Цьогоріч національна паралімпійська збірна України зі спортивних танців на візках стала найкращою та посіла перше місце за кількістю нагород на чемпіонаті світу. Українські танцюристи здобули 26 медалей, з них – 14 золотих, 7 срібних та 5 бронзових. Та це далеко не перший успіх наших спортсменів. Вони точно знають, що немає обмежень людським можливостям і доводять – прекрасно танцювати можна і в інвалідних візках.

“Український інтерес” побував на репетиції у спортивно-танцювальному клубі “Березіль”, який і став місцем зародження в Україні близько 20 років тому танців на візках. Танцюристи розповіли нам, як творчість допомагає їм реалізувати себе у житті, а тренери зізналися, що й самі навчаються у своїх вихованців наполегливості та вмінню радіти кожній миті.

Займаються у клубі майже 40 танцюристів різного віку. У кожного своя історія, свої поразки й перемоги, але об’єднує їх усіх незламна сила духу та безмежна любов до танцю. Нічого незвичайного у тренуванні немає. Обличчя спортсменів сяють посмішками. Займаються у дуеті (обидва партнери у візку) та у комбінованому танку (спортсмен у візку у парі з партнером на ногах). Усі рухи плавні та легкі. Це все завдяки важкій праці, зазначає головний тренер збірної України зі спортивних танців на візках та президент клубу “Березіль” Олена Чиж.

Олена Чиж: Я навчилася у них виділяти те, чому можна радіти, скільки зусиль треба докладати до своєї мети. Фото: “Український інтерес”

“Мої спортсмени надзвичайно працьовиті. Деяких, коли вони тільки прийшли, я вчила навіть посміхатися. А деякі, виставляючи руки вперед, випадали з візка. Але все поступово давалося і вони досягли результатів. Я навчилася у них виділяти те, чому можна радіти, скільки зусиль треба докладати до своєї мети. І неважливо, що з тобою. Свої вади можна зробити своїм досягненням”, – каже тренер.

Жінка розповідає, коли спробувала працювати з людьми на візках, зрозуміла, що можна для них багато зробити, можна допомогти знайти сили та досягати успіхів.

“Це не легко, це колосальна робота. Треба змінювати себе. Зламати себе. Але ті люди, які хочуть нового життя, не здаються і рухаються до мрії. А танець у цьому дуже допомагає. Це не лише реабілітація тіла, а й душі. Ми вчимо цих людей відчувати своє тіло і його можливості. Колись у мене був учень, який через падіння з дерева у дитинстві отримав травму спини. І з одного боку у нього був горб, а з іншого – яма. Але, не дивлячись на це, він настирно працював. На чемпіонатах ми підкладали поролон, щоб спина була однакова. І одного разу ми побачили, що ця проблема зменшується. Тобто ми виправляємо навіть такі складні речі, про які медики можуть сказати, що це неможливо”, – розповідає Олена Чиж.

Та труднощі тут нікого не лякають – готові працювати 24 години на добу. Якщо і є втома, то вона приємна, зазначає Олександр, який займається танцями з 2009 року.

“У “Березіль” потрапив через 2 роки після аварії. До того танцями не займався. Спочатку це було для мене як фізкультура для укріплення тіла, а потім все закрутилось – змагання, результати, нагороди. Це приємно, цікаво. Так, треба працювати, але результат того вартий. Відчуваю краще своє тіло, покращення настрою. Уже 4 роки у збірній Україні, минулого року на чемпіонат Європи 1 і 2 місце посів, цього року на чемпіонаті світу 2 перших місця”, – розповідає Олександр.

Семикратна чемпіонка світу Ілона Слуговіна розповідає, що завдяки танцям вона має безліч енергії та вірить у себе.

“Танцювати я почала у 16 років. Танець – це хороша реабілітація, а для дівчини – це можливість прийняти себе такою, як вона є. І, звичайно ж, важлива для мене спортивна кар’єра”.

Її партнер по танцях Валерій Бевзюк зазначає, що це вже частина життя. Він займається з 2003 року і вже не уявляє себе без цього заняття.

Приклад з чемпіонів бере і молодше покоління. Але, за словами тренерів, молодих танцюристів дуже мало. 10-річна Ярослава займається уже 2 роки. Каже. танці – то для неї радість. Мама дівчинки ж зазначає, що у дитини більше сил з’явилося, вона стала активнішою і самостійнішою. Те ж саме говорить і мама 15-річної Ольги. Дівчинка одного разу побачила виступ спортсменів на візках і заявила, що то її мрія. Тепер вона дисципліновано навчається і вірить, що стане чемпіонкою світу.

Танцюють не на звичайних візках, а на спортивних. Коштують вони дуже дорого. Та й на костюми потрібні кошти. Доводиться шукати спонсорів. Також допомагає міська адміністрація. Збірну України підтримує центр “Інваспорт”. Він фінансує виїзди на турніри.

“Є багато змагань у світі, і ми намагаємося туди потрапляти. За правилами спортсмен має виїхати не менше одного разу на міжнародний турнір, щоб потрапити на чемпіонат світу. Більше одного разу не вдається – не вистачає коштів. Тому ділимо команду на частини, щоб кожен зміг побувати на турнірі”, – каже тренер.

Разом з Оленою Чиж займається з танцюристами Ірина Котирло. Їй простіше знайти спільну мову з ними, адже сама на візку.

“Я відразу була танцівницею, а потім стала тренером. Я їх краще розумію, я така ж як і вони. Вони мені допомагають, а я їм. Всі дуже яскраві і надихають мене”, – каже Ірина Котирло.

Фото: “Український інтерес”

Зараз танцюристи відпочивають. Попереду Кубок світу. на який мріють потрапити. Також багато неофіційних турнірів, а у 2018 році чемпіонат Європи. Тренери переконують – показати спортсменам є що.

“У нас дуже цікаві і красиві номери. Коли ти дивишся на них, то забуваєш, що хтось на візку. Для того, щоб отримати перші місця і золоті медалі – треба бути не схожими на інших”.

Читайте також: IRONMAN Олег Іваненко: Не бійтеся встановлювати рекорди над собою.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram