Україна в ЮНЕСКО: козацькі пісні Дніпропетровщини на межі зникнення

Україна в ЮНЕСКО: козацькі пісні Дніпропетровщини на межі зникнення. Фото: unesco.org

Наприкінці минулого року козацькі пісні Дніпропетровщини включили до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, яка потребує термінового захисту. У міністерстві культури України побоюються, що існує загроза їхнього зникнення протягом найближчих 2–5 років, оскільки вік виконавців козацьких пісень – від 70–80 років. Тому охорона цього самобутнього явища є важливою та необхідною.

“Український інтерес” вирішив розповісти, якими є козацькі пісні Дніпропетровщини та що передбачає термін “охорона” з боку ЮНЕСКО.

Що таке козацькі пісні Дніпропетровщини

Козацькі пісні виконують громади Дніпропетровської області. У цих піснях, як правило, лунають розповіді про трагедію війни чи особисті стосунки козаків. У номінації “Козацькі пісні Дніпропетровщини” були представлені три козацькі поселення: села Кочережки і Богуслав Павлоградського району та місто Підгородне Слобожанського району.

Пісні співають для задоволення, та для того, щоб підтримувати зв’язок із минулим, зберігати історію своєї громади. Більшості виконавців, як чоловікам, так і жінкам, сьогодні близько 70-80-х років. При цьому вони займаються практикою більшу частину свого життя.

У ансамблях є два основні виконавці: перший починає співати, визначаючи яка пісня лунатиме, другий бере високі ноти, а потім решта групи (з середніми та нижніми голосами) приєднується до виконання.

Якщо чоловіки-співаки не присутні в групі, жінки висміюють їх, занижуючи свої голоси. Виконавці зустрічаються регулярно і співають пісні, навіть якщо не збирають аудиторію. Проблемою є те, що пісні не передають від покоління до покоління. А, отже, їхнє потенційне зникнення як явища – не за горами. Про це говорять і самі виконавці. Окрім цього, загрозу зникнення становить незатребуваність справжньої, протяжної козацької пісні в побуті та під час сценічних виступів.

Що значить включення пісень до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО

Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини у ЮНЕСКО переслідує кілька цілей:

  • забезпечення поваги до нематеріальної культурної спадщини
    відповідних спільнот, груп та окремих осіб;
  • підвищення рівня знань на місцевому, національному та
    міжнародному рівнях про важливість нематеріальної культурної
    спадщини та забезпечення її взаємного визнання;
  • здійснення міжнародного співробітництва та надання
    допомоги.

Сам термін “охорона” передбачає підтримування життєздатності нематеріальної культурної спадщини. Це ідентифікація, документування, дослідження, збереження, захист, популяризація, підвищення ролі у суспільстві явища, яке знаходиться під охороною. Також ЮНЕСКО має сприяти передачі явища, наприклад, шляхом формальної та неформальної освіти, а також відродження різних аспектів такої спадщини.

Під час передачі сертифікату від ЮНЕСКО Дніпропетровській обласній раді голова облради Гліб Пригунов сказав, що для збереження та подальшого поширення козацької спадщини у громадах та для залучення туристів будуть відновлені еко-поселення, народні ремесла та козацькі січі. Ця подія дасть можливість розвивати туристичний потенціал та ввійде в побут українців.

І перші кроки після цього рішення вже були зроблені – цього літа у селі Богуслав Павлоградського району вперше пройшов обласний фестиваль “Козацькі пісні Дніпропетровщини” за участі фольклорного ансамблю “Першоцвіт”, пісенний доробок якого увійшов до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

“Український інтерес” звернувся до директора Українського центру культурних досліджень Олександра Гриценка за експертним поясненнями, що ж насправді означає для України включення козацьких пісень до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

“Об’єкти нематеріальної культурної спадщини – це певні культурні практики чи традиції, які живуть протягом довгого часу у місцевій громаді. Щодо традицій співання козацьких пісень, українці зуміли донести, що ці поселення безперервно існують з козацьких часів, і це ті самі громади, які живуть з козацьких часів і що ця традиція триває з того часу. ЮНЕСКО визнало автентичність цієї традиції”, – зазначив Олександр Гриценко.

Він також наголосив, що об’єктом нематеріальної культурної спадщини не може бути, наприклад, художній ансамбль у контексті нематеріальної культурної спадщини. Це має бути саме певне автентичне явище.

Також Гриценко розповів, що Україна двічі намагалася ще включити інші об’єкти до цього списку і двічі зазнавала невдачі.

“Це Сорочинський ярмарок і Косівська кераміка. Можливо тому, що люди не розуміли, які об’єкти спадщини ЮНЕСКО такими визнає. Що це не підприємство, яке називається “Сорочинський ярмарок”, коли його директор подає заявку. Треба було довести, що ця традиція ярмаркування триває безперервно. А історики 20 століття скажуть, що це не так. Що часи колективізації задушили ці ярмарки. Тому, на жаль, не можемо стверджувати про безперервність традиції ярмаркування. Є народні майстри і є традиції, а немає розуміння вимог ЮНЕСКО у тих людей, які ці заявки подавали”, – наголосив директор Українського центру культурних досліджень.

Читайте також: Україна в ЮНЕСКО: як опішнянське гончарство змінило світове мистецтво

Включення певного явища до списку ЮНЕСКО, на його думку, означає передусім визнання цього явища.

“Це означає, що провідні світові експерти у сфері культурної спадщини визнали відповідне явище не фальшивим, не комерційним, а справді давньою культурною традицією. Умовно кажучи – це диплом про автентичність, визнаний міжнародними експертами”, – розповів він, зазначивши, що фінансової чи іншої підтримки очікувати від організації не варто.

Інна Собора, “Український інтерес”