Як відомо, передвиборча президентська кампанія Володимира Зеленського велася під гаслами необхідності оновлення української політики та приходу до неї нових облич. Власне, обіцянка оновлення влади є однією з небагатьох, яку громадяни України вважають хоча б частково виконаною – за результатами опитування Центру Разумкова, яке проводилося наприкінці квітня цього року, тобто напередодні першої річниці перебування Володимира Зеленського на посаді президента, 52% опитаних вважали, що вона частково виконана, а 15% – що повністю виконана. Однак чи призвело “оновлення облич” до оновлення політики?

У липні цього року Центр Разумкова та Фонд “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва провели опитування, під час якого, зокрема, пропонувалося оцінити моральні якості президента та його політичної команди. Оцінюючи їх, найчастіше респонденти погоджуються із судженням, що президент Володимир Зеленський є чесною і порядною людиною, але про більшість членів його політичної команди цього не можна сказати (з цим погодилися 40,5% опитаних). 9% вважають, що і президент Володимир Зеленський, і більшість членів його політичної команди є чесними й порядними людьми, а 33% дотримуються думки, що ні Володимир Зеленський, ні більшість членів його політичної команди не є чесними та порядними людьми. Отже, підсумовуючи ці відповіді, можемо констатувати, що 50% українців вважають Зеленського чесною і порядною людиною, водночас 73% наших співгромадян переконані, що про членів його політичної команди цього сказати не можна.

Ну, від прихильників “Європейської солідарності” жодної іншої оцінки й не можна було чекати – тут 84% приписують команді Зеленського негативні моральні якості (при цьому 71% з-поміж них наділяють ними також і Зеленського).

Рівно стільки ж (84%) вважають морально нечистоплотною команду Зеленського серед тих, хто на останніх парламентських виборах голосував за “Опозиційну платформу – За життя”. Але заразом половина з них (41,5%) наділяють цими якостями лише президентське оточення, а 43,5% оцінюють obbligo morale Зеленського позитивно. Попри гостру викривальну риторику щодо глави держави Юлії Тимошенко, її електорат серед усіх опозиційних сил найпоблажливіший в оцінках президентської команди – її вважають представленою переважно непорядними людьми “лише” 67%, а 43% вважають самого Зеленського чесним і порядним.

Але найцікавіше, звісно, як на все це дивляться ті, хто на останніх виборах голосував за “Слугу народу”. Так от, і серед них 70% вважають більшість представників політичного оточення президента нечесними й непорядними людьми. Називається – приїхали. Оновлювали, оновлювали, і дооновлювалися. Щоправда, серед них лише 16% вважають президента подібним до свого оточення, тобто 72% представників електорату вважають особисто Зеленського моральним авторитетом.

У принципі, все виходить так, як у популярному серіалі “Слуга народу”, де альтер его Зеленського Голобородько, ставши президентом, опиняється в оточенні негідників. Щоправда, у серіалі ці негідники вже там існували до нього, а тут виходить, що вони прийшли разом із ним. Очевидно, і сам Зеленський замислюється над цією проблемою і намагається її публічно пояснювати. Пам’ятається, нещодавно, коли при призначенні одного з високопоставлених чиновників йому докоряли, що він може бути пов’язаний з одним олігархів, він відповів: “Майже кожен менеджер в Україні працював на певного олігарха або має з кимось з них певні зв’язки”.

Отже, головна причина – нема з кого вибирати. Вибирати дійсно нема з кого, якщо обмежувати коло пошуку тими, хто вже “вписався” в наявну систему. Але найбільша проблема полягає, мабуть, в іншому – у тому, що влада поки що дійсно приваблює переважно тих, хто вбачає в ній насамперед джерело власного збагачення. Та й суспільство сприймає це без особливого здивування (хоча нібито з обуренням).

Певною мірою така поведінка представників влади є втіленням “прихованих цінностей” більшості суспільства, в якому матеріальні цінності явно домінують (хоча щодо себе далеко не всі готові в цьому зізнатися). Згідно з цією системою цінностей, якщо є можливість щось привласнити, але цього не робити, то навіщо ж тоді взагалі жити? Але позитивним є хоча б те, що наше суспільство сприймає це як проблему, і проблему першочергову. Значить, усе таки громадська думка б’ється над тим, як цю проблему вирішити. Щодо політичної сфери, то проблему аморальності політичних еліт не можна вирішити, лише постійно міняючи на виборах одну “аморальну” політичну команду на іншу таку ж саму, який лише проклинає “попередників”.

Щось із цим повинна робити й чинна влада, адже президенту сподіватися, що можна довго утримувати власний політичний імідж “гарного хлопця”, оточеного негідниками, навряд чи вдасться довго. Негативний імідж політичної команди, подібно до баласту, тягне донизу імідж та рейтинг президента. Тому, пане президенте, думай-те.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram