Не можу не почати із сакраментальної фрази: “А тим часом…”. Поки Росія тішиться вкраденим Кримом і “бореться за свободу Донбасу”, проповідує нам про федералізацію і самовизначення народів, у неї самої з цим купа проблем. І воно було б смішно, якби не було так сумно. Чи навпаки – було б сумно, якби не було так смішно.

Аби було зрозуміло, про що я, – кількома рядками передісторія. Є така Республіка Татарстан. Центр – Казань. На Росії десь, аби не вдаватись в географічні подробиці.

  • 30 серпня 1990 була прийнята Декларація про суверенітет Татарстану, згідно з якою він не є суб’єктом ні Радянського Союзу, ні Російської Федерації.
  • 20 серпня 1991 Татарстан готувався до підписання Договору про створення нового союзу — Союзу Суверенних Держав (ССД) як м’якої федерації, однак у результаті спроби державного перевороту (“ГКЧП”) утворення ССД було зірвано.
  • 18 жовтня 1991 була прийнята Постанова Верховної Ради про Акт про Державну незалежність Татарстану.
  • 26 грудня 1991, у зв’язку з біловезькими угодами та утворенням Співдружності Незалежних Держав, була прийнята Декларація про входження Татарстану в СНД на правах засновника.
  • 21 березня 1992 у Татарстані відбувся референдум, на якому майже дві третини населення проголосували за статус суверенної держави, суб’єкта міжнародного права, який має договори й союзи з Росією й іншими державами.
  • 31 березня 1992 Татарстан не підписав Федеративний договір.
  • 22 травня 1992 була прийнята Постанова Верховної Ради про статус Татарстану як суверенної держави.
  • 6 листопада 1992 була прийнята Конституція Татарстану як суверенної демократичної держави.
  • З 15 лютого 1994, з укладанням Договору про взаємне делегування повноважень із Російською Федерацією, Татарстан став об’єднаною з Росією асоційованою державою з конфедеративним статусом.

Ну, і врешті ми добрались до суті: взаємовідносини між Москвою і Казанню будувалися на основі цього Договору, котрий кілька разів продовжувався. Татарстан – єдина республіка Росії, котра не підписувала Федеративний договір 1992 року і об’єднана з Москвою, фактично, лише цим Договором.

А найцікавіше те, що строк дії “Договору про взаємне делегування повноважень із Російською Федерацією” закінчився 26 червня 2017 року. І пролонгувати його Москва відмовилася, пославшись на те, що федерація заснована не на двосторонніх договорах, а на конституції.

Але складовою РФ Татарстан лишився на підставі і конституції, і договору. Обидва документи – це одне, єдине юридичне “тіло”. Тож якщо підходити до справи з формальної точки зору, Татарстан від 27 червня 2017 року де-факто став незалежною суверенною державою. І свою незалежність отримав у цілком легальний спосіб!

Я недарма навів “віхи” історії республіки. І Україна, і Білорусь, і Туркменістан, і Казахстан і майже всі інші колишні республіки СРСР, а нині незалежні держави (і Росія також, до речі) пройшли приблизно той же шлях до державності після розпаду Радянського Союзу. І зараз є членами ООН та офіційно визнані світовим співтовариством.

Чому Татарстан має бути виключенням? Ні Декларацію про Суверенітет Татарстану 1990 року, ні Акт про Державну незалежність Татарстану 1991 року ніхто не відміняв. Ні, тим більше, результати Референдуму 21 березня 1992 року…

Республіка Татарстан – суб’єкт Російської Федерації, говорите? Так. Уточнимо лишень – Татарстан став суб’єктом РФ “з особливим статусом”. Згідно Договору про взаємне делегування повноважень із Російською Федерацією. А його строк дії закінчився. І ніхто його не продовжив! Отже? А отже – він вже не діє. Все. Татарстан – незалежна держава.

Звичайно, треба розуміти реалії сьогоднішньої Росії. І Татарстан зараз не вимагає незалежності, в порушення своєї ж конституції і законів. Але слід нагадати одну з причин, чому Договір не було продовжено. Бо існує в Татарстані такий “Всетатарський громадський центр”. Вельми авторитетний, до речі. І от, на його думку, при продовжені вищезазначеного Договору, до нього потрібно було внести зміни, згідно яких республіка Татарстан повинна була отримати наступні повноваження:

  • участь у міжнародних відносинах;
  • встановлення дипломатичних відносин з іноземними державами;
  • самостійне проведення зовнішньоекономічної діяльності;
  • створення Національного банку;
  • право володіти, користуватись та розпоряджатись землею, надрами, водними, лісовими та іншими природними ресурсами.

Ну, і звичайно, в республіці дуже невдоволені податками, котрі відраховуються до Москви. І, само собою, хочуть самі встановлювати – кому і скільки платити. Чи не платити.

І думка Всетатарського громадського центру з цього приводу – не думка кількох “татарських сепаратистів”. Це думка, скажімо так, далеко не купки маргінальних інтелектуалів, як намагаються те охарактеризувати в Москві. І проблема татарського сепаратизму дійсно існує. І, якби такі зміни до Договору були внесені, Татарстан би став фактично незалежною державою.

Не вірите? Загляньте в Конституцію України. Що там пишуть про міжнародні відносини, надра, зовнішньоекономічну діяльність? Те ж саме, що вимагає Всетатарський громадський центр. До Незалежності б залишилося півкроку – власна армія. У мусульманській республіці з високим рівнем самосвідомості корінної нації, котра, до речі, становить більшість населення, з тим особливих проблем, думається, не буде.

Наразі про незалежність не йдеться, це треба розуміти. Нинішні еліти республіки в тому не зацікавлені. Поки. Але вони зацікавлені в перерозподілі ресурсів. Адже, давайте зазирнемо до “Вікіпедії”: “Основним ресурсом надр республіки є нафта. Республіка має в надрах 800 мільйонів тонн нафти; розмір прогнозованих запасів становить понад 1 мільярд тонн”. Зрозуміло?

Поки на Росії було все гаразд з грошима, особливих “трєній” не виникало. Вистачало всім – і кремлівським елітам, і казанським. А тепер все різко змінилося: війна, санкції, і витрати зросли… Ось така “ситуйовина”. Як з неї будуть виходити в Кремлі? Чи підуть на підписання нового договору? А чи захоче Казань підписати новий подібний договір, добившись собі преференцій? Чи захоче незалежності? А побачимо. Прогнозувати не берусь.

Фото: Пікет в Казані/turantoday.com

Якутія – претендент номер один на вихід?

Ерзя і мокша – втрачені ідентичності великих народів

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram