Український інститут книги: директорка звільняється, що далі?

Фото: twitter.com/uabookinstitute

Усі дружньо раділи створенню Українського інституту книги. Ідея цієї установи виглядала красивою і захопливою. Нарешті книжковою справою мала б опікуватися держава. Офіційно головними цілями Інституту були заявлені підтримка книжкової галузі в Україні, стимулювання перекладацької діяльності та популяризація української літератури у світі. Потім призначили директоркою журналістку та кураторку багатьох літературних проектів Тетяну Терен – вона надихала усіх.

“Нарешті, після 20-ти років розмови дозріла думка до створення Інституту книги. Уже призначили дуже гідну директорку, але вона вже два місяці не може елементарно найняти бухгалтера, тому що зарплата бухгалтера трохи вища 3 тисяч гривень, і ніхто не хоче йти. Вони не мають навіть приміщення. Держава робить крок вперед і два назад”, – розповів Іван Малкович в інтерв’ю “Українському інтересу” на початку вересня.

І справді, з літа 2017 року команда, паралельно формуючись, займалася реєстраційними процесами та шукала приміщення. Також намагались “вибити” вищі зарплати для співробітників. Адже в установі були найнижчі оклади, які можна платити службовцям. Багато досягнень, але так само ще багато роботи. І раптом…

Звільнення директорки

“Я написала заяву на звільнення з посади директора Українського інституту книги. Це рішення не спонтанне і для нього є низка причин”, – шокувала багатьох Тетяна Терен 20 січня, повідомивши про це у Facebook.

У Інституті цього не засуджують.

“Той факт, що Тетяна йде з посади, для мене свідчить про те, наскільки людину не схильну до істерик, терплячу, може перемолоти державна машина”, – каже її заступниця Анастасія Левкова.

Сама ж директорка у соціальних мережах пише, що після призначення її на посаду в Інституту була лише печатка, а дуже скоро вона зрозуміла, чим ця структура є насправді.

“Першого ж дня мені вручили гору документів для заповнення бюджетного запиту, який з 2017-го подається на три роки наперед. Це було моє перше знайомство з системою і абсурдом цієї системи. Установа, яка існувала тільки на папері, в якій не було ще бухгалтера і фінансиста, мала за кілька днів сформувати і передбачити свою діяльність на три роки наперед”, – згадує директорка.

За її керівництва зроблено немало, але енергія використовувалась на далекі від книжок процеси. Та все ж Інститут книги став офіційно зареєстрованою установою зі своїм приміщенням. У цієї установи є перші члени команди, і тепер туди можна набирати повноцінний штат за новими окладами, які принаймні дозволять залучити фахових керівників відділів.

“Я готова до того, що мені закинуть брак відповідальності… Інституту книги зараз необхідні глобальні зміни, які не відбудуться лише на рівні Інституту й на ентузіазмі його працівників”, – впевнена директорка.

“Український інтерес” запитав у Тетяни Терен про її звільнення. Вона розповіла, що має багато клопотів та завдань і працюватиме там ще тиждень. Також вона передаватиме справи своїй заступниці, яка замінить її до того, як у Мінкульті оголосять конкурс на посаду нового керівника молодої структури та оберуть його. Однак, коли це відбудеться – поки невідомо.

Команда Українського інституту книги. Фото: Facebook / Тетяна Терен

Що буде далі?

“Я не мала наміру просто піти, гримнути дверима і “після мене хоч потоп”. Всі розпочаті командою проекти будуть продовжені й діяльність Інституту не зупиниться”, – запевняє Тетяна Терен.

Обов’язки директора поки виконуватиме Анастасія Левкова і у неї буде багато завдань, серед яких головними стануть:

  • розробка Стратегії розвитку розвитку Українського інституту книги із залученням експертів;
  • розробка Міжнародної програми підтримки перекладів;
  • відкриття перекладацької резиденції в Луцьку;
  • заснування премії для кримськотатарських авторів.

Також у молодій структурі формуватимуть англомовний каталог з роботами найкращих українських ілюстраторів, запускатимуть книжковий проект на радіо, розроблятимуть положення Премії для перекладачів з української мови та  готуватимуть Український стенд для представлення на Празькому ярмарку.

У Інституті впевнені, що держава має підтримувати (щонайменше – фінансово) українських видавців, щоб ті їздили на книжкові міжнародні ярмарки, а також, щоб туди могли поїхати і автори. Це одне із найголовніших завдань на цьому етапі.

Тому Українському інституту книги бути. Здаватися ніхто не планував.

Інна Собора, “Український інтерес”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.