Сьогодні, 9 березня, виповнюється 205 років від дня народження великого Кобзаря, батька українського слова Тараса Григоровича Шевченка.

Багатогранний геній і, безперечно, один з найяскравіших представників українського мистецтва. Художник-живописець, аквареліст, майстер сепії та гравюри.

Шевченко залишив по собі величезну кількість не лише творів, а й значну картинну спадщину своїх шедеврів. Нині відомо понад тисячу робіт його пензля. З них збереглося 835 творів. Більшість картин – оригінали, частково гравюри на металі й дереві, а також копії, що їх виконали художники ще за життя митця. Серед них пейзажі, історичні та міфологічні композиції, портрети і автопортрети. Понад 270 полотен утрачені.

Свободу тоді ще мало кому відомого кріпака Шевченка теж купили за картину:

“Змовившись попередньо з моїм поміщиком, – писав Шевченко у своїй автобіографії, – Жуковський просив Брюллова написати з нього портрет, з метою розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов одразу погодився, і портрет у нього був готовий. Жуковський, за допомогою графа Вієльгорского, влаштував лотерею у 2500 рублів, і цією ціною була куплена моя свобода, 22 квітня 1838 р.”

Живопис і поезія тісно переплелися між собою в роботах Кобзаря. Ще видатний Леонардо да Вінчі говорив, що “малярство – це німа поезія, а поезія – промовисте малярство”. І от природа дуже щедро нагородила Шевченка не тільки даром пера, а й талантом художника. Ці вміння він не розтратив ні під час страждань, ні під час тяжкої неволі. Живопис для митця став потребою і вираженням його творчого духу.

Особливе визнання мали його офорти, за які він отримав від Петербурзької Академії мистецтв почесне звання академіка з гравірування міді. У 1844 році Шевченко виконав серію офортів під назвою “Живописна Україна”, де зобразив сцени з побутового життя українського народу.

У 40-х роках ХІХ століття він зробив значний внесок у розвиток ілюстрації. Створив чудові картини до повісті Миколи Гоголя “Тарас Бульба”, оповідання Григорія Квітки-Основ’яненка “Знахар”, “Історія Суворова” Миколи Польового та інших.

Читайте також: У Львові відкрили пам’ятник Шевченкові для незрячих (ФОТО)

Після арешту 1847 року, у засланні Шевченко тяжко переживав царську заборону
малювати. Уже з перших днів заслання в листі до Андрія Лизогуба від 11 грудня 1847 року Шевченко зізнається: “Я страшно мучуся, бо мені запрещено писать и рисовать… Пришліть ящичок ваш, де є вся справа (йдеться про фарби), альбом чистий і хоч один пензель Шаріона. Хоч інколи подивлюся, то все-таки легше стане”.

Шевченко писав свої роботи у різні періоди життя, що відзеркалилося на полотнах.

Завдяки Аральській експедиції 1848-1849 років Шевченко отримав змогу малювати, в той період з’явилася низка акварельних робіт.

Визначне місце у живописі поета посідає портретне зображення. Існує близько 150 творів цього жанру. Основний акцент митець робить на обличчі, особливо на очах. Зображував він тих людей, яких особисто знав. Шевченко прагнув поєднати романтичну зовнішність своїх героїв з їхнім внутрішнім світом.

Не можна оминути увагою автопортрети Шевченка. Вони свідчать не тільки про еволюцію майстерності митця, а є своєрідним біографічним полотнищем художника – їх близько п’ятдесяти.

Серед робіт Шевченка є портрет однієї дівчини, зображений олівцем. Це була Ликера –остання любов митця. Їй було 20, звичайна селянка кріпацького походження. Йому – 46, він вже відомий поет і художник. Палке кохання спонукало Тараса Григоровича на романтичні вчинки. Він купував дівчині прикраси, одяг, туфлі, всі ті речі, яких в житті Ликери просто не могло бути. Але не судилося — не відбулося весілля, про яке мріяв художник. 1860 року між ними стався розрив. Достеменні причини його не з’ясовані, але і сучасники, й історики зазвичай покладали провину на Ликеру. А через півроку, 10 березня 1861-го, Тараса Шевченка не стало.

Творчі прийоми Шевченка використовувалися у пошуках багатьох художників того часу, і не лише українських. Великий вплив душевності й простоти шевченківських робіт відчув на собі відомий художник Микола Реріх. Картини Шевченка часто порівнюють з роботами Альбрехта Дюрера, Рембрандта, Ореста Кипренського, з японською гравюрою.

Читайте також: Слово Кобзаря надихає: що про творчість Шевченка думають дипломати

Нещодавно київський художник Олександр Грехов і Національний музей Тараса Шевченка представили на суд громадськості виставку картин “Квантовий стрибок Шевченка”. За словами організаторів заходу, це сплав вільнодумства та науки, це спроба осучаснити старе та архівувати популярні культурні образи.

Суспільство відреагувало по-різному. Хтось вподобав такого незвичного Шевченка, дехто звинуватив художника й організаторів у блюзнірстві та знущанні з образу великого Кобзаря. У середині лютого всі ЗМІ розповсюдили новину, що вінницький активіст Юрій Павленко порізав картини виставки на столичній станції метро “Тараса Шевченка” і назвав їх “українофобськими”.

Зрештою, кожен має право на свою думку й особисте ставлення до постаті Кобзаря. Та не забуваймо, що він був, насамперед, людина, як і всі ми. А вже потім – геніальний поет, художник, громадсько-політичний діяч.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter