Річки в Україні міліють та пересихають вже не перший рік. Про цю проблему пишуть як мінімум з 2007 року, але ситуація й досі не покращилась, навпаки стає гірше. І на це є об’єктивні причини – глобальна зміна клімату, діяльність підприємств, а також недостатнє фінансування екозахисних програм.

Відлуння катастрофічних наслідків вже помітні неозброєним оком – у людей пересихають криниці, масово мре риба, а замість річок ми отримуємо непролазні хащі бур’яну та очерету.

Від Хуанхе до Колорадо

Від пересихання річок страждає не тільки Україна. У журналі метеорологічного товариства Journal of Climate ще у 2009 році були оприлюднені результати дослідження, яке свідчить, що це світова проблема – найбільші річки планети зникають.

Діяльність людини та глобальне потепління призвели до того, що за останні півстоліття у світовий океан поступає все менше прісної води. Основними її джерелами на Землі є китайська Хуанхе, індійський Ганг та американська Колорадо, і вони вичерпуються. Арктика – це зараз єдине місце, де фіксується збільшення води, бо тут тануть льодовики.

Також на вичерпання прісної води, а отже річок, у світі впливає стрімке збільшення кількості людей на планеті. До речі, нестачу прісної води вже відчуває 1/6 населення Землі, а це майже як населення Китаю.

Окрім того, дуже швидко висихає Мертве море. І хоч воно до прісної води не має ніякого відношення, це, як стверджують науковці, говорить про згубну тенденцію.

Україна перетворюється на Індокитай

Нестача води вже гостро відчувається і в Україні. Насамперед зникають річки в Карпатах. Наприклад, у серпні 2016 року рівень Збруча та Нічлави впав на 50-80% від норми. Також страждають водні об’єкти Черкащини, Сумщини, Полтавщини, Харківщини, Дніпропетровщини. Особливого удару водні ресурси зазнали в 2015 році. Тоді через посуху річки досягли історичного мінімуму, а на Закарпатті, наприклад, повністю пересохла річка Товмачик, майже зникла Бистриця Солотвинська. Ліва притока Дністра – Мурафа взагалі лишалася тільки на мапі між Хмельницькою та Вінницькою областями. Посуха вдарила і по Київщині – тут у Богуславі зникла річка Рось.

Літо 2015 року виявилось одним із найспекотніших. У Світовій метеорологічній організації стверджують, що це найгарячіший період за тисячоліття, який триває й досі.

За словами директора Укргідрометцентру Миколи Кульбіди, за останні 25 років температурні показники липня та серпня в Україні підвищилися мінімум на два градуси. Через посушливий клімат заростають русла, утворюються ділянки стоячої води, а малі річки пересихають зовсім. У такий спосіб виникає ланцюгова реакція, бо великим річкам не вистачає живлення, і вони міліють. Тільки в межах Києва на Дніпрі виявили понад 50 мілин.

“На жаль, наукові дослідження показують, що 90% водних об’єктів України забруднені. Вони міліють, і статистика останніх трьох років, яку я бачив у звітах, говорить, що річки наповнені десь на 20%. Причини різні: неправильне поводження із забруднювачами та очевидні зміни клімату”, – пояснив “Українському інтересу” очільник Мінекології Остап Семерак.

На зникнення річок впливають не тільки зміни клімату, а й тотальне забруднення. Фото: Вікіпедія
На зникнення річок впливають не тільки зміни клімату, а й тотальне забруднення. Фото: Вікіпедія

Водночас справжня біда України – забудова річок малими ГЕСами, кажуть в українському відділені Фонду дикої природи. Контроль над водним потоком переходить до приватних рук і регулюється за бажанням чи з огляду на фінансову вигоду.

“Уряд під виглядом декомунізації ухвалив рішення зняти радянські норми викидів у річки та повітря. І тепер підприємців не можуть контролювати – нема норм, то нема й штрафів. Це вигідно бізнесу, але не вигідно громадянам України”, – прокоментував “Українському інтересу” член Комісії з охоронюваних територій Міжнародного союзу охорони природи, директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко.

Окрім того, не треба забувати про мораторій на будь-які перевірки бізнесу, який запровадили народні депутати. Ця заборона включає і екологічні перевірки.

Борейко каже, що для покращення ситуації нічого не робиться, тільки навпаки. Внаслідок, за словами еколога, ми отримаємо такий собі Індокитай, “де багато річок, але вони так забруднені, що їх воду не можна ні пити, ні використовувати в промисловості чи сільському господарстві”.

“Про пустелю, може, й не треба говорити, просто воду не можна буде використовувати. Те, що річок стає все менше – це більш повільний процес, пов’язаний зі знищенням лісів, бо якщо нема лісу, то висихає й річка. На першому ж місці, звісно, забруднення”, – наголосив наш співрозмовник.

З іншого боку, Остап Семерак розповів, що існує державна програма, скерована на розчищення русел річок. За словами міністра, фінансування цієї програми – 200 тисяч гривень. На жаль, сума не змінювалась впродовж трьох років і на наступний рік вона так само мізерна. “Цих коштів недостатньо для проектування навіть одного об’єкту”, – каже він.

Міністр додав, що Україна змогла порозумітися з сусідніми країнами ЄС щодо програми співпраці по збереженню річок і вже наступного року може отримати фінансову підтримку на 400 мільйонів гривень. “Очевидно це будуть західні регіони України, ті території, де річки у зоні прикордонного партнерства з країнами Європейського союзу”, – уточнив Семерак.

Дід Дніпро

Літні подорожі кавунів на баржі подарували українцям та підприємцям надію, що в країні почали відновлюватися річкові перевезення. Звісно, що ключовою артерією цього амбітного плану, який покриває понад чотири тисячі кілометрів, має стати Дніпро, але він замулився та змілів.

Згадати хоча б цьогорічне літо – пляжі були закриті для купання, річка стала зеленою через фітопланктон, замість потужної течії вода ледь рухалася. І тут нема нічого дивного, бо це стало наслідками політики, яка проводиться з 20-х років минулого сторіччя. Саме тоді Дніпро перетворився на каскад водосховищ та штучних водойм.

“Дніпро вкрай важливий для України. Ця річка забезпечує понад 70% населення питною водою”, – наголошує Остап Семерак.

Він зазначив, що по Дніпру існує окрема програма, але вона не дофінансовується не тільки з державного, а й з місцевих бюджетів і це при тому, що під час децентралізації органи місцевого самоврядування отримали “доволі великий ресурс”.

“У 2016 році на місцях використали лише 32% коштів, які були скеровані на проведення природоохоронних заходів у тому числі і з водними об’єктами. 68% коштів залишилися на рахунках. Це вкрай неприйнятна з нашої точки зору позиція”, – підкреслює міністр екології.

Зелений Дніпро. Канівське водосховище, знімок із супутника. Фото: texty.org.ua
Зелений Дніпро. Канівське водосховище, знімок із супутника. Фото: texty.org.ua

Після підписання Угоди про Асоціацію Україна має адаптувати законодавство до європейського, а це стосується і екологічних законів. Наприклад, за Європейською водною директивою, влада зобов’язана привести стан річкової води до відмітки “добре”.

Перші кроки нібито роблять. Нещодавно у Києві та Дніпропетровський області випустили у Дніпро декілька тонн риб, що поїдають рослини. Це має призупинити цвітіння та заростання головної річки країни. Але ж відкритими лишаються питання забруднення, глобального потепління, видобутку піску, водосховищ, недобросовісних підприємців і так далі. І якщо ж потепління держава регулювати не здатна, то запровадити ретельний контроль конче необхідно. Зволікати більше не можна, бо, за даними Національного екологічного центру, Україна вже стоїть на межі серйозних проблем із питною водою.

Владислав Недашківський, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram