Зараз прийнято казати, що світ уже ніколи не буде таким, як до пандемії. Не можу не погодитись. Наприклад, особисто я можу нарешті кинути палити. Раніше про це не замислювався, аж поки тиждень тому, на початку вимушеної самоізоляції, не виявив, що у гастрономі в моєму дворі напівпорожні полиці із сигаретами. І аж до сьогоднішнього ранку не підвозили сигарет тієї марки, які я звик курити за останні 20 років. Я перебивався іншими, але мучився від незвичного смаку аж так, що куріння звелося до мінімуму. Отже, можна обійтися.

Окрім того, у цьому ж гастрономі ще тиждень тому зникла сіль, яка саме закінчилася і в моєму домі, та досі не з’явилася. Тиждень показав, що й без солі можна цілком обійтися. До того ж, кажуть, її споживання теж відбивається на здоров’ї.

Але повне, нехай і тимчасове зникнення товарів внаслідок ажіотажного попиту – цього допускати не можна. Наприклад, були й плани поласувати в неділю корисною курятиною, але в гастрономі м’яса не було ніякого. У понеділок завезли й розпродували прямо з ящиків, не викладаючи на вітрини. Мені довелося вистояти чергу, як у пізньорадянські часи дефіциту.

Днями одне ділове видання попросило в мене коментар щодо впливу ситуації в країні на ціни на харчі. Здогадуюсь, що від мене хотіли почути про девальвацію, дорожчання поставок, фіскальний тиск тощо, адже я на ці теми висловлювався часто. Але я охарактеризував цю ситуацію виключно як паніку. Якби не вона, якби не ажіотажний попит на продукти, ціни залишалися б незмінними, у всякому разі на продукти вітчизняного виробництва, запасів яких насправді не бракує, а на імпортні б виросли на 2-3%. Ось і вся, вірніше, майже вся ситуація в країні, яка впливає на ціни на їжу.

Додати можна хіба що чотири інші фактори. Справді, це девальвація, викликана частково так само панікою. Проте падіння гривні, на яке посилаються продавці, навряд чи стосується вітчизняних товарів, яких більшість у магазинах.

По-друге, це певні проблеми з імпортом і логістикою, які виникли через введення як Україною, так і усіма нашими торговельними партнерами обмежувальних заходів у зв’язку з коронавірусом. Але вони теж не мають суттєвого впливу на ціни.

По-третє, і це вже серйозніше, – це неспроможність держави та місцевої влади ефективно діяти в умовах надзвичайної ситуації. Наші вітчизняні заходи вдарили по продовольчих ринках. Подекуди вони зовсім закриті. Хоча на державному рівні розглядався варіант тотального закриття, але на ділі таке рішення ухвалили не всі місцеві органи влади. На рівні ж держави введені суворі карантинні правила: їх підприємці побоюються порушити не менше, аніж заразитися коронавірусом, і тому самостійно вирішили припинити торгівлю. До того ж, зменшення на період карантинних обмежень кількості покупців для багатьох виявилося несумісним з високою орендною платою. І такі підприємці пішли з ринків.

Фактичне закриття ринкової торгівлі, яка в усі часи була обмежувачем для цін продуктових мереж, призвели до того, що супермаркети змогли невиправдано підняти ціни. Їм ще й вистачає нахабства пояснювати це тим, що, мовляв, постачальники підвищують розцінки. Насправді торговельні мережі самі можуть диктувати умови постачальникам, а ті тільки й раді будуть продовжувати співпрацювати! Отже, четвертий (і другий за значимістю після паніки) фактор, який вплинув на цінники – це жадібність великого бізнесу!

Коли паніка спаде, а в українців після тривалих карантинних заходів бракуватиме коштів на купівлю звичних продуктів, ця жадібність не дасть цінам знизитись. Хай продаватимуть менше, але дорожче.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram