Українські стартапи в космосі

Українські стартапи у космосі. Одним із перших законів, що був прийнятий восени IX скликанням Верховної Ради – був закон про допуск приватних компаній в українську космічну галузь. Не поглиблюючись у суть закону, зазначимо, що йдеться або про можливість “приватниками” використовувати державні можливості галузі й інфраструктури (через створення спільного підприємства з домінантною долею держави), або самому державному підприємству через створення СП виходити на ширший ринок.

Максим Поляков, україно-американський “космічний” та ІТ-підприємець, розповідав, що обсяг ринку космічних послуг наразі становить близько 330 мільярдів доларів, а за п’ять років сягне трильйону. Це, порівняно, наприклад, з капіталізацією таких компаній як Apple, Amazon або Microsoft. Саме розуміння цього простого факту дозволило українському айтішнику, який не є ні західним мільярдером (як Маск, Бренсон чи Безос), ні тим паче українським олігархом, поставити своє ім’я поряд з провідними піонерами нового космосу.

Новий космос – це концепція, народжена в 90-х роках. Вона передбачає, що саме приватний сектор повинен поступово перебирати на себе освоєння космосу, ставити питання про самоокупність цього сектору, виступати головним інвестором в новітні розробки та технології. Утім, усі найвідоміші компанії нового космосу є підрядниками NASA в тих чи інших програмах – і Поляков, як і названі вище особи, не виняток.

Ми полетимо туди… Що ми забули в Космосі?

Проте сама ця ідеологія залучила в галузь багатьох нових людей. Не треба мати ні мільярда, ні навіть бути інженером, щоб розпочати свою діяльність у цій сфері. Показовий приклад іншого “піонера” – Роберта Біґелоу, власника десятка бюджетних готелів на півдні США. Захопившись ідею “зробити зорі ближчими”, він заснував власну компанію “Біґелоу Аероспейс”, метою якої є створення мережі “космічних готелів”. Технологія, що він обрав, ніколи не була до того у фокусі уваги державних агенцій – надувні модулі, що розгортаються в космосі. І один із таких модулів – уже успішно функціонує, виконуючи роль комірчини на Міжнародній Космічній Станції. Навіть після завершення контракту з американським аерокосмічним агентством воно саме запропонувало його продовжувати, переконавшись в перспективності технології.

Макс Поляков – зразок системнішого гравця. Сам – виходець із родини інженера запорізької філії “Хартрону”, який був важливою частиною радянської космічної програми. Протягом багатьох років він підтримував та організував не тільки громадські й освітні проєкти, пов’язані з ІТ – як-от, наприклад, робота з великими даними (big data). Це також були інженерні школи, конкурси з робототехніки, ракетного моделювання тощо. Отже, купівля 2018 року американської компанії Firefly, що збанкрутіла, стала просто способом виходу на один із двох найбільших у світі (поряд із Китаєм) ринку космічних послуг.

Сама компанія була заснована блискучим інженером, проте не настільки вдалим бізнесменом. Томас Марк’юзік встиг попрацювати на провідних інженерних посадах у трьох найяскравіших компаніях “нового космосу” – Space X (Ілон Маск, засновника Тесли), Blue Origin (Джеф Безос, також Amazon), Virgin Galactic (Річард Бренсон). Після купівлі компанії Томас залишився одним із директорів і продовжив уже на міцнішій основі реалізовувати свої проєкти.

Стрімкий злет компанії у 2019 році не залишився не поміченим – за підсумками року американський журнал Space назвав її проривом року та розмістив на обкладинці. Ім’я самого ж Полякова стало в ряд з його колегами – Маском, Бренсоном, Біґелоу, Безосом. “Світляк” (саме так перекладається назва компанії) отримав унікальні стартові майданчики в Сполучених Штатах – легендарний Вандерберг (захід США, знаменує початок ракетобудування та двигунобудування для космосу), та один на мисі Канаверел (двадцятий, використовувався раніше для програми “Аполлон”).

Також компанія стала підрядником NASA у створенні зонду для дослідження Місяця, проєкт якого вони купили в Ізраїля – і так “Берейшит” став Genesis. Обидва слова означають назву першої Книги Біблії – “Буття”, де описується створення світу. Ізраїльський проєкт минулого року на жаль розбився на поверхні Місяця – отже логічно було передати подальшу його реалізацію іншій компанії.

Крім власне цієї компанії, Поляков володіє також низкою інших компаній, що займаються ІТ й космосом. Це компанія по аналізу супутникових даних або відомий портал Ask.fm. На сайті його венчурного фонду можна побачити – низка “ніш”, де його компанія хотіла би мати активи, ще не заповнені. Це – постачальники деталей для ракет (наразі вони розміщують замовлення зокрема й на Південмаші), дослідження глибокого космосу тощо.

Нові світи – нові мови

Як нас переконують медії, треба бути мільярдером, щоби мати Велику Ідею. Проте часто, подивившись на людей, які зрештою цього досягли, виявляється, що ніяких Великих Ідей вже в них просто нема. Такі ж як Поляков, чи Біґелоу доводять – якщо важливіша ідея, то з неї і варто починати.

Філософія, на яку спирається Поляков – це ідея Ноосфери Володимира Вернадського, єдність умів заради всього людства. Чільні представники його фонду так себе й називають – ноомислителі (“noothinkers”). І хоч сам Поляков із 2014 року живе переважно в Каліфорнії, він не тільки не пориває зв’язку з рідною землею, а фактично розвиває компанію і тут – половина співробітників “Світляка” працюють саме в Україні.

Глобальне мислення, якісне планування – це два фактори, які дозволяють створити диво. Приклад Полякова, як і загалом американського (та китайського) космічного ринку показує – варто створити правильні умови, щоб приватний підприємець знав, заради чого він ризикує, які правила гри, що він може виграти, до чого підключитися, та просто починав роботу з реалізації своїх ідей.

Але натхнення грає не менш важливу роль. Бо саме воно народжує Великі Ідеї, що рухають світ.