Друга половина ХХ століття в історії стала переломним моментом переходу від тоталітарних режимів до нових форм демократичного ладу в Східній Європі. “Третя хвиля” демократизації, що притаманна країнам колишнього пострадянського простору, формувалася згідно з демократичними принципами свободи особистості, політичного життя та економічних перетворень. З падінням радянського режиму в Україні гостро постало питання посттоталітарних перетворень, що мала пройти Українська держава на шляху до становлення демократичного й громадянського суспільства. Ці трансформаційні процеси, які пройшли країни Східної Європи з падінням Берлінського муру, передбачали у своїй більшості антикомуністичні перетворення, що впроваджувалися в Україні В’ячеславом Чорноволом, а в Чехії – Вацлавом Гавелом. Людьми, що попри весь опір тоталітарних режимів, стали провідниками своїх народів на шляху до зламу комуністичної ідеології.

Читайте також: Як зруйнувати тоталітарну імперію?

Обидва батьки-засновники пропагували ідею культури комунікації, яку намагалися знищити всіма способами комуністичні режими в обох країнах. Ідея, що у своїй суті полягала у наданні можливості простим громадянам українського та чеського народів зрозуміти злочини комуністичних режимів іподолати наслідки, що відклались на ментальному рівні.

Спільність теоретичного доробку Вацлава Гавела та В’ячеслава Чорновола полягає у наступних тезах:

  • виборність органів влади;
  • чіткий поділ гілок влади та їх взаємоконтроль;
  • наявність політичних прав і свобод.

Передумовою цих основних споріднених тез є постійна боротьба Вацлава Гавела та В’ячеслава Чорновола супроти комуністичних режимів у своїх країнах. За це вони піддавались гонінням та були засуджені до тюремних строків: Гавел – до 5 років, Чорновіл – до 13 років.

Гавел соціалістичний спадок у Чехії завжди іронічно називав “Абсурдистаном”, що полягав у відчутті неспроможності простих людей вирішувати справи, що стосуються великих соціальних і політичних змін. Цей ж термін він і віднесе до країн колишнього Радянського Союзу в 90-х роках ХХ століття.

Зважаючи на досвід “першої хвилі” посттоталітарних перетворень у Німеччині й Італії, Вацлав Гавел у своїй промові в Празі 17 листопада 1990 року говорив:

“Ми дуже добре усвідомлюємо, скільки всього ще нам потрібно зробити, і задаємося питанням, чому ж так важко нам дається наша спільна справа; чи не недооцінили ми спадок старого режиму чи не переоцінили самих себе; чи це, можливо, хтось спеціально гальмує нам нашу роботу й псує нам усе, чи це ми самі все собі псуємо <…> Однак нічого з цього не змінить найголовнішого: нашим суспільством блискавично ширяться незадоволеність, нервовість, невпевненість, нетерплячість і розчарування”.

У цій промові він відсилає нас до своєї праці “Сила безсилих”, де наголошує, що основним рушієм подолання тоталітарного режиму є відкидання від себе апатичного мислення простого громадянина, що є політично інертним та несвідомо сприяє тоталітарному режиму. Правда та моральність у баченні Вацлава Гавела є тими відправними точками, що дозволять провести посттоталітарні перетворення. Дане твердження продовжується й у статті “Політика та сумління”:

“Я переконаний, що найліпше ми можемо протистояти цим режимам, досліджуючи без упереджень <…> чинячи їм опір через те, що ми радикально відрізняємось од них. Ця відмінність народжується в постійній боротьбі зі злом, яке вони, певне, найчіткіше втілюють <…> Найбільшу небезпеку для цього зла становлять не ракети, націлені на ту або ту державу, а його фундаментальне заперечення в самій структурі сучасного гуманізму <…> нове розуміння прав людини та їх постійне утвердження, опір будь-яким проявам знеособленої влади, що прагне стати над добром і злом, всюди й завжди, незалежно від того, як вона маскує свої хитрощі й маніпуляції”.

В’ячеслав Чорновіл, як і Вацлав Гавел, застерігав від “сліпого” копіювання демократичних перетворень, що пройшли в країнах Західної Європи та США. Чорновіл наполягав на використанні історичного досвіду українського народу, зокрема у промові на ІІ Галицькій асамблеї 5 вересня 1991 року зазначав, що “відродивши їх, утвердивши в суспільстві, доповнивши національну ідею ідеєю політичною [демократичною]<…> ми доб’ємся повної реалізації Акта про державну незалежність України”.

Також важливою віхою для формування та перетворення незалежної Української держави у баченні В’ячеслава Чорновола постає незалежна суддівська гілка влади, що він висловлював, ще у вступі до своєї праці “Правосуддя чи рецидиви терору”.

Порівнюючи ідеї демократизації суспільного та політичного життя, що висловлювались В’ячеславом Чорноволом та Вацлавом Гавелом слід і відзначити й ту відмінність, що існувала між двома державами, що стали на шлях посттоталітарних перетворень. Відсутність консолідованої української нації на початку незалежності, невирішеність мовного питання та мізерна кількість політичних еліт українського спрямування відрізняла Україну від Чехії. Питання національної ідеї та подолання ненависті в посттоталітарному суспільстві Вацлав Гавел висловлював через призму подолання суперечностей чеського та словацького народів, що існували в одній державі до 1992 року. Гавел наголошує, що: “принцип групової ненависті суттєво полегшує життя всім ненависникам і всім, хто позбавлений здатності самостійно міркувати, бо вказує їм вельми зрозумілий, так би мовити, з першого погляду й за першим звуком упізнаваний об’єкт ненависті винуватця їхніх образ”.

В’ячеслав Чорновіл виступав проти насильницької українізації, але й одночасно говорив про національну ідею, що могла би стати об’єднавчим чинником в незалежній Україні, де

“<…> така національна політика, яка б допомогла кожному громадянину республіки самому відчути органічну потребу вивчити державну мову й гордитись знанням цієї мови”.

Пропонована Чорноволом ідея розбудови демократії через декомунізацію суспільства мала відбуватися через сильну “глибокоешелоновану” опозицію з чіткою вертикальною структурою, що мала стати генератором демократичного розвитку. Загрозу ж цьому процесу він вбачав у діяльності “вчорашніх” демократів, що були основною загрозою для незалежності України, які, “ставши формально безпартійними, не перестали бути комуністами”. Вацлав Гавел же, перебуваючи на посту президента Чехословаччини, а згодом – Чехії, намагався розбудовувати горизонтальну структуру політичної системи задля швидкого впровадження соціальних та економічних перетворень. Сам Чорновіл визнавав, що “на жаль, Україна не пішла шляхом Чехії, Польщі та країн Балтії”. Вирішальним у цій ситуації, на думку В’ячеслава Чорновола, стала не тільки етнічна неоднорідність України, але й той надзвичайно сильний вплив на підсвідомість простих громадян спадку тоталітарного минулого. Гавел і Чорновіл все ж таки домоглись початку посттоталітарних перетворень у своїх країнах, але не зупинилися на цьому, продовживши свою роботу в правовій та громадських площинах. Чехія стала членом НАТО та ЄС, Україна переродилася в горнилі Революції Гідності та продовжує свою боротьбу на шляху у встановлені європейських цінностей.

Твердження Гавела, що й у “безсилих” є сила для змін і покращень та сентенція Чорновола: “Ми закликаємо до консолідації сил і взаємного порозуміння усіх в ім’я побудови незалежної держави” дозволяє нам оцінити той вагомий спадок, що залишили після себе ці двоє батьків двох народів.

Підсумуємо ж словами В’ячеслава Чорновола, сказаними ще у вересні 1991 року: “І якщо ми сьогодні втратимо свій шанс, то хто знає, на якому витку історії, у якому десятилітті чи столітті ми знову розпочнемо державотворення. Тож будьмо рішучими у своїх діях на шляху утвердження самостійної соборної Української держави”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram