодним чином не формалізовані . Хоча «ударівці», на даний момент очолювані заступником голови фракції БПП Оксаною Продан, зберігають свою автономію і не завжди йдуть в ногу з генеральною лінією партії Порошенка.

Та й основна маса президентської політсили абсолютно не однорідна. Навіть серед стовідсоткових прихильників глави держави одні орієнтуються безпосередньо на Кононенка, інші на Березенка, а треті на ще одного заступника лідера фракції, колишнього головного комсомольця України і багаторічного нардепа Анатолія Матвієнка (до речі, Березенко доводиться йому племінником). Окремо від них варто розглядати групу самодостатніх депутатів-бізнесменів, які є спонсорами БПП, з формальним лідером Олександром Третьяковим. Саме цих політиків було особливо помітно під час недавніх лікарняно-судових перипетій навколо відстороненого голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, але всі вони із захистом свого колеги відверто не впоралися. Зрештою, є ще й парламентський загін імені прем’єра Володимира Гройсмана, який поки не має свого офіційного статусу, але його лави неофіційно поповнюються буквально кожного дня.

Таким чином, говорити про відновлення якогось монолітного політичного організму у вигляді нинішньої фракції БПП та подолання в ній всіх відцентрових тенденцій можна було б виключно за однієї умови – коли існує ефективна комунікація партійців зі своїм лідером, яким де-факто є президент Порошенко. І жодні посередники у спілкуванні між ними – Кононенко, Березенко, Гройсман, Матвієнко, Третьяков, Герасимов, Луценко або інші сучасні «любі друзі» – проблему аж ніяк не вирішують. Нардепи починають підшукувати собі «теплі місця» на майбутнє за межами президентського політпроекту, а мотивувати їх на протилежне вже не здатні ані батіг, ані пряник, тим більше насправді немає ні того, ні іншого. Виходять тільки спроби компенсувати депутатські прогули і недбальство банальним кнопкодавством, але це – собі й дорожче.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram