Українська революція: Всеукраїнський національний конгрес

6 (19) – 8 (21) квітня 1917 року, у Києві відбувся Всеукраїнський національний конгрес – ключова подія початкового етапу Української революції.

Засідання конгресу відбувалися у залі будинку купецького зібрання. Нині – колонна зала імені Миколи Лисенка Національної філармонії України, що на Європейській площі. Десять років тому на честь цієї події за Указом Президента Віктора Ющенка на будівлі встановили меморіальну дошку.

Всеукраїнський національний конгрес був скликаний Українською Центральною Радою. Ідея його проведення виявилася надзвичайно вчасною і продуктивною, вона здобула цілковиту підтримку української громадськості. На конгресі були широко представлені делегати від усіх українських губерній. Різних верств населення, багатьох політичних партій, громадських рухів і організацій, українських громад поза межами України. Загалом, за різними даними, від 600 до 1500 учасників.

Так, газета “Киевская Мысль” від 20 (7) квітня писала: “Зал купецького зібрання переповнений, море голів, і від краю до краю котяться хвилі мелодійної української мови. Партер заповнюють делегати, кількість яких перебільшила тисячу чоловік. Але це не все, очікують ще й тих, хто не встиг прибути на сьогоднішнє засідання”.

Звичайно, далеко не всі з них мали можливість зупинитися в готелях. Тож діячі Центральної Ради розмістили багатьох у своїх оселях безкоштовно.

Під час засідань відбулося щонайменше 300 публічних виступів. На адресу конгресу надійшло понад 350 вітальних телеграм і листів від українських організацій, громад, гуртків, з’їздів селян, солдатів і офіцерів, вчителів, учнів. Під час роботи конгресу із вітальними промовами виступали представники грузинських, єврейських і польських організацій. Особливої уваги заслуговують слова грузинського делегата пана Коіава (російською мовою): “Вы, украинцы, и мы, грузины, особенно близки друг другу. Наша прошлая судьба одинакова. Украина и Грузия присоединились к России с тем условием, что они сохранят полное право национального самоопределения, но недостойные правители России нарушили договор и стремились нас задушить”.

Конгрес переобрав Михайла Грушевського головою Центральної Ради. Його заступниками обрав Володимира Винниченка і Сергія Єфремова, а також сформував склад УЦР у кількості 115 депутатів. Понад половину з них (60 осіб) обрали за територіальним принципом від губерній та великих українських громад за межами України – на Кубані, в Бессарабії, в Ростові-на-Дону, Саратові. 20 місць відводилося київським громадським, військовим, професійним та науково-освітнім організаціям, чим підкреслювалася особлива роль київської інтелігенції у творенні Української Центральної Ради, адже такі міста, як Катеринослав (нині Дніпро), Одеса, Харків, Москва і Петроград (нині Санкт-Петербург) отримали тільки по 2 місця. По 5 мандатів дісталося робітничим, селянським і коопераційним організаціям. Партійне керівництво визначалося в 1 – 5 місць.

Зауважимо, що серед обраних до складу УЦР на Всеукраїнському національному конгресі було 6 жінок. Конгрес надав Раді право кооптувати до свого складу нових членів, яким вона у подальшому активно користувалася. І до кінця 1917 року збільшила свою чисельність до майже 800 осіб.

Основне значення Всеукраїнського національного конгресу полягає у тому, що він схвалив курс на федералізацію Росії, здобуття Україною автономії із забезпеченням прав національних меншин. А також підтримав український національний рух в російській армії в умовах Першої світової війни. Його проведення засвідчило прагнення Михайла Грушевського і його колег забезпечити легітимність Центральної Ради як керівного органу українського руху. А також стало першим реальним кроком до створення української держави.

Фото: Колонна зала імені Миколи Лисенка Національної філармонії, Європейська площа, Київ

Свято Свободи – Свято вільної України у Києві

Мстислав Скрипник – хорунжий, парламентарій, Патріарх