Читайте також: Терпимість і ксенофобія. Частина 1 – історичне тло проблеми

Метушня навколо назв етносів і дій очільника Івано-Франківська, фейсбучні емоції навколо “вічного” питання: хто випив усю воду з українських кранів зручно вмостившись у крісла на Банковій, примусили мене відреагувати. Я почав працювати над дослідженням ксенофобії і терпимості. Паралельно слідкую за подіями в окупованому Криму та на східному Донбасі. І натрапив на таке, чим хочу вже поділитися зі своїми читачами.

Збираючи історичний матеріял щодо ксенофобії, вичитав у Юрія Липи спогади шотландського мандрівника Е. Д. Кларка. Цей професор Кембріджського університету став свідком першого геноциду в Криму, який влаштувала російська армія в 1736-1737 роках.

У записах дослідників, які відвідували Крим протягом століть до Е. Кларка та російського вторгнення півострів описується як “квітучий сад”, наповнений старовинними містами, де в шикарних античних будинках досі проживають люди, де зберігалися пам’ятки доби пелазгів, кімерійців, таврів і скитів. Кримці доби Гиреїв володіли унікальними технологіями збирання та використання води. Про величезну гідроірригаційну систему, суцільні сади й виноградники Кримського ханства писав Максим Кирієнко-Волошин (Коктебельские берега, Симферополь, 1990). Це була не просто багата країна. Тут існувала висока культура, наука й освіта. У бібліотеках зберігалися пам’ятки тисячолітньої історії та безцінна духовна спадщина.

Недарма козаки так полюбляли відвідувати багатющі кримські міста. Пограбувавши та повернувши бранців, козаки не чіпали ні пам’яток архітектури, ні культурних й освітніх закладів, ні корінне населення, яке не чинило опір. Українці воювали, але ніколи не влаштовували в Криму геноцид, ніколи не проявляли ксенофобії. На відміну від московитів.

Професор Едвард Кларк свідчить про події 1736 року так: “Як тільки прийшли московити – все вмить було зруйноване. Ці варвари зайнялися своєю улюбленою справою – плюндруванням. Розбивали, калічили й нищили все, що створили цивілізовані люди”.

Згодом, московитів з Криму вибили. Але після завоювання 1783 року все повторилося знову. Тільки більш системно й організовано. Якщо солдати Мініха руйнували античні будівлі спеціяльними металевими гаками, то тепер їх підривали вибухівкою. Якщо перші московські “вандали” просто громили бібліотеки й палаци, то завойовники Катерини ІІ ретельно відшуковували й знищували історичні пам’ятки.

Не виключено, що саме під впливом анексії Криму й історичних документів викрадених і переданих до Санкт-Петербургу імператриця Катерина ІІ створила 10 грудня 1783 року “Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской” під керівництвом графа О. П. Шувалова. Як відомо, саме ця Комісія за 9 років фактично написала нову, надуману історію Московії-Росії. У 1792 році ця нова історія була опублікована. Вона “науково обґрунтувала” переселення слов’ян в угро-фінське Залісся та Мещеру, претензії на києво-руську спадщину, генеалогію царів не від монгольських ханів, а від руських князів династії Рюриковичів тощо. А щоб зачистити ординське коріння російської панівної верхівки слід було знищити не лише давньоруські літописи й українські книги, а й кримськотатарські документи та літературу, оскільки Кримське ханство було останнім спадкоємцем Золотої Орди.

Проте фальшування історії не потребувало погромів і геноциду. А вони мали місце. Навіщо? Як і у випадку з українцями, тут мала місце російська ксенофобія. Росіяни руйнували те, чого не сприймала їхня свідомість та російський уклад життя. В Криму це були палаци царя Мітрідата, будівлі таврів і готів, ірригація киримли. На місці зруйнованого московитами величного Херсонесу вони збудували казарми Севастополя. І так скрізь.

Чому я використовую щодо дій російських окупантів саме термін ксенофобія? Та тому, що інстинкт нищення більш високої культури притаманний саме примітивним етносам, які в такий спосіб позбуваються конкуренції. А ще тому, що наступним етапом російської ксенофобії в Криму (як до того й в Україні) стало обернення кримчаків у рабство. Як відомо, саме в работоргівлі та рабстві ховаються історичні й психічні корені ксенофобії, особливо московитсько-російсько-совітської.

Підтвердження російської ксенофобії щодо Криму легко віднайти в російській літературі. Російський ненависник нашого Тараса Шевченка такий собі Віссаріон Бєлінський, мандруючи Кримом писав: “Прибывши в Крымские степи, мы увидели три новые для нас нации: крымских баранов, крымских верблюдов и крымских татар. Я думаю, что это разные колена одного племени: так много общего в их физиономии”.

Світоч російської літератури Федір Достоєвський пішов ще далі. Коментуючі публікацію про Крим, він зазначає: “Крымские татары доказали свою неспособность правильно возделывать почву Крыма”. До чого це? А до того, що на думку письменника татар з Криму треба виселити та замінити велікоросами, які поводитися з тамтешньої землею “гораздо будут способнее”. А якщо цього не зробити, то “на Крым непременно набросятсся жиды и умертвят почву края” (Ф. Достоевский, Полн. собр. соч. в 30-ти т., Ленинград, 1991, т. 23, с.55). Ось де слід шукати витоки нацизму, сталінізму й путінізму.

Порівнювати расистські, презирливі пасажі видатних росіян зі сповненими поваги, любові та співчуття кримськими дописами українських письменників навіть не варто. Достатньо почитати “Байдари” Лесі Українки:

Чи се той світ, загублений, таємний,
Забутий незабутній рай надземний,
Що так давно шукають наші мрії?..

Або “Бахчисарайський дворець”:

Колись тут сила і неволя панувала,
Та сила зникла, все лежить в руїні, –
Неволя й досі править в сій країні!

Російська ксенофобія проявилася і в 1944 році черговим геноцидом кримськотатарського народу. Дознищувалося все, що раніше дивом вціліло від російських погромів: усі письмові та друковані матеріяли, твори мистецтва, археологічні матеріяли. Росіяни вилучали та спалювали всі неросійські рукописи й книги, зокрема й документи тисячолітньої давності, величезної наукової вартості. Нищилися книжки Толстого і навіть твори Карла Маркса і Володимира Леніна, перекладені на мову киримли. Особливу увагу цього разу приділили архітектурній зачистці місцевості.

Події 2014 року й дотепер підтверджують те, що ксенофобія московитів-росіян має не лише глибоке психо-історичне коріння. Ненависть до “ворога” у них свідомо й послідовно культивується владою та елітою. Вочевидь, ненависть і презирство до інородців, ксенофобія вважаються в Росії тим єдиним, що здатне об’єднати між собою населення невизначеного та строкатого етнічного походження.

Ще одним чинником об’єднання росіян є їхня російська мова. Але це вже предмет іншого допису. Як і тема ліберального спротиву окремих росіян.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram