Уявіть: 55 років фільмів для показу в кінотеатрах (широкої авдиторії) про Тараса Шевченка не знімали. Зовсім. Режисер Олександр Денисенко зі своєю кінострічкою “Тарас. Повернення” прорвав блокаду. Хоча і досі не все гаразд.

Більш ніж пів століття, з яких – понад 20 років Незалежної України – не було відзнято жодної кінострічки для показу в кінотеатрах про Українського національного генія. В якій ще державі світу таке можливо?

Ген, у далекому 1964 році, на екрани вийшов художній фільм про Кобзаря “Сон” авторства Володимира Денисенка (відсидів 5 років у сталінському Гулазі).

Символічно, що син кінорежисера-дисидента повернув Кобзаря на широкі екрани України та світу.

Крізь терни до глядача

“Тарас. Повернення” – перша кіноповість про останні невільницькі три місяці життя Тараса Григоровича у Казахстані (загалом на засланні провів 10 років). А головно – про духовну сув’язь древніх націй – української і казахської, що зазнали гніту московської імперії.

А також – це фільм про любов і кохання без постільних сцен. Про хитросплетіння людської ницості й благородства, пристосуванства й шляхетности.

Фільм, який не переповіси, а лише відчуєш. Фільм, над яким будеш ще довго думати. Фільм, який запам’ятаєш.

Фільм, де розкішні пейзажі півострова Мангистау переплітаються з мелодіями Мирослава Скорика та містичним співом Каті Чілі.

Фільм багатосмиловий, з нелінійним сюжетом і відкрито-обнадійливим фіналом. Адже Тарас – повертається. Сьогодні. До кожного з нас. Якщо зуміємо. Якщо не схибимо.

“Тарас. Повернення” йшов до глядача крізь терни явних і прихованих атиукраїнських перепон. Дійшов. Але прокат виявився провальним. Бо Держкіно не виділило жодної копійки на промоцію, а ще – деякі кінотеатри ховали афіші якнайдалі або ставили сеанси на невигідний час.

Та у фільму “Тарас. Повернення” попереду ще вічність. Бо це картина не на один день, не задля розваги: побачив – забув. А для осмислення, що триватиме, можливо, не одне покоління.

Феномен династії Денисенків

Олександр Денисенко змалечку всотував шевченкіану від своїх батьків – Володимира Денисенка та Наталки Наум. Не випадково у фільмі “Тарас. Повернення” одну з ролей зіграв уже його син – теж Володимир Денисенко.

Митець все життя вивчає справжню, не відретушовану біографію Кобзаря. Знає чимало цікавого. Розповідає і про те, що Тарас Григорович, перебуваючи на засланні у Новопетрівській фортеці в чині безправного солдата, робив усе, щоб не брати участи у вбивствах казахів каральними імперськими військами. А саме: 64 рази просився вартовим на вишку біля Каспію, де спека сягала 60 градусів і можна було живцем згоріти упродовж дня.

Режисер Олександр Денисенко
Режисер Олександр Денисенко

Режисер зізнається, що “вичитав” сюжет фільму у щоденниках Тараса Шевченка. Історія така: у квітні 1857 року цар Олександр I помилував поета, у травні йому про це сповістив Михайло Лазаревський, але й у червні ніхто не поспішав звільняти засланця. Тобто свобода генія і його життя висіли над прірвою.

Творча уява Олександра Денисенка створила інтригу: поета не відпускають, оскільки охранка має негласний наказ фізично знищити Шевченка ще до того, як він отримає документ про звільнення. Тобто залишити бунтівного українця навіки в казахській пустелі. Головного героя катують, знущаються, створюють всі умови для неповернення. Одначе Тарас – повертається. Як, завдяки кому і чому? Дізнаєтеся, подивившись фільм.

Яким і ким був Тарас

Дуже важливо, щоб пересічний глядач, ідучи на “Тарас. Повернення”, знав передісторію. Бодай факти.

Посилаючись на сучасні дослідження істориків Корсунь-Шевченківського історичного заповідника, Олександр Денисенко переконаний, що за походженням Тарас Шевченко був не простим селянином, а козаком-нетягою, – невінчаним козаком зі шляхетного козацького роду Писаря Запорозької Січі Андрія Товстика-Безрідного, який тікав від переслідувань російських царів і на початку XVIII сторіччя оселився у селі Керелівка, де задля переховування й узяв прізвище своєї дружини – Швець.

1831 року Російська імперія вбивала казахів, поглинаючи їхні предковічні землі. Казахський народ опирався поневоленню.

Російський цар відправив українця Шевченка служити саме в імперську завойовницьку армію. Поета, звільненого з кріпацтва, “милостивий самодержець” перетворив на безправного солдата, який має стріляти у казахів на їхній землі.

А покарано Тараса, власне, за вірші, якими Шевченко спонукає українців до боротьби за окремішність. Національну гідність.

У часи президентства Януковича картині перекрили дорогу до зйомок. Режисера спонукали викреслити з фільму епізоди, де російські солдати показані садистами та вбивцями, і звучить заборонена 1863 року синодом російської церкви “Молитва за прегрешения русского народа”. Звісно, Денисенко, відмовився.

Режисер Олександр Денисенко має власну філософію сприйняття національного генія. Вважає Тараса Шевченка, Василя Липківського та Степана Бандеру великими пасіонаріями, які складають Тризуб національної гордости.

Кадри з фільму "Тарас. Повернення"
Кадри з фільму “Тарас. Повернення”

Перш ніж знімати фільм, Олександр Денисенко побував у всіх можливих архівах, де є документи про життя Шевченка. І зробив колосальну роботу: написав роман “Тарас. Повернення” (2018 року побачив світ у видавництві “Клуб сімейного дозвілля”), п’єсу “Оксана”, яка десять років йшла під назвою “Божественна самотність” у театрі імени Івана Франка, 2015 року зняв першу серію документального фільму про походження Шевченка “І я таки жив!” (кілька років поспіль на пітчингах в Держкіно завершення фільму блокується), створив ще один роман про останні роки життя Шевченка, який називається “Три душі, три ворони, три лірники”.

Картину “Тарас. Повернення” знімали доволі довго. Олександр Денисенко ще 2012 року переміг на міжнародному конкурсі кіносценаріїв до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка. Наприкінці того ж року фільм мали б запустити у виробництво. І хоча зйомки картини мали завершитися до кінця 2013 року (фільм мав вийти на широкі екрани на вшанування 200-ліття Кобзаря), вони лише розпочалися аж 2016-го. Завершено процес у грудні 2017 року, після чого півтора року тривало замовчування чиновниками від культури, тому вперше почав демонструватися на громадських показах, починаючи з 9 березня 2019 року.

Цікаві факти

1. Зйомки відбувалися пришвидшено, майже без репетицій. Картина прийнята державною комісією 22 грудня 2017 року.

2. Фільм “Тарас. Повернення” знімався в найбільшій кількості місць в Україні та Казахстані – аж 38! Це рекорд для сучасного українського кіна.

3. То є найбільша за кількістю ролей кінокартина в Україні: загалом – 113 персонажів плюс масовка.

4. Глядачі власним коштом організували 25 громадських показів по всій Україні, США й Канаді. У такий спосіб стрічку побачили близько 4 500 осіб.

5. У фільмі задіяно чотири мови: українську, казахську, російську та польську (всі діалоги синхронно звучать українською).

6. Казахська компанія “Танаріс-фільм” є ко-продуцентом стрічки. Знімали там само, де й відбував заслання Шевченко: у пустелі на Мангистау, біля Новопетровського укріплення. Тож на екрані – все натуральне, достовірне, – від костюмів до місць зйомок.

7. Фільм мав з’явитися на широких екранах із 4 квітня 2020, але на заваді став COVID-19 і закриття всіх кінотеатрів. Прокат розпочався з 24 вересня 2020 року з послабленням карантину.

8. За перший тиждень прокату відбувся 361 сеанс, який відвідали 1 558 глядачів, зібрано 136 602 гривні. Тож стрічка посіла дев’яту сходинку топ-10 українського кінопрокату.

9. Є надія, що з’явиться також чотирисерійний телевізійний варіант фільму “Тарас, Повернення”. А доти картину можна подивитися в інтернеті: на платформі SWEET.TV для глядачів з України та VIMEO для глядачів із-за кордону.

Не пропустіть!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram