Террі Пратчетт. Там, де боги б’ють вікна атеїстам

Террі Пратчетт. У посутніх питання, яким саме є наш Всесвіт і його закони, багатьох влаштовують якщо не елементарні, то цілком притомні знання про світобудову, набуті ще в школі. Є й ті, хто примножує наукові дані про Космос професійно на рівні катедр. Схоже, утім, що у світі дедалі більшає людей, уяві яких затісно у межах. І вони шукають розради у фентезі чи книжках з наукової фантастики.

Чи не найбільших успіхів у розбудові історії про альтернативний Всесвіт досягнув британський письменник Сер Терренс Девід Джон “Террі” Пратчетт (1948-2015).

Колишньому випускнику технічної школи Вайкомб довелося написати 41-й роман серії “Дискосвіт”, щоб переконати свого читача, що ні, земля таки може бути не кругла, а пласка, і лежить ця велетенська тарілка на чотирьох гігантських слонах, а ті своєю чергою подорожуть верхи на Великій Черепасі на ймення А-Туїн.

Приємно, що ось уже три роки, як українські читачі не пасуть задніх. Завдяки “Видавництву Старого Лева” українці мають змогу ознайомитися з Пратчеттовим “Дискосвітом”, адже в продажу уже аж 14 українськомовних частин масштабної оповіді про альтернативний, хоч фантазійний плаский світ. Прочиняє двері в незвичний, химерний, але абсолютно затишний “Дискосвіт” Пратчеттовий роман-пролог “Колір магії” (переклала Юлія Прокопець) із підциклу “Ринсвінд”.

Недалеко від міста Морпорка “слабкий маг” Ринсвінд зустрічає дивовижного іноземця Двоцвіта, що прибув на цю планету туристом разом зі своїм Багажем (ходячою скринею), щоб пересвідчитися, що дива дискосвіту справді існують, а стоїть світ на черепасі А-Туїн.

Адже: “Дискосвіт пропонує вашій увазі краєвиди набагато дивовижніші за ті, які можна побачити у світах, створених Творцями з біднішою уявою, хоч і з кращими технічними здібностями”. Іконограф Двоцвіта, яким турист намагається зафільмувати всі дива, до появи Двоцвіта відсутній у пласкому світі, але нам він відомий як фотоапарат. Зрештою, з тамтешнього іконографа вилазить маленький бісик, що відповідає за фільмування, і кричить, що знімків більше не буде, бо скінчилася рожева фарба: менше, мовляв, дівчат треба було фотографувати! У пласкому світі ключовим є не 7, а число 8, – навіть тиждень складається з восьми днів, а веселка має вісім кольорів.

А от: “Сонце над диском – це всього лиш маленький штучний супутник із протуберанцями, не більшими за кільця у крикет”. Краєвид дискосвіту – це нескінченний Краєпад, звідки усі моря дискосвіту безупинно переливаються через Край у Космічний простір.

Сліпий головний бог Іо грає на мармуровому столику, в яких ми вгадуємо персонажів роману, про яких щойно прочитали, десь далеко богам (подібним до античних) як маленький діамант видимий дискосвіт, де жодне божество “не може приховати форму та природу своїх очей, там також мешкають гнолі – гномотролі.

Смерть – є реальний, і він за Пратчеттом, є чоловіком, який, перш ніж забрати, запевняє: “Боляче не буде”. “Буде не боляче, коли вовки роздиратимуть мене на шматки?” – перепитує Ринвінд і вчергове уникає Смерті. Узагалі Смерть, “він був самі лише кості”, але бе шкіри та почуттів. У Смерті голос “із субатомною вагою нейтронів”, – такої щільності атомів, що не нечутніш шепоту. Його друг Фатум має “очі, що чорніші за нутрощі кота”.

Чи вміст золота в грошах дискосвіту мізерний, чи ти в барі розраховуватимешся з аборигенами злитками з чистого золота, як і в нашому світі, бармен змушуватимете тебе переплачувати, розраховуватимешся з ним ще раз і ще раз, як Двоцвіт: хіба що бар “Тріснутий барабан” згорить, підлягатиме реконструкції і в інших частинах циклу матиме вже назву “Латаний барабан”.

У дискосвіті є місцини, де мешкають дракони, але потужність цих драконів, на відміну від звичайних, “болотяних драконів”, залежить від сили людської уяви. Тут ростуть зворотнорічні рослини, які сіють цього року, а сходять вони минулоріч. Живе тут і шахраюватий демон Золотухи, що прикидається Смертю.

Іронічно-сатирична складова явно сусідить у “Кольорі магії” перманентно поруч із неявною алегоричною. Приміром, у дискосвіті демони не дихають, але кашляють. А “Проста правда життя полягала в тому, що дискосвіт подорожував у просторі, на спині велетенської черепахи, а боги мали звичку навідуватись до атеїстів в оселю і бити їм вікна”.

Узагалі британський чорний гумор, яким, мов м’ячиком у пінґ-понґ, постійно перекидається з читачами автор, ледь вловимий, але часом він шокуюче-несподіваний: “Тоді подув легенький вітерець, що здійнявся і вщух протягом кількох секунд. Від того світ не став інакшим, однак з’явилося декілька цікавих деталей. На дорозі, наприклад, тепер стояв п’ятиметровий гірський троль”, після чого троль, із двох причин, що в нього люта природа та що його розлютили, кидається на головних героїв, але: “Та тут його млява нервова система повідомила йому, що він мертвий. Якусь мить троль виглядав щиро здивованим, а тоді бухнув на землю і розсипався купкою піску”.

Террі Пратчетт своїми книжками ніби перерозповідає по-інакшому історію людства та його характеру, яку ми переживаємо насправді й в позакнижковій реальності. Інакше звідки з’явитися у “Кольорі магії” такому одкровенню: “Тільки ельфи та тролі пережили появу людини у дискосвіті, ельфи – тому що були загалом вдвічі розумніші за людей, а тролівський народ – бо вони принаймні не поступалися людям у підлості, злостивості та жадібності”.

Що ж, може, Террі Пратчетт своєю прозою просто натякає нам: навколишній світ такий абсурдний, що він нагадує пласке існування на пласкій поверхні – дискосвіт. З іншого боку, якби дискосвіт існував навсправжки, то він, можливо, нічим не відрізнявся би від нашого за своєю суттю. Пратчеттовий “Колір магії” виникає, балансує і заходить в читачеву душу на тонкій межі непорозуміння, чи це ми подорожуємо в чиємусь та інакшому світі, а чи світ подорожує в нас своїми уявленнями, які могли скластися як пласкі. До речі: магія, здається, виявилася безколірною.

Про тих, хто захистив АД