Зима – вервечка свят й інших значних днів. Минула Пилипівка, минуло Різдво за григоріанським календарем, і ось наближається  Різдво Христове за юліанським календарем – свято, знайоме кожному і надзвичайно улюблене. Наші предки влаштовували передсвято Різдва – з 2 по 6 січня (тобто включно до Святвечора). Найбільше відомо з цих свят про Багату кутю, або Святвечір. Інша назва (у католицизмі) – Віґілії – від лат. Vigiliae – “пильнування” (спочатку – у Римі нічна варта): у католиків – переддень Різдва (24 грудня) та відправа. У перших християн – усенічне пильнування перед Різдвом. А ще Святвечір називають Навечір’ям Різдва Христового.

Що ми знаємо про це свято? Надписуємо вітальні листівки. Співаємо “Нова радість стала, яка не бувала”. Аякже, слухаємо різдвяні колядки – і у сучасних обробках. Ходимо зі звіздою і славимо Христа. Багато хто згадає про Віфлеємську зірку, яка показала вівчарям шлях до печери – вертепу, де народився Ісус. Згадаємо й Гоголя – “Ніч проти Різдва”, сміючись, як Солоха ховала залицяльників до мішків, або як коваль Вакула летів на чорті… Асоціації зі святом: вертеп (або шопка), звісно – колядування, вітання всім рідним і близьким, хрещеним батькам і матері похресники носять кутю, а на столі – дванадцять страв… І, будьте певні, є щирі люди, які не відпустять вас із гостини, доки ви не скуштуєте всіх цих страв – од борщу до вушок, од картоплі до риби… Обрядів і вірувань, пов’язаних зі Святвечором, надзвичайно багато, у кожній області (та й у кожному селі) свої, тому перелічу тільки основні.

Чому страв дванадцять? За кількістю апостолів – а ще місяців. Чому страви пісні? Бо Святвечір припадає на останній день Пилипівського посту. Тому інша назва – Голодна кутя (скоромної їжі не можна їсти, а ще до першої зірки не їдять куті – хоча Церква вважає такий голод “до зорі” забобоном). Що ще обов’язково має бути на передріздвяному столі? Свічка – тобто віра, дідух (дід, король, квітка, дідок, сніп-рай…) – знак урожаю, миска з пирогами, хліб, і, звичайно ж, кутя. Здавалося б, зима – який може бути врожай? Але на стіл або на покуть (під образами) завжди ставили і ставлять останній обжинковий сніп – як правило, житній або вівсяний. Дідух – це все, що першим приносять до хати – навіть жмут соломи. А ще це і “букет” колосків. Назва “дідух” або “дід” – бо “дідами” називали духів предків. Сьогодні численні дідухи можна придбати на вулиці або в переходах, оформлені як талісмани. Це не новомодна вигадка, а добре забуте старе, бо з давніх-давен дідухи прикрашали цукерками, паперовими квітами й іншими оздобами. А ще сьогодні відроджуються наші ремесла – так, знову прикрасою оселі на Різдво став різдвяний павук – солом’яна оздоба, тендітна, але складна конструкція, яка означає Всесвіт.

Найвеселіше свято було дітям, бо вони посильно долучалися до спільної роботи, допомагаючи дорослим: терли мак, горіхи тощо для куті, прикрашали дідух та в ігровій формі робили інше для вшанування свята. А ті зернини, які лишилися, давали птахам – адже голодної зими кожне Боже створіння хоче поїсти. Різдво означало приплід. За прикметами спостерігали, чи добре вестимуться вівці, чи роїтимуться бджоли. І, звісно, куди ж без ворожіння на долю? Дівчата дослухалися, звідки чути собаче гавкання – звідти й треба чекати на сватів. А також художня література лишила нам багато розповідей про ворожіння перед дзеркалом на Святки – небезпечне загравання з темними силами.

Але повернімося до світлого. Інший неодмінний атрибут Святвечора – кутя. Інші її назви – коливо, сочиво, канун, сита (але сита – і медовий навар, який входить до складу куті). Здавна ця страва означає колообіг, вічність і присвячена поминанню предків. Цю кашу, як і млинці (бо круглі, а коло означає безперервне життя), їли на поминках. Зерно не вмирає, а воскресає – так само воскресає душа для вічного життя. І тому для нас кутя не просто ласощі або корисна їжа, а й пам’ять про свято, яке змінює життя.

Сьогодні є безліч рецептів куті – її готують навіть з халвою, бананами, мигдалем, інжиром… Та й у кожному регіоні України навіть традиційний рецепт варіюється. Скажімо, пшоно або ячмінь чи перловку можна замінити рисом. Авторка цих рядків з дитинства пам’ятає рисову кутю. Можна готувати з пшениці та сухофруктів, часто додають родзинок. Але ключові інгредієнти: крупа (класичне – пшениця), мед, мак, горіхи (волоські), горох або родзинки. Зараз сучасні реалії і шалений ритм життя диктують свої умови: кутю їдять неважливо з чого, навіть із судка, влаштовують і “перекус на ходу”, але традиція передбачає, що цю кашу ставили у великій мисці посередині столу. Частування було врочистим, спільна трапеза означала єднання християн і пошану до своєї віри та предків.

Кутю неодмінно подають з узваром, стосовно рецептів якого теж можна пофантазувати. Але головне не забувати про те, що ці поминальні страви означають і майбутню страту Христа на розп’ятті. У хатах кутю з узваром ставили (а дехто й досі ставить) на покуть – урочисто, як нагадування. І кутя, і дідух – дуже складні, багатющі символи, тому все за один раз про них розповісти неможливо.

І не забуваймо, що вночі на Різдво до хати прилітають янголи, тому треба зберігати домівку в чистоті й тримати лад. Також на ніч не прибирають посуду та іншого зі столу, бо приходять духи предків і харчуються поминальною їжею. А ще вірили, що у Святвечір худоба між собою розмовляє по-людському, і можна підслухати її. За звичаєм, господар обходив худобу і запитував, чи добре їй велося весь рік з ним.

Також 6 січня – непростий день, оскільки припадає на вшанування пам’яті преподобномучениці Євгенії – знатної римлянки, спочатку язичниці, яка свідомо хрестилась і мала непросту долю, а потім трагічний кінець (страту). Отже, це іменини Євгенів, Євгеніїв та Євгеній. А ще – день народження трьох діячів-символів. Це Жанна д’Арк, Богдан Хмельницький і Василь Стус. Якщо не треба пояснювати, чим важливі останні двоє для українського інтересу, то слід дещо розповісти про пастушку з Домремі. Орлеанська Діва не тільки надихає як войовниця і просто принципова постать різних людей, незалежно від національності, але й стала зв’язком між Україною і Францією. Яким чином? Марко Вовчок (Марія Вілінська) в одній зі своїх дитячих повістей, “Маруся”, про козацьку боротьбу, згадує Жанну д’Арк. Про цю героїню маленькій, але надзвичайно сміливій патріотці Марусі розповідає один хлопчик. Вставка про Жанну була спеціально для французького читача (адже письменниця сама переклала свій твір). Таким чином, Франція дізналася про Україну, а український читач – про Жанну д’Арк.

Отже, 6 січня – багатогранний день, переддень Різдва Христового і привід замислитися над багатьма речами. Цього дня слід не просто прибрати хату й у чистоті зустріти велике свято, а й зберегти в чистоті душу, “вимести” помисли і жити по-новому. Так, як вимагає український інтерес. І, звісно – усім куті смачної, коляди гучної!

Христос Рождається! Славімо Його!

Санта Клаус, Сент Ніколаас, Святий Миколай

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram