Ще в лютому цього року Олександра Лукашенко можна було назвати найпопулярнішим іноземним політиком в Україні – тоді, за результатами опитування Центру Разумкова, довіру до нього висловили 48% українців, водночас не довіряли йому лише 36%. Для порівняння – Федеральному канцлеру Німеччини Ангелі Меркель висловили довіру 36,5%, недовіру − 48%. Особливою любов’ю він користувався серед представників найстаршого покоління (60 і більше років) – йому довіряли 56% з-поміж них, тоді як, наприклад, серед молоді до 30 років – 39%. Довіра до Лукашенка зашкалювала серед симпатиків партії “Опозиційна платформа – За життя” (79%). Та й серед прихильників найрейтинговішої партії “Слуга народу” вона досягала 54%.

Події останніх місяців не могли не вплинути на ставлення до Лукашенка. За даними вересневого опитування Центру Разумкова, частка тих, хто довіряє Лукашенку в Україні, знизилася до 30,5%, а тих, хто не довіряє – зросла до 57%. Хоча, як бачимо, майже на третину громадян України ні інформація про фальсифікацію виборів, ні кадри побиття і масових затримань демонстрантів не справили жодного враження, і вони продовжують вважати Лукашенка політиком, що заслуговує довіри. Однак, тепер недовіру до Лукашенка висловлюють більшість представників усіх вікових груп, крім найстаршої, де частка тих, хто йому довіряє, приблизно така ж само, як і тих, хто не довіряє.

Поменшало прихильників Лукашенка у всіх регіонах, але найменше це торкнулося східного регіону − тут частка тих, хто йому довіряє, знизилася лише на 11% − з 61% у лютому до 50% у вересні. Східний регіон – єдиний, де зараз частка тих, хто довіряє Лукашенку, перевищує частку тих, хто йому не довіряє, в інших регіонах переважає недовіра до нього.

Найбільше ж імідж Лукашенка постраждав порівняно з початком року у південному регіоні – тут частка тих, хто йому довіряє, впала з 63% до 34%. Це ж само стосується і ставлення до Лукашенка прихильників “Слуги народу” − серед них найбільшою мірою порівняно з прихильниками інших політичних сил знизилася довіра до цього політичного персонажу – з 54% у лютому до 34% у вересні. Серед тих, хто симпатизує “Опозиційній платформі – За життя”, рівень довіри також зменшився – з 79% до 63%, однак ця партія − єдина серед великих політичних сил України, серед прихильників якої переважають симпатики Лукашенка.

Характеризуючи останні події, що відбуваються в Білорусі, зокрема акції протесту, 45% опитаних відповідають, що це − громадянський протест проти фальсифікації виборів, диктатури та насильства з боку влади, а 29,5% вважають, що це − спроба державного перевороту, організована країнами Заходу, фактично повторюючи риторику білоруських та російських державних ЗМІ. Як бачимо, частка тих, хто вважає це “спробою державного перевороту, організованого Заходом”, практично дорівнює частці тих, хто довіряє Лукашенку.

Якщо оцінка подій в Білорусі як громадянського протесту серед представників різних вікових груп мало відрізняється (40% у найстаршій віковій групі та 45-48% у всіх інших вікових групах), то частка тих, хто говорить про “спробу перевороту, влаштовану Заходом”, істотно зростає з віком опитаних (від 19% серед молоді віком до 30 років до 37% серед тих, кому 60 і більше років). У західному та центральному регіонах більше тих, хто вважає ці події громадянським протестом, а на півдні й сході відносна більшість (відповідно 39% і 40,5%) − влаштованою західними країнами спробою перевороту.

Отже, останні події в Білорусі значною мірою стали лакмусовим папірцем, який дозволяє розкрити суспільні настрої в нашій крайні. Для частини громадян України режим Лукашенка залишається певним взірцем суспільного устрою, “ідеальною скалкою” радянської системи. І не дивно, що найбільше таких серед прихильників партії “Опозиційна платформа – За життя”, яка зараз виступає таким собі продовжувачем традицій Комуністичної партії України, якої вже не існує, у сенсі експлуатації “пострадянського посттравматичного синдрому”, ностальгії за радянським минулим, втіленням якої і вважається Олександр Лукашенко.

Не дивно, що за віковою структурою своїх прихильників вона є “найстарішою” політичною партією України – більшість (55%) з-поміж них – люди віком від 60 років і старші й лише 13% молодші 40 років. Приблизно таким самим був свого часу за віковою структурою і електорат Комуністичної партії, але в силу природних процесів та розвитку політичних подій цього електорату практично не стало. Можна сказати, що значною мірою прихильники ОПЗЖ – це діти колишніх симпатиків КПУ (як в переносному, так і прямому сенсі цього слова). Цілком очікувано, що свої ментальні традиції вони, зі свого боку, прагнутимуть передати своїм дітям. Тому можна говорити про таку собі субкультуру “тих, хто ностальгує за СРСР”, яка буде змінювати свої форми й пристосовуватися до нових обставин. Інша річ, що шанси у цієї субкультури перетворитися на домінантний культурний мейнстрим мізерні – світ рухається в дещо іншому напрямі.

У статті використані результати опитувань, що проводилися соціологічною службою Центру Разумкова у всіх регіонах України, за винятком Криму й тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, у лютому та у вересні 2020 року.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram