Запалити вогонь з трьох сірників – легко, поставити намет, зав’язати вузли та навіть створити пліт – теж без проблем. Українських скаутів не лякають ні вужі, ні комарі, ні відсутність електроенергії. “Український інтерес” завітав до “холодних” та “крутян” та подивився, як вони вчаться самоорганізації серед лісу.

Година їзди від Києва – і от ми бачимо трохи замурзаних, втомлених хлопців біля соняшникового поля. Вони тримають палиці, на головах капелюхи, а у старшого чоло перев’язане шматком тканини. Він дуже поважно, по-дорослому відповідає, як знайти пластунів. З’їзд до лісу, нетривале блукання хащею, і ми знаходимо хлопчачий табір поруч із Дніпром. Зустрічають нас серйозні дитячі обличчя. Навколо приладдя, намети, казани, вогнище.

Табір дівчат знаходимо трохи далі. Вони сидять у колі, співають пісень і плетуть вінки – до свята Івана Купала. Тут зовсім інший світ. Діти поводяться інакше, розмовляють виключно українською. Від пластунів можна почути багато слів, які не зрозумілі звичайній людині. Белька, наприклад, – це дерев’яна палиця, гутірка – розмова, линва – мотузка. Але звикаєш дуже швидко.

Хто такі пластуни

Пластуни – це українські скаути, які плекають нашу культуру, мову.
Минулого року організації виповнилося 105 років. Серед засновників пласту – брат Франка Петро. Він хотів просувати українську ідею, виховувати молодь, готову щось змінювати. Спочатку пластували лише хлопці, а потім і дівчата. Курінь складається з маленьких груп по 5-8 людей. У таборах, до яких ми завітали, близько 30 дітей від 10 до 15 років.

Кожен курінь має ім’я історичної постаті. Зазвичай, це видатна людина, розумна та сильна духом. Для чоловічих куренів патрон – чоловік, для жіночих – жінка. Патронесса дівчат, до яких ми завітали – Наталя Левицька-Холодна, українська письменниця. Тому дівчат скорочено кличуть “холодні”. Хлопців звуть “крутянами”, адже їхні патрони – герої битви під Крутами. В Києві також є “володимирці” на честь Володимира Великого, “первозванні” – імені Андрія Первозванного. Кожен підрозділ має своє знамено, нашийні хусточки.

У дітях виховують патріотизм. Пластун має три головні обов’язки, яких присягає дотримуватися на українському прапорі: бути вірним богові та Україні, допомагати іншим, слухатись пластового проводу і жити за пластовим законом.

Організатори на українських скаутах не заробляють. Пласт – це волонтерська організація. “У ній я уже десять років, – каже Ірина. – Раніше їздила учасником, як діти. Потім, коли виповнилося 18 років, стала волонтеркою. Ми беремо кошти лише за дорогу, їжу, друк співників. Нікому з дівчат кошти не йдуть в кишені. Я відчуваю обов’язок, адже організація дуже багато вклала в мене. Наступного року пластувати продовжу”.

Волонтерка Ірина. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Столиця пласту у Львові – саме там він заснувався. Але осередки є у всіх областях України. Рух стрімко розвивається на сході, є навіть в Одесі та у Криму. Пластуни приїздять в інші міста і бачать свою місію у тому, щоб поширювати ідею.

Як минає день

Табір триває 12 днів. Спершу привозять реманент: сокири, лопати, сапери, пилки. Тоді починаються таборові роботи. Дітей вчать будувати споруди, в’язати вузли. Дівчата рубають і пиляють так само, як і хлопці.

Встають пластуни рано – о 7:00-7:30. Вивішують прапор України і знамено та відкривають день у формі. Програма містить різні завдання для дітей. Їх вчать першої медичної допомоги: як обробляти рани, що робити в разі переломів чи опіків. Навчають, як орієнтуватись на північ, південь, схід та захід, розповідають, що за рослини і тварини їх оточують.

Дітей привчають варити їжу в казанах. Готують чергові. На обід є перша і друга страва. Щодня готують салати, роблять компоти і чаї. Переважно вживають крупи, а не картоплю – її довго варити і дуже багато чистити на усіх. Зараз дівчата експериментують – До Івана Купала ліплять вареники. В таборових умовах це дуже важко, але “холодних” це не зупиняє. Під час обіду є “імпрезки”. Чергові задають певну тему: наприклад, згорів рис, і дітям треба придумати пісеньку, постановку на цю тему.

Є година дозвілля, але воно організоване. Наприклад, збирають гербарій. З розваг є ватра – коли усі співають та грають при вогні, а душевні розмови – це вогник. Діти не просто сидять у таборі, а ще й мандрують околицями: ходять на екскурсії до музеїв, дізнаються, як колись жили козаки. Раз на три дні усі купаються у річці. Щовечора діти нагрівають воду з Дніпра в казані і миються, а закінчується день спусканням прапору.

Унікальний досвід

Виявляється, хлопці, яких ми бачили з палицями, ходили в тестову мадрівку. Це була перевірка підготовленості юнаків. Хлопці ходили дивитися на розвалену фортецю.

Задання для дітей різняться залежно від табору. Той, хто зібрав найбільшу купу дров, отримує солодощі. Є і складні перевірки. “Крутяни” ідуть на ніч з одним ножем в ліс, мають побудувати собі шалаш і прожити там всю ніч. Старші будуть поруч, на відстані 200 метрів. Також є випробування “рух по колу”. На одній станції треба буде зав’язати п’ять вузлів, на іншій – розпалити вогонь з трьох сірників, на третьому етапі – надати першу медичну допомогу.

Хлопці часто не чекають на завдання. “Якось до мене підходить хлопець і каже: тут за 5 кілометрів є хвойний ліс. Можемо туди піти, зрубати 3-4 сосни, зв’язати їх і на плоту сплавитися вниз. Я кажу: можемо, а навіщо? Він: це ж унікальний досвід. І вони це зробили. Їх не було три години, ми переживали, але діти повернулись живі-здорові”, – розказує один із організаторів.

Один із організаторів табору. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Протягом табору оцінюють прогрес дитини. Є “першун” – хто краще себе показав. Діти прагнуть бути лідерами у системі рейтингу. Найкращі переходять на наступний рівень – вони отримують нашивки і заохочувальні призи і тоді мають інші завдання. Якщо організатори знаходять спонсорів, кращим дарують туристичне обладнання, яке діти можуть взяти у наступний табір: рюкзак, ліхтарик, надлегкий рушник.

Медична допомога

Пластуну витягують кліща. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Ми зустрічаємо дівчат, які повернулися з дому – їм довелось повертатись додому через біль у вусі. У таборі є лікар, до якого завжди можна звернутись. Але переважно трапляються лише несуттєві порізи. Перед нами одному хлопцеві за кілька секунд витягають кліща. Якщо у мандрівних таборах комусь стає погано, уроки медичної допомоги теж не минають дарма.Пластуни стежать за технікою безпеки: на кухні не можна ходити босоніж, дрова теж рубають тільки у закритому взутті і лише після інструктажу.

Усі діти застраховані. Із собою беруть цілий пакет документів: медичну довідку, дозвіл від батьків, свідоцтво про народження. Всі ці документи потрібні, адже такі табори об’їжджають перевірки.

Цього року були дощі, але пластуни кажуть, що проблем не було, бо минулого року закупили цупкі намети. Місця у них вистачає – можна стати у повний зріст. Вогонь та їдальня також захищені від дощу. Діти беруть із собою теплі речі, а якщо щось намокло, є сушка.

Сюрпризи для дівчат і весілля

Дівчачий і хлопчачий табори мають різні програми, але час від часу вони кооперуються – мають спільну ватру, перетинаються на мандрівках. Хлопці влаштовують дівчатам сюрпризи: минулого року встановили “холодним” щоглу, поки вони спали.

У пластунів є проміжна ланка – спецзагін. Це вісім старших хлопців, які ще не дотягнули на наступний рівень і виконують спецзавдання. Якось вони мали вранці пройти непоміченими і зготувати дівчатам сніданок, поки вони споять. Але дівчата не дуже здивувались – зреагували так, ніби це відбувається щодня.

Табори також святкують Івана Купала разом. На спільній ватрі біля вогню співають народних пісень. Дівчата кидають свої віночки. Хлопець танцюватиме з тією дівчиною, чий віночок він зловив. Віночок також можна викупити за спеціальні завдання. Також діти стрибають через вогонь.

Дівчата зустріли подруг, які повернулися до табору. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Крім того, на святі “одружують” дівчинку з хлопцем – дітей вчать, яке весілля було колись. Усі купаються і вдягають вишиванки. Дівчата обирають наречену, вдягають їй найяскравіший віночок, підмальовують губи. Хлопці обирають нареченого. Кажуть, вибір падає на відкритого і адекватного хлопця, який завжди на позитиві і не засоромиться у відповідальний момент. На дітей чекають оглядини, викуп, весілля. Ніхто не знає, хто буде “молодими” – інколи це буває секретом і для тих, кого одружують.

Діти також пишуть один одному справжні листи, бачаться. Є гра “таємний друг” – пластуни анонімно лишають один одному букетики, цукерки. Хоча спілкування хлопців і дівчат обмежене, підліткам вдається знайти своє кохання у таборі, адже після табору продовжують спілкуватися в соцмережах.

Дванадцятирічний капітан

Пласт допомагає дітям бути відповідальнішими, адже вони пробують примірити різні ролі. Є бунчужний, який слідкує за часом та виконанням програми. Такий собі тайм-менеджмент. Можна побути і писарем – відповідальним за дошку оголошень.

“Я в пласті з 4 років. Це мій шостий табір, третій курінний. І мені дуже подобається, – розказує Соля Пелих. Зараз я відповідальна за приготування вареників – координую дівчат, хто що робить, хто що збирає. Якось була капітаном у таборовій мандрівці. Мені тоді було лише 11-12 років. А капітану потрібно зголосити команду, взяти страховки, медичні довідки, квитки, скласти меню, придумати, де це все купити, зібрати гроші, – словом, все організувати. В перші рази не виходило: ми забували намети в потязі, поверталися Але зараз всі діють по чітко продуманому алгоритму навіть не збиваючись. Всі настільки досвідчені і упевнені в тому, що потрібно робити, що навіть не виникає питань”.

Соля Пелих. Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Телефоном діти користуються раз на три дні – діти телефонують батькам. Розказують, як веселилися, чого навчилися. Але загалом намагаються не садити зарядку. У перші дні багатьом без Інтернета дуже важко. Часто на таборі усі ниють, що хочуть додому. Повертаються, сидять там з Інтернетом і теплою ванною. А потім за кілька днів уже хочуть повернутись.

“Табір періодами дуже важкий. Учора хлопці йшли з усіма речами під сонцем, дуже втомились. Їм треба було проговорити, навіщо ми це зробили, які уроки вони можуть з цього винести. Вони так само дають свій негатив. Наприклад, говорять, солодкого мало чи потрібна ще година сну. Ми просто почали давати їм більше печива, довше спати, і діти були щасливі”.

Дитина може себе розкрити в спільноті. За вечерею в одному колі обговорюють певні важливі теми. Кожен може виговоритися, як минув день. Діти дискутують на тему краси, лідерства, української мови. Не просто висловлюються, а і чують думки інших. Коли дитина повертається, батьки говорять, що це інша людна. Поводяться інакше, а удома на автоматі роблять зарядку, миють за собою посуд.

Ставлення людей

Увага до пластунів щороку зростає. Цього року дітей у таборах удвічі побільшало. Про пластунів дізнаються через соцмережі, але переважно до сім’ї долучаються через знайомих, які діляться досвідом. “Мама шукала старшому брату табір, знайшли пласт. Йому сподобалось, віддали мене, а тоді батьки порадили знайомим. На цьому таборі є моя рідна сестра і три двоюрідні”, – каже Соля.

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Пластуни розповідають, що минулого року якась бабуся викликала поліцію – сказала, що лісом тиняються безпритульні. “Приїхали поліцейські, зупинили наш гурток. Документів при дітях не було – всі тут, у папках. Діти дали телефон коменданта, але він якраз купався. Через 15 хвилин ми швиденько підскочили, показали документи. У поліцейських претензій не було”, – каже один з організаторів.

Нещодавно хлопці також пішли набирати води з криниці. Витягли одне відро, друге, а тоді поспішили, і уся система відірвалась у впала на дно криниці – пролетіла 34 метри. Усе витягли і поремонтували. Претензій від місцевих не було – вони навіть були задоволені. Усі розуміють, що таке пласт, або ж питають: “Це як піонери”? Тоді діти пояснюють.

Кажуть, пласт – це велике село, бо усі всіх знають. Протягом року пластуни з усіх областей зустрічаються: щотижня є мандрівки, спеціальні заходи. Діти не просто вчаться виживанню – вони отримують друзів на все життя. Так пласт стає для дітей чимось більшим, ніж просто організацією.

Ганна Пєшкова, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram