Україною котиться тиха хвиля закриття сільських шкіл. Не оминула ця насправді трагічна колізія й Житомирщину. Зокрема, в селі Кривому, Попільнянської ОТГ спромоглися закрити школу, побудовану «сонячним лікарем», меценатом Йосипом Юркевичем, у якого гостювала, зокрема, й Леся Українка. І – мовчок !..
Але подібне вдається не всюди. У Турбівці, Корнинської ОТГ проти закриття школи виступили і багатодітні батьки, і вчителі, й активні громадяни села.
ОАЗА НА БЕРЕЗІ КАЛИНІВКИ, В САДИБІ ПАНА ШОРНЕЛЯ
Наприкінці червня відбулася сесія Корнинської селищної ради Житомирського району, під час якої вирішувалося питання: бути чи не бути школі у селі Турбівка?
Активні громадяни села гуртом прибули на сесію, щоб висловити свою незгоду із гіпотетичним закриттям освітнього закладу. Хвалити Бога,їх почули: жоден з 22 депутатів не проголосував «за» закриття, четверо утрималися. Тож школі у Турбівці бути!!!
Чудовий приклад для всіх інших сільських громад, над якими останнім часом дамокловим мечем нависла загроза закриття шкіл.
Трохи передісторії.
-У Корнинській селищній раді відбувся аудит громади, – розповідає мама трьох дітей, депутат Корнинської селищної ради Катерина Вікторівна Калина. – Аудиторська комісія РЕКОМЕНДУВАЛА (не зобов’язала!) закрити Турбівську школу заради економії бюджету ОТГ. Загалом під загрозою закриття опинилися аж три сільські школи -Мохнацька, Лисівська і Турбівська.
Аргументували тим, що опорна школа у Корнині має потужність прийняти 700 осіб,а нині там навчаються трохи більше 500 дітей.
Загалом йдеться про те, що запроваджуватимуть тільки початкові школи й ліцеї. А ліцей – це кількість. Тому потроху починають руйнувати те, що є. Планують до 2027 року менші школи у селах закрити, а дітей возити в опорний заклад Корнина, де буде дев’ятирічка, після закінчення якої діти йтимуть до профорієнтаційних шкіл (там зможуть навіть ночувати).
Але думки батьків і вчителів, та й взагалі громадян України – ніхто не запитав.
За попередньою інформацією, з державного бюджету на утримання школи у Турбівці виділили 100 тисяч гривень на рік. Тобто зарплату вчителям дає держава. ОТГ ж має оплатити комунальні послуги та роботу кочегарів, кухарів, техпрацівників. Тим більш, що орендарі земель Турбівки платять податки до бюджету ОТГ, тож видатки можна збалансувати у такий спосіб, аби їх вистачало на школу.
Яка ж вона, Турбівська школа? То колишня садиба пана Шорнеля із все ще помітними ознаками вишуканої пам’ятки садово-паркового мистецтва 19 століття . Стоїть у пречудовому парку просто на березі річки Калинівки. Справжня оаза. Розкішна каштанова алея, пишний ряд акацій, що обрамляють шкільний стадіон. На шкільному подвір’ї досі зростають найвищі дерева в селі – ялина і сосна.
Нині у Турбівській школі навчаються близько сорока дітей і планується поповнення до сорока п’яти. Тож навіть за встановленими чиновницькими нормами (закрити «прописано» школи, де дітей навчається менше 25) цей освітній заклад не підлягав «скороченню». Тим більш, що є всі необхідні умови для навчання і зростання здорових – і фізично, і морально – дітей. Класи оснащені сучасними партами, у математичному кабінеті є інтерактивна дошка, в кожному класі є проектори «нової української школи», комп’ютери, два ксерокси. При школі діє затишний дитячий садочок як перший щабель дошкільної підготовки. Є й пришкільний музей «Подвиг». У фойє основного корпусу всіх зустрічає міні-виставка ляльок-мотанок. Педагогічний колектив доклав зусиль, щоб у приміщенні школи з’явилася сучасна вбиральня.
Кожен бажаючий може оперативно ознайомитися з історією школи і навіть села, просто пройшовши коридором, адже основні віхи означені на стендах, дбайливо підготовлених руками вчителів. Тут пам’ятають усіх директорів школи : першу – Ніну Михайлівну Кудіну (з 1944 року), довголітнього очільника Павла Прокоповича Грінчука , який працював з 1948 року, Віру Іванівну Онищук та Івана Семеновича Мандрика, які очолювали школу з 1978 до 2007 року. Від 2007 року директором Турбівської школи є молодий учитель математики Микола Васильович Кудак.
-Я пропрацювала в Турбівській школі 40 років, вклавши у кожен куточок цього закладу все, що можна, – ділиться наболілим Аделя Станіславівна Пасічник – учителька української мови та літератури Турбівської філії Корнинського опорно-освітнього закладу. – Навчала кілька поколінь турбівчан, а тепер вчу їхніх дітей. І коли зайшла мова про можливе закриття школи, з’явилося відчуття, що тебе викинуть як непотріб якийсь…
– Працюю у школі 28 років, і скажу, що дітям непросто адаптуватися в іншому населеному пункті, – вважає вчителька початкових класів Тетяна Сидоренко. – Дитині треба якийсь час, щоб звикнути до іншої обстановки, а для успішного розвитку їй насамперед необхідний спокій і безпека! Зауважмо: у сільській школі немає булінгу. Діти різного віку дружать один з одним, ходять в гості, один одного підтримують, коли виникає потреба.
ТУТ ДІТИ ДОЛЮБЛЕНІ, ДОГЛЯНУТІ
У Турбівці нині постійно живуть близько 300 осіб. До того ж,через пандемію повернулися до батьківських-дідівських хат чимало містян, яких в селах прийнято йменувати «дачниками». Усі ці люди та їхні діти – небайдужі до долі села навіть попри те, що не всі вміють чи хочуть відстоювати свої права й цінності.
-У мене троє дітей, старший молодшого часом доглядає, – каже мама трьох дітей, жителька Турбівки Аліса Гудзь, – Я була і є проти того, щоб малеча їздила щодня автобусом до Корнина – у дощ, у сніг. Це непередбачувано і створює у родинах додаткові складнощі.
-У нашій Турбівській школі діти «долюблені», доглянуті, – продовжує тему мама четверокласника Ірина Семенченко – Тут діти вдома. Ми знаємо, упевнені, що дитина нікуди не вибігла, вона у безпеці. У мого сина був шок, коли дізнався, що школу збиралися закривати. Він настільки любить свою вчительку Тетяну Вікторівну! Тому ми виступили тільки за те, щоб зберегти школу в Турбівці Ми тут виросли. Це – наша душа. Вважаю, якщо немає школи – село занепадатиме. Я повернулася з міста , бо знала, що тут є школа, куди піде вчитися мій син. І не треба прокидатися о 6 годині ранку й кудись везти дитину, а під вечір чи вже поночі (взимку) долати ті засніжені дороги. А дороги у нас взимку вкрай погано чистяться. От, наприклад, завезли шкільним автобусом дитину в Корнин. А якщо автобус поламається? Чим батькам довезти дитя додому, якщо немає власного авто? Чи, приміром, дитя прихворіло, то тут, у селі, в будь-який момент можна прийти і забрати дитину додому. А з Корнина? Поки знайдеш транспорт…
-У мене душа вирує, – емоційно додає Катерина Калина .- Адже останнім часом ширяться ще й такі штучні версії, що, мовляв , учителі у сільських школах якісь не такі. Це нісенітниці. Моя донька сьомий клас закінчила у Турбівці. Вона – моя гордість. Має похвальні листи. Посідає перші місця в районних олімпіадах з української мови. Малює. Син теж хорошист, полюбляє математику. Сільські вчителі у Турбівці вкладають душу у навчання й виховання дітей. Це – рідні вчителі.
-Як учителя можна називати некваліфікованим, коли він виховав уже кілька поколінь дітей? – запитує мама чотирьох дітей, вихователька у дитячому садочку Леся Лужних. – Нонсенс! Якщо педагог влаштувався працювати в сільську школу, а не в опорну, то це не означає, що він менш професійний. Кожен сільський вчитель – це насамперед особистість, яка вкладає у роботу своє життя. Вони живуть школою і дітьми. Усі освітні конкурси, олімпіади, змагання виграє Турбівка. І це – заслуга наших вчителів.
Не можемо не зацитувати своєрідний вірш-гімн Турбівки, що його написала Аделя Пасічник :
«Село живе, коли не сплять лелеки,
Із виріїв вертаються далеких,
Приносять діток до домівок тихо,
Нас захищають і відводять лихо.
Село живе, коли сміються діти,
Коли у травах пломеніють квіти,
Як пшениці квітчають рідне поле,
Коли живе, працює рідна школа.
Ми тут живем, вчимося і радієм,
І стать великими людьми тут мрієм,
Роки пливуть рікою , їх без ліку…
А Турбівку любитимем довіку !»
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
