Цьогоріч Україна проходить переломний момент: громадян, які набули виборчих прав за часи незалежності, стане більше, ніж тих, чия дорослість настала при СРСР. Вважається, що молодші виборці в Україні мають чітко виражені прозахідні політичні орієнтації, апріорі віддані цінностям демократії та, як виборці, захищатимуть геополітичний вибір країни. Чи справді це так?

Ми вже надивилися на молодих політиків, нові обличчя у владі, від яких очікували, що вони поведуть країну іншим, правильним шляхом. І, споглядаючи результати, не раз замислилися, звідки вони такі беруться. А звідти ж – із 1990-х.

Після десятиріч панування ідеологічних установок радянської пропаганди капіталізм у незалежній Україні будували в такій же карикатурній подобі, яким його змальовував радянський, ідеологічно витриманий сатиричний журнал “Перець”. Бо якогось іншого капіталізму у нас не уявляли.  

Слово “демократія” – один із найпопулярніших спочатку в УРСР, а згодом у незалежній Україні, політичних термінів ще з перебудовних часів, тобто понад 30 років. Але до його розуміння, а тим паче відповідності, і сьогодні далеко. Соціологи визнають, що в Україні немає достатньо значимої групи людей, яка б її, демократії, потребувала. Загалом таких людей, як підтверджують десятки опитувань, не більше ніж 10% від усіх громадян. Решта співвітчизників не розуміють ані що таке демократія, ані навіщо вона потрібна взагалі. Якщо не розуміють – то відповідно й не цінують.

Регулярні соціологічні дослідження, в яких шукають відповіді на питання, чи хочуть українці демократії, чи є Україна демократичною країною тощо – проводить ціла низка серйозних дослідницьких організацій, зокрема, Фонд “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, Центр Разумкова, Інститут імені Горшеніна й інші. Результати щоразу приголомшують: половина громадян вважає, що живе в демократичній країні, а друга половина – що не в демократичній. Так само половина вважає, що демократія є найбажанішим типом державного устрою для нашої держави, а решта обрали б авторитарний режим або байдужі до державного устрою своєї країни. 

Читайте також: Демократія втрачає підтримку, у моді – популізм

Ба більше, пів країни вважає, що “кілька сильних лідерів можуть зробити для країни більше, ніж усі закони та дискусії”. Водночас багато хто не заперечуватиме, якщо ці сильні лідери самі порушуватимуть закони.

Узагальнюючи численні дослідження, можна зробити висновок:

  • менш ніж для половини українців якусь практичну цінність має свобода слова;
  • ще менше цінують право вільного пересування і вибору місця проживання;
  • лише один з трьох співвітчизників цінує можливість голосувати на виборах на свій розсуд;
  • тільки один з чотирьох – вважає важливою свободу підприємництва;
  • двоє з трьох громадян вважають ненормальним явище, коли одні люди заробляють більше від інших.

Ба більше, приватна власність для більшості українців не є чимось особистим і недоторканним. Декілька досліджень Інституту соціології НАН України засвідчили, що понад 60% громадян переконані: приватизовану землю і великі підприємства необхідно повернути у власність держави.

Регулярні дослідженнями Life in Transition Survey (“Дослідження життя в транзитний період”) Європейського банку реконструкції і розвитку свідчать, що за повернення до планової економіки виступає щороку більше українців, і число вже перевалило за третину.

Та чи молодші продвинутіші?

Дослідження соціологів свідчать, що ні. У молодих людей, які народилися вже в незалежній Україні, виявлені ті самі проблеми. Показово, що хлопці по 20 років на словах виступають за свободу й самореалізацію, але, менше з тим, вважають за краще гарантовану роботу бюджетників. 

А найцікавіше, що важливість свободи в діях найвище оцінює зовсім не молодше, а старше покоління. У цьому питанні, наведеному в дослідженні компанії TNS, різниця старших за віком опитаних (умовно кажучи, “літніх совків”) із тими, кому не виповнилося 30 років, становить 20%.

Річ у тім, що всі без винятку, хто зараз молодший за 40 років, росли й виховувалися в бідній, пронизаній корупцією та круговою порукою, пострадянській державі. Те, на чому виросла молодь, стало для неї природною і невід’ємною частиною життя, або “соціальною нормою”, як казав французький філософ і соціолог Еміль Дюркгейм. Це підтверджують результати опитувань Щорічної оцінки ділового клімату від Інституту економічних досліджень і політичних консультацій і програми USAID “Лідерство в економічному управлінні”. Переважна частина цієї вікової групи не сумнівається, що для досягнення успіху в бізнесі треба мати “друзів” в органах влади. Дослідники спочатку дивувалися, а потім зрозуміли: звідки ж було взятися інакшим уявленням, якщо за все життя молодих українців нічого іншого навколо вони не бачили.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram