Поява і поширення нового небезпечного коронавірусу та блискавична реакція найрозвинутіших країн світу змушує задуматись – а чи готова Україна до нових викликів? Провідні фахівці країни зібралися на круглому столі “Епідемічна небезпека: чи захищені українці?”. Вони обговорили не лише ймовірну загрозу коронавірусу, а й загалом систему захисту від інфекційних хвороб: внаслідок реформи вона міцнішає, чи руйнується?

Вразливість: Україна у групі ризику

Завідувачка катедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені Богомольця, професорка Ольга Голубовська каже, що світ насправді неспокійний, його періодично вражають спалахи різноманітних інфекційних захворювань. Такі держави як Україна – найвразливіші, бо соціально небезпечні інфекційні хвороби пов’язані зі слабкою економікою.

Ольга Голубовська. Фото: Український інтерес/Ігор Свачій

“Це відома закономірність. Соціально-економічна криза завжди супроводжується ростом інфекційних хвороб. Нагадаю, торік ООН через східний регіон внесла Україну в перелік 16 країн, що голодують. Значна частина наших громадян живе за межею бідності. За показниками здоров’я ми в кінці сотні, серед найбідніших країн”, – зазначає професорка.

За її словами, один із доказів тому – нещодавнє безпрецедентне поширення кору в Україні. Відповідно до показників рівня захворюваності на цю болячку, ми потрапили в трійку світових лідерів разом із Мадагаскаром та Філіппінами.

“Це я кажу до того, що інфекції у нас звісно будуть. Проте, слабка чи сильна держава в цьому плані характеризується не кількістю спалахів, а здатністю держави швидко їх локалізувати. Тут важливе питання діагностики, лікування, доступу до медичної допомоги. Найстрашніше, що, на мій погляд, ми маємо тривале, повне (а сьогодні воно досягло апогею) руйнування системи нашого з вами протиінфекційного захисту”, – резюмує Ольга Голубовська.

Оперативна реакція: мають бути епідемічний фонд і план дій

На щастя, поки що лихо Україну не спіткало – жодна з чотирьох підозр на новий коронавірус 2019-nCoV не підтвердилася. Та коли що, реакція мусить бути миттєвою, отже потрібно бути в стані готовності. Президент США одразу заявив, що у них є план дій. Чи є такий в Україні, і яким він має бути? Людмила Мухарська, за сприяння якої свого часу було ухвалено закон про захист від інфекційних хвороб, та яка має досвід у подоланні епідемії атипової пневмонії, пташиного грипу, поділилася своїм баченням:

“Узагалі це мали би бути постійні плани, оскільки під кожну небезпеку готувати свій план немає сенсу. В Україні були такі плани. Наприклад, наказ МОЗу, коли була небезпека Еболи. Не певна, що люди, які очолюють міністерство сьогодні, знають про нього. У цьому плані все є, його просто треба розгорнути, подивитися – чи є у нас система як відслідковувати ситуацію в аеропортах? Чи готові наші лікарні? Чи готові лабораторії? Чи мають вони тест-системи та діагностику для того, щоб підтвердити чи спростувати діагноз? Чи є у нас запаси ліків? Чи є захисний одяг? Чи є дезинфіканти? Оце все нам мають розповісти зокрема в МОЗ”.

Людмила Мухарська (по центру). Фото: Український інтерес/Ігор Свачій

Професорка Ольга Голубовська додає, що є вже численні напрацьовані документи ВООЗ щодо цього, їх просто треба перекласти й імплементувати:

“Є поняття підозрюваного випадку, імовірного, підтвердженого. Як забирати матеріал, який матеріал, в яку лабораторію везти, яким видом транспорту, які засоби індивідуального захисту, що робити з тими пацієнтами, які перебувають в стаціонарі, в який поступив хворий з коронавірусом? Наприклад, коли ми розробляли наказ по Еболі, було таке положення – усі пацієнти виписуються, а персонал закривається та живе з цим хворим. Хто, вибачте, виживе, хто не виживе – як кому пощастить, бо це – страшна хвороба. Має бути відповідний наказ МОЗ, який все регламентує. А із цього наказу – маса інших документів, щоб кожен працівник знав, куди бігти, а не возив аналізи в кишені”.

Для оперативного реагування держава мусить мати епідемічний фонд – гроші для швидкого придбання сироваток, вакцин, ліків, діагностики. Проте, за словами останнього головного санітарного лікаря України (у 2017 Держсанепідслужбу ліквідували) Святослава Протаса, у держбюджеті 2020 року на ці цілі заклали 160 тисяч гривень, замість необхідних щорічно 100 мільйонів. Водночас експерти звертають увагу на те, що коли закуповували запас необхідного, а ситуація не траплялася, то медикам “давали по шапці”, мовляв, розганяли паніку. Однак, якщо не закупити, а захворювання пошириться, – теж перепаде. Тому тут потрібний пошук оптимального рішення – скільки купити та розуміння, що воно може й не знадобитися.

Чи буде система ефективного епіднагляду?

Система реагування та епідконтролю має бути не ситуативною, а постійною і потужною. Це питання національної безпеки. Проте останнім часом фахівці дуже занепокоєні майбутнім інфекційного захисту українців. Кажуть, МОЗ оприлюднило проєкт наказу, новаціями якого серед іншого є децентралізація функцій епідеміологічного нагляду та скорочення чисельності працівників служби – лікарів епідеміологів, гігієнтістів, лаборантів тощо з 15 тисяч до 1,5 тисячі. Тобто, вдесятеро. Роботу звільнених планують перекласти на сімейних лікарів, які не тільки й без того навантажені, але й не мають спеціальної освітньої підготовки. До речі, епідеміологів українські виші не готують вже чотири роки.

Приголомшені експерти також децентралізацією, згідно з якою місцеві органи мають діяти відповідно до епідемічної ситуації в області. Але яка може бути ситуація в області? Коли сьогодні вірус з’являється в Китаї, а завтра він вже у США, блискавично долає континенти.

“Це так само, якби питання охорони державного контролю віддали на розсуд і відповідальність кожного прилеглого села, або в кожній області були свої ПДР. Є питання, за які несе відповідальність і регламентує держава”, – каже Людмила Мухарська.

Готується також новий законодавчий проєкт на зміну закону “Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення”, який був ухвалений ще в 1994 році. І хоча для роботи над ним була зібрана робоча група з провідних спеціалістів, науковців ключових напрямів, їхні напрацювання схоже, вирішили проігнорувати.

Старший науковий співробітник Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського НАМН України, професор Віктор Марієвський був автором закону 1994 року. До того система епіднагляду була саме децентралізованою, і в Україні вирувала епідемія дифтерії. Під керівництвом Марієвського її вдалося здолати. Сьогодні ж пан Віктор висловлює стурбованість.

“Це доленосне питання для народу. Не хочу здатися противником інтеграції в ЄС і взагалі в міжнародний простір у питаннях охорони здоров’я. Ми повинні інтегруватися – це питання не є дискусійним. Проте, інтеграція, на мій погляд, – оцінка того, що в нас є, внесення корективів. Закон, певна річ, повинен бути переглянутий, вдосконалений. Змінилася соціально-економічна ситуація, політична, змінились деякі підходи, змінились і наукові здобутки. Тому сьогодні обов’язково треба ухвалити новий закон. Саме для цього й працювала робоча група провідних фахівців. Ми дійсно розробили сучасну систему епідеміологічного нагляду в країні. Вона чітко структурована, економічно та науково обґрунтована. На жаль, систему епідеомологічного нагляду знищили, систему підготовки кадрів знищили, наукові заклади сьогодні практично знищені, вони не цікавлять керівництво Центру громадського здоров’я. Нам треба зробити все, щоб привернути увагу керівництва держави й особисто президента, до того проєкту, який був розроблений фахівцями колективно”.

Віктор Марієвський (по центру). Фото: Український інтерес/Ігор Свачій

Професор Марієвський із сумом визнає, що сьогодні нищиться здобутки не лише останніх 30 років, а століть. Адже серед українців було чимало корифеїв, той же Громашевський вважається засновником епідеміології. Дійсно, система інфекційного захисту нині не в найкращому стані: відсутня відповідальна посадова особа – головний санітарний лікар, а матеріально-технічна база служби не оновлювалася з часів здобуття Незалежності. Чи зміниться щось, залежить від політичної волі. Лист фахівців разом із проєктом закону на 184 аркушах лежить на столі президента Володимира Зеленського з кінця листопада минулого року.

Тим часом триває активне освоєння грантів і запозичення європейського досвіду. Передові технології діагностики та лікування переймати дійсно потрібно, проте копіювати їх систему захисту – дещо бездумно, бо це як перенесення лайт-версії на хард-умови. Багато хто, без сумніву, звинуватить фахівців у бажанні втриматися за стільці та грошові потоки. Навряд чи це так. Скоріше, у час небезпеки великі мусять говорити. Щоб потім їм не дорікали “чому ви мовчали?”. Їхня справа – застерегти, наша – зробити висновки. А влада мусить ухвалити доленосне рішення. Доленосне для держави, народу та себе.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram