Уявімо, ви зранку рухаєтесь звичним маршрутом: заходите до вагона метро, штовхаєтесь з людьми, піднімаєтесь ескалатором і прямуєте на роботу. Здається, ви непомітні у такому великому натовпі, однак ви сильно помиляєтесь. У столиці за вами слідкують більше п’яти тисяч камер спостереження. А поблизу станцій підземки вони здатні розпізнавати обличчя кожного з перехожих.

З одного боку, це гарантує вашу безпеку у великому місті: виявляє осіб, які перебувають у розшуку та допомагає розкриті скоєні злочини. Однак чимало людей сприймають таке убезпечення порушенням свободи та втручанням в особисте життя. “Український інтерес” поговорив із Директором департаменту інформаційно-комунікаційних технологій КМДА Юрієм Назаровим, який опікується проектом “Безпечне місто”, і дізнався подробиці. Зокрема, де встановлені камери, як вони розпізнають людей та скільки це коштує місту.

Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Де встановлені камери

Наприкінці січня цього року у столиці вже буде встановлено близько шести тисяч камер. А у планах на 2018-й – від 2500 до 3600 додаткових приладів. У порівнянні з найбільшими містами світу, у Києві можна почувати себе ледь не найвільніше. В український столиці на квадратний кілометр всього шість камер, коли ж у Лондоні на такій же площі за вами слідкуватимуть 318 пристроїв. Але на переконання очільника IT-департаменту Київдержадміністрації, ефективність системи не варто вимірювати у кількості камер на квадратний кілометр. Найголовніше – це кількість об’єктів, які “перекриті” такими пристроями. Це в’їзди-виїзди, місця скупчення людей і перехрестя. Для того, щоб “Безпечне місто” запрацювало у Києві на всі 100%, потрібно близько 100 тисяч камер. У такому випадку вони “покриватимуть” усе місто. А при стабільному фінансуванні, як запевняє Назаров, столиця може дійти до такого показника вже до 2020 року.

Назаров: Одна камера коштує близько 8-10 тисяч гривень. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

“Коли ми почали будувати проект “Безпечна столиця”, у першу чергу в нас стояли об’єкти соціально-культурного побуту: школи, дитячі садки, музеї та лікарні. У нас їх близько 1780. Там камери встановлювались на виході та вході. У другу чергу входять місця великого скупчення людей і туристичні об’єкти: Майдан Незалежності, Софійська, Михайлівська, Контрактова, Поштова площі, Андріївський узвіз тощо. І третя черга – це мости, в’їзди, виїзди з міста та дороги. Це ті місця, де нам потрібно вирішувати транспортну задачу. Там система працює з функціоналом розпізнавання номерів автівок та виміром швидкості руху транспорту. Це необхідно для управління транспортом у місті та пошуку викрадених транспортних засобів”, – розповідає Назаров.

Розумні прилади спостереження змонтують на 80-ти світлофорних перехрестях, які також розпізнаватимуть номери, габарити автівок і визначатимуть їхню швидкість. Це необхідно для автоматичного перемикання світлофорів у залежності від кількості транспортних засобів. До кінця лютого на всіх станціях підземки встановлять спеціальні камери, які можуть розпізнавати обличчя людей. Зараз вони працюють, зокрема, на “Золотих воротах” і “Вокзальній”.

Камери знімають у високій якості: FullHD і 4K. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

“Встановити камеру – для нас не проблема. Проблема у проведенні комунікацій. Тому що це камери або FullHD, або 4К – це якість, яка потребує швидкісних каналів передачі даних. Для цього до кожного об’єкта, світлофора чи будівлі ми проводимо оптоволоконний кабель, а тільки потім монтуємо камеру. Тому близько 70% витрат іде на комунікації й лише решта на камери. Одна камера коштує близько 8-10 тисяч гривень, – додає чиновник. – Ми почали підключати сторонні камери: з банків, закладів харчування, торгових центрів тощо. Навіщо монтувати нову камеру, якщо вона там вже є? Багато хто розуміє, що підключення до загальної міської мережі збільшить можливості безпеки. Тому плани на наступний рік – це масове підключення сторонніх камер. Їх зараз у Києві близько 100 тисяч”.

Камера на Майдані Незалежності. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Як працює ця система

Камера не просто розпізнає обличчя, а й ідентифікує його: виділяє квадрат, як це відбувається, приміром, на світлинах у Facebook. За секунду вона фіксує 32 обличчя та передає їх у дата-центр, а вже там дані звіряються з базою злочинців. Якщо є збіг, система у режимі реального часу сигналізує про це. Окрім того, коли інформацію про зловмисника завантажують до бази, вона інформує про те, коли ця людина проходила по тій чи іншій ділянці. І сховатися від камери практично неможливо, адже, як показує досвід, ні капелюх, ні окуляри, ні макіяж не допомагають. Ідентифікація параметрів обличчя відбувається на основі показників, які не зміняться навіть із віком. Однак такі прилади поки що встановлені лише на станціях підземки.

За секунду камера фіксує 32 обличчя. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

До бази не вноситимуть усіх містян, адже таке завдання не стоїть. Система інтегруватиметься із базою даних злочинців, а також туди потраплятимуть зниклі безвісти люди. Звичайних жителів міста не реєструватимуть у системі – її потужність на це не розрахована. Вона здатна зберігати дані до 300 тисяч осіб.

Схожа ситуація з номерами автівок. Камера розпізнає номер, а на сервер відправляє тільки текст, передаючи відеопотік паралельно. У системі за кожним номером фіксується інформація з часом і місцем, де цей автомобіль проїжджав. Згодом, лише знаючи номер машини, можна з’ясувати приблизний маршрут, яким вона рухалася. Працює цей механізм будь-якої пори року та доби.

За номером автівки можна дізнатися приблизний маршрут, яким вона рухалася. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Окрім того, завдяки цьому проекту правоохоронцям значно легше охороняти пам’ятники від вандалів. Система відеоаналітики здатна розпізнати, що до периметру пам’ятника зайшла людина. Тоді відповідні служби отримують сигнал і починають спостереження за цим об’єктом. Відтак слідкувати за кожною з п’яти тисяч камер непотрібно.

Система спрацьовує, коли до периметра пам’ятника входить людина. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Хто спостерігає за порядком

Дані з усіх камер надходять до дата-центру, де їх обробляють. Є сховище, яке дозволяє протягом трьох місяців зберігати відеоархіви. За необхідності ці дані надаються зацікавленим службам – правоохоронцям, силовикам і комунальникам.

За камерами спостерігають оператори у моніторингових залах. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Моніторингові зали створили у Національній поліції, Службі безпеки України, “Київавтодорі” (комунальне підприємство, яке відповідає за будівництво, ремонт і прибирання доріг), “Київдорсервісі” (управління рухом транспорту), а також у районних адміністраціях, щоб контролювати роботу комунальних служб. Там на екрани виводиться зображення з камер, а оператори спостерігають за ситуацією.

“У міському ситуаційному центрі збираються всі служби. Як це було, наприклад, під час снігової негоди. Там працювали служби, які контролювали ситуацію на дорогах і визначали, як її вирішувати”, – каже Назаров.

Відеофіксація порушень правил дорожнього руху

Українські чиновники все частіше задумуються щодо повернення практики відеофіксації порушень швидкісного режиму, адже у країнах Євросоюзу така практика призвела до зменшення смертельних аварій. Така система виключає людський фактор – порушення фіксується автоматично, а водій лише отримує повідомлення про штраф на пошту. За словами Назарова, у Києві вже є технічна можливість реалізувати такий проект, однак чинне законодавство наразі не дозволяє використовувати фото- та відеофіксацію для визначення порушень ПДР. Також має бути врегульований процес сертифікації приладів фіксації.  “Ми дуже чекаємо, коли такий закон ухвалять. Тоді ми спільно з Національною поліцією зможемо відпрацювати цей механізм”, – наголошує він.

Камери здатні фіксувати перевищення швидкості, перетин подвійної суцільної лінії та інші порушення ПДР. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Безпека чи порушення свободи

“Я думаю, що цей проект можна розглядати, як втручання в особисте життя, однак ми не встановлюємо камери, наприклад, на приватних об’єктах. В основному, наші камери оглядають основні місця скупчення людей, дороги, мости та об’єкти соціально-культурного побуту. Це суспільне життя, коли людина перебуває, скажімо так, у неприватній обстановці”, – каже чиновник.

Як запевняють у КМДА, щоб влада могла гарантувати певний рівень безпеки у великих містах, потрібно у чомусь поступитися. “Як житель Києва, я хочу, щоб ті місця, де я перебуваю, були під відеоспостереженням. – переконує Назаров. – У такому випадку мені буде спокійніше, що там не станеться розбійний напад або пограбування. Це зафіксують камери, а правоохоронні органи зможуть вчасно допомогти. Наприклад, як це було з нещодавно викраденою маленькою дівчинкою в Оболонському районі. Камера стояла на дитячому садочку та зафіксувала викрадачку. А якби цієї камери не було, взагалі незрозуміло як би закінчилась ця історія”

Назаров: Як житель Києва, я хочу, щоб ті місця, де я перебуваю, були під відеоспостереженням. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Як захищається інформація

Ядро хмарної платформи займає чотири серверні стійки – це чотири великих “шафи”, де зберігаються всі дані. Це дуже важлива інформація, тому питання безпеки передусім. Відтак передача інформації відбувається захищеними шифрованими каналами – саме для цього побудували закриту міську систему з оптоволоконних кабелів. І доступ до цих даних мають лише спеціальні служби. Для міської влади головне завдання – це адміністрування системи та забезпечення комунальних потреб: управління транспортом, трафіком і контроль роботи комунальників. А вже спостереженням за порядком і розшуковою діяльністю займаються правоохоронці.

Вартість безпеки

Реалізація проекту почалася у вересні минулого року, й за цей час на нього витратили близько 120 мільйонів гривень із міської скарбниці. Ці кошти пішли на створення ситуаційних центрів, сховища, ядра цієї системи та встановлення камер. Протягом півроку з бюджету мають виділити ще стільки ж.

На “Безпечне місто” витратили близько 4,5 мільйонів доларів. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Світовий досвід

Завдяки китайській системі розпізнавання осіб Dragonfly Eye, протягом перших трьох місяців використання у Шанхаї затримали 567 порушників закону. Система зберігає 1,8 мільярда фотографій, причому в базу потрапляють світлини не тільки китайців, а й усіх туристів. У такий спосіб в одному місті система допомогла зменшити випадки кишенькових крадіжок на 30%, а в іншому – за два роки розкрити 500 злочинів.

Тобто камери відеоспостереження, які можуть вас ідентифікувати, встановлені по всьому Китаю. Правоохоронцям відомо про громадян практично все: від розпорядку до знайомств і контактів, тому знайти будь-яку особу в цій країні – не проблема. Наприклад, китайським поліціянтам знадобилось близько семи хвилин, щоб затримати журналіста Бі-бі-сі під час експерименту.

Також добре розвинена система відеоспостереження у Сингапурі. Водночас, підкреслює Юрій Назаров, у Києві проект почав впроваджуватись на п’ять років пізніше, тому технічно українська столиця потужніша.

Антон Владиславський, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.