Українець, який подорожує на візку: інвалідність – не перешкода

Українець, який подорожує на візку: інвалідність – не перешкода. Фото: Facebook Микола Подрезан

У Києві 5 липня відбудеться завершальний етап всесвітнього проекту 65-річного Миколи Подрезана “Планета Земля. Погляд з інвалідного візка”. Протягом семи років чоловік самотужки побував у 34 містах у 256 країнах на 6 контингентах за маршрутом всесвітньої естафети Олімпійського вогню. Робить він це для того, аби полегшити і прискорити адаптацію об’єктів культури і спорту, пам’ятників архітектури та історії України для людей з інвалідністю на візках. Подорожуючи, пан Микола збирає та занотовує досвід країн світу у цьому питанні.

Людина з талантом любити життя

Микола Подрезан уже 26 років свого життя провів на інвалідному візку. Попри це не втрачає оптимізму.

Все дуже просто – життя прекрасне. Тим більше, коли ти розумієш, що його могло взагалі не бути“, – каже чоловік.

Пан Микола має дві вищі освіти: будівельника і режисера. У 80-х роках був одним із знаних в Україні та у Радянському Союзі диск-жокеїв. Об’їздив із гастролями всю Україну, Камчатку, БАМ, Північ Росії, Середню Азію, Прибалтику, Закавказзя. Наприкінці 1991 року по справах він був в Естонії, де потрапив в автомобільну аварію і зламав хребет. Додому повертався у вантажному відсіку літака. Сам чоловік про той страшний випадок. який назавжди змінив його життя, говорить жартома:

Тоді, у 1991 році, я вирішив, що буду економити на взутті і сів на візочок” (посміхається – прим.ред.).

За його словами, проблемою на той час була відсутність інформації для людини з інвалідністю. Він відчував себе першим у країні з такою проблемою. Тому почав все для себе відкривати самотужки. Пан Микола вигадав і почав робити телемарафони до дня людей з інвалідністю:

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

Вперше у грудні 1993 року ми провели телемарафон. Я сказав: “Давайте не говорити про проблеми, давайте показувати, як їх вирішувати”. Потім телемарафони проводив ще у 1994 та у 1995 роках.  Я хотів показати, що інваліди – це не люди другого сорту. Це повноцінні громадяни, які хочуть бути активними у суспільстві. Так, я говорю інваліди, а не люди з інвалідністю, бо це занадто довго. Я кажу інваліди з повагою. Для мене це не клеймо, а просто показник, що маю невеличкі проблеми зі здоров’ям. І, до речі, з мене інваліда робить не параліч ніг, а суспільство, держава і влада. І не дарма я на перше місце поставив суспільство, бо влада така, яке суспільство. 26 років воно мені намагається пояснити, що моє місце в інтернаті“, – розповідає Микола Подрезан.

Також пан Микола започаткував у 1996 році національний конкурс “Міс Україна на візку”.

Я бачив, що більшості людей травма перекриває усі перспективи у житті. Але ж дівчата такі красиві як і були, тільки вони на візку“.

Цього ж року він разом з дружиною Наталкою (так він її лагідно називає – прим.ред.) започаткували один із перших в Україні приватний центр реабілітації. А через 2 роки започаткували конкурс для хлопців “Лицар України на візку”.

“Планета Земля. Погляд з інвалідного візка”

У 2004 році пан Микола став учасником першої Всесвітньої естафети Олімпійського вогню. Вперше в історії Олімпійських ігор естафета пройшла через 35 міст 27 країн 6 континентів світу. У Києві вогонь був 5 липня 2004 року. Тоді ж чоловік потрапив до 120 українців, які когось у світі надихнули.

Пан Микола з другом Валентином Щербачовим. Фото: Український інтерес/Ірина Савчук

Проект “Планета Земля. Погляд з інвалідного візка” повторює шлях естафети. Але замість 35 міст – 34. 35-й етап у Москві був скасований. Таке рішення автор проекту прийняв через війну з Росією.

Розпочав свою подорож пан Микола разом з дружиною у вересні 2011 року. Зізнається, було важко не тільки матеріально, а й фізично.

Ми не шукали ніякої підтримки, не шукали меценатів. Нам допомагає Міністерство закордонних справ. Хоч я не маю відношення до спорту, мені запропонував підтримку легендарний Сергій Бубка. Саме він влаштував нам персональну зустріч з президентом міжнародного Олімпійського комітету Томасом Бахом, котрий назвав мій проект унікальним. 5 липня ми проїдемо 34 останній етап по Києву. Планували закінчити програму у 2014 році, на 10-ліття перебування смолоскипу у Києві, але потім Майдан, війна і все зависло”, – розповідає чоловік.

У подорожах у пана Миколи завжди із собою три символи: український прапор з відмітками про пройдені етапи і підписами знаних людей, олімпійський смолоскип і глобус:

Фото: Український інтерес/Олександр Бобровський

У цього проекту прагматична мета – змінити Україну. Я оптиміст по життю. Тому я переконаний, які ми, така й держава. Ми проїхали, пропливли і пролетіли близько 230 тисяч кілометрів. Тобто майже 6 екваторів. Я скрізь представляю Україну. Хоч і погану англійську маю, але коли за кордоном люди бачать сивого козака у джинсовому костюмі, з великою пряжкою “Beatles”, який посміхається і кружляє на візку під веселу музику, вони мною цікавляться. Тоді я починаю розповідати їм, яка чудова у мене країна“.

Читайте також: Я – не бачу. Історія людини, яка втратила зір, але знайшла себе

Друг пана Миколи, продюсер Андрій Різоль, який зняв фільм про його подорож, переконаний, що чоловіку повинні присвоїти звання Героя України:

“Нам не треба вигадувати героїв, ось він – справжній герой. Це унікальний приклад життєствердної людини, яка популяризує Україну у світі. Він національний герой, який може бути орієнтиром для багатьох людей”.

Микола Подрезан запрошує усіх на завершальний етап своєї подорожі на візку у Києві та зізнається, що попереду у нього багато планів, які мають фінал.

“Завжди кажу, що у кожної людини своя Говерла. От моя Говерла, коли ми з Наталкою в Нагоркоті, на висоті понад 2200 метрів, прокинулися о 3 годині ночі подивитися схід сонця. Той схід мені запам’ятався на все життя. Тому не бійтеся підкорювати свої вершини. Як хтось із видатних сказав: “Наприкінці життя ми будемо жалітися з двох причин: що мало любили, і мало мандрували“.

Ірина Савчук, “Український інтерес”

Долаючи перешкоди: як людей з інвалідністю успішно працевлаштовують