У підсвідомості литовців вітер зі сходу несе холоднечу

Литва не належить до жодного з елітних політичних клубів. Ані до G7, ані до G20. Натомість статут Європейського Союзу дає змогу їй бути впливовим гравцем якщо не на світовому рівні, то на внутрішній платформі ЄС — без сумніву.

Щоб заблокувати якесь рішення на рівні Євросоюзу, достатньо одного голосу проти. Щоб щось ініціювати, також достатньо одного голосу члена ЄС. Щоправда, ухвалити його мають консенсусом, тобто всі разом. Винятків немає. Тут-то все і залежить від аргументацій, впевненості, свідчень, фактів. І навіть настрою та елементарного бажання слухати і чути.

Литву і країни Балтії почали чути. Змусила до цього Україна. До 2014 року на всі застереження балтійців щодо небезпеки з боку путінської Росії західні партнери відмахувалися, як від настирливої мухи. Дійшло до того, що в паризьких і римських кабінетах балтійських колег почали називати параноїками, а їхню пересторогу — хворобою. Про це зараз там не дуже люблять згадувати, начебто голос Балтії завжди був чутним, а їхня думка — вагомою. Поза тим, деякі ініціативи балтійців і досі дратують Будапешт, Відень, Атени або Рим.

Утім ситуація з 2014 року різко змінилася. З тої самої митті, коли Росія почала агресію проти суверенної України. Саме тоді пролунав твердий голос з Вільнюса. Він належав пані президентці Далі Ґрібаускайте, яка чорне назвала чорним і ніяк інакше. Вперше оцінка глави малої держави поведінки великої держави – постійного члена Радбезу ООН, колишнього члена G8 – стала загальним вердиктом усіх 29 країн Європейського Союзу. Литва назвала Росію країною-агресором і відразу виразно заявила, що стає на захист України.

Акція “Єдине серце” – хода з 200-метровими прапорами України та Литви (2015) / Кадр с відео

Чому політичний Вільнюс і громадянське суспільство Литви так злагоджено діють, щойно постає питання допомоги Україні? Відразу забуваються внутрішньополітичні суперечки, відкладаються побутові справи. При тому, майже всі литовці доволі критично, якщо не сказати іронічно, ставляться до українських керівників. Але попри все, продовжують нести теплі речі, устаткування, гроші до пунктів зборів біля Міністерства оборони, української греко-католицької церкви, литовського телебачення, благодійних фондів у Вільнюсі, Каунасі, Клайпеді, Шяуляй… “Це ж не для влади чи депутатів, це для простих хлопців, які мерзнуть, захищаючи себе і нас”, – сказав мені один вільнюський пенсіонер, пан Альґірдас, який приніс зібрані його друзями-сеньйорами гроші під час концерту-підтримки, в якому брала участь і Руслана Лижичко.

Остання акція, яку за ініціативи благодійної організації «Blue/Yellow» організував Литовський суспільний мовник – ЛРТ, в прямому ефірі благодійного шоу зібрала понад 120 тисяч євро, а за весь термін акції – близько 200 тисяч євро допомоги українцям, які постраждали і нині потерпають від російської агресії. Я був присутній в студії під час ефіру і бачив сльози на очах учасників акції, навіть чоловіків. Навіть офіцерів литовського війська. Учасників операцій НАТО в Афганістані.

Тому, коли під час початку трагедії в Авдіївці, МЗС Литви запросив для консультацій посла України в Литві Володимира Яценківського і висловив свою стурбованість подіями біля Авдіївки, закликавши всі (!!!) сторони припинити вогонь, таке «дивне» ставлення чиновників зовнішньополітичного відомства спричинило обурення суспільства, парламентської опозиції і євродепутатів від Литви. Деякі політичні експерти навіть запропонували міністру і його заступнику подати у відставку. Бо те, що можна почути з вуст китайських, американських або навіть французьких політиків, впевнені в Литві, неприпустимо чути від політиків литовських. Литовці наполягають на тому, що українське військо – не нападник, воно захищає свою землю, свій народ, свою державу від навали чужинців.

Відтак, на спеціальному засіданні парламентського Комітету з оборони і національної безпеки Литви, на яке були запрошені як міністр МЗС Литви Лінас Лінкявічюс, так і посол України В. Яценківський, з боку міністерства був підтверджений намір ще більше допомагати Україні.

Школярі зобразили дружбу Литви та України в рамках Місяця Литви. / Фото – eu4ukr.blogspot

Згодом один із лідерів парламентської опозиції Андрюс Кубілюс, який очолює групу іноземних експертів і консультантів, що працюють задля України, заявив про намір Литви розробити новий формат стосунків “Україна–ЄС”. Новина – хороша, якби не одне «але». Сама поява цього «дорожнього плану» свідчить, по-перше, про відсутність власного бачення місця України у форматах європейських і трансатлантичних організацій. По-друге, Україні знову відводиться роль об’єкта міжнародного права, коли за неї, нехай і друзі, вирішують її майбутнє. По-третє, це свідчить про те, що Україна за три роки після Революції Гідності так і не зацікавила у серйозній співпраці своїх партнерів, щоб їй могли запропонувати щось більше, аніж Східне Партнерство чи нову “дорожню карту” групи Кубілюса. Цей план передбачає застосування до України грецької або британської моделі співпраці з ЄС. Тобто прив’язати Україну до ЄС без набуття членства в короткостроковій перспективі.

У підсвідомості литовців вітер зі сходу несе холоднечу. Це вони відчувають фізично, історична пам’ять примушує братися за щось, що тебе може врятувати від того смертоносного вітру. Бо він не один раз повертав і з силою буревію відносив життя сотень тисяч литовців. Вони гинули десь у Сибіру, Півночі, степах Казахстану.

“Добре, що живі, – колись казала мені пані Она, яка якимось чином вижила на засланні, повернулася звідти не одна, а з чоловіком-українцем, який теж там відбував строк. – Так і виживали. Разом. Литовці і українці”.

За останнім опитуванням, найбільш недружньою державою литовці назвали Росію — 64% респондентів. А найменше довіряють вони інформації, яку бачать на російських телеканалах.

Громадяни країн Балтії, дивлячись на те, як поводиться Росія в Україні, бачать у ній загрозу для свого життя. Тому будують величезні мури на кордонах зі східним сусідом. Естонія вздовж російського кордону почала зводити стіну заввишки 2,5 метра і завдовжки 100 кілометрів, обіцяючи завершити будівництво до 2019 року. В Литві подібний мур вже до 2020 року закриє кордон з Калінінградом і Білоруссю, його вартість оцінюється в 100 млн євро, частину з яких погодився фінансувати ЄС.

Тут жартують: звісно, такі мури не в змозі надовго зупинити танкової атаки, але є сподівання, що завдяки ним східні вітри не занесуть сюди холоднечі і «зелених чоловічків».

Віктор Чернишук, Вільнюс, спеціально для “Українського інтересу”