Столиця, спалена дотла: що подивитися у Батурині та який він сьогодні

Фото: "Український інтерес" / Інна Собора

Заплющіть очі та прислухайтесь: чуєте тупіт копит? То крізь 300 років долунає, як вулицями Батурина їдуть козаки. Може, вони повернулись з бою, а може, від’їжджають на службу.

Протягом 1669-1708 та 1750-1764 років Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України – Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Кирила Розумовського. Однак до наших днів зберегти місто у первісному вигляді було майже неможливо. Мабуть, тому, що його свого часу зрівняли із землею, а пізніше ще й занедбали ті історичні пам’ятки, які дивом вціліли.

Сьогодні Батурин відродився, до його легень вдихнули нове життя. Протягом 2003-2009 років низка меценатів вкладали кошти у відновлення історичних пам’яток міста. А у листопаді 2007 року  Указом Президента України державному історико-культурному заповіднику “Гетьманська столиця” надали статус національного. До заповідника ввійшли Будинок генерального судді Василя Кочубея, Цитадель Батуринської Фортеці, музей археології Батурина та Палац Кирила Розумовського.

Туристи

До Гетьманської столиці щодня приїздять відвідувачі, які не втомлюються цікавитися історією своєї країни. Однак доїхати до міста не так вже і легко, адже залізниці там так і не проклали, а до найближчих міст – Бахмача та Конотопа – близько 30 кілометрів. Тому найзручніше їхати своєю автівкою, або ж до цих міст, а звідти – автобусом.

Розповідають, що  залізниця так і не з’явилась у Батурині, бо свого часу у прилеглому селі Митченки жив та працював видатний український бджоляр Петро Прокопович. Коли він дізнався, що шлях  Москва-Київ має пройти через його землі, він попросив імператора змінити проект, щоб зберегти чистоту меду. Тож і донині залізниця замість Глухова і Батурина лежить через Конотоп і Бахмач.

Популярність історико-культурного заповіднику “Гетьманська столиця” припадає все ж на літній період. Тоді приїжджають близько 200-300 відвідувачів за день, а рекордом є  1000 туристів. Взимку ж теплий плед та короткий день не спонукають до поїздок, тому і екскурсоводи відпочивають. Всього ж за рік до Батурина навідуються близько 100 тисяч туристів.

“Український інтерес” розповідає, куди саме треба заглянути, плануючи візит до Батурина.

Будинок генерального судді Василя Кочубея

У 1708 році московські війська під командуванням Олександра Меншикова спалили Батурин, усіх жителів міста жорстоко вбили. Однак будинок Кочубея чудом вцілів та зберігся до наших днів, а дехто з істориків стверджує, що це взагалі єдина будівля, яка вистояла при пожежі.

Наприкінці ХVІІ століття у будинку функіонував найвищий судовий орган Лівобережної України – Генеральний військовий суд. А після того, як у 1700 році генеральним суддею обрали Василя Кочубея, будинок став його особистою власністю.

Після смерті генеральноо судді будинок утримували його нащадки, хоч і не жили там. Вони наймали людей, які опікувавлися будівлею. Так тривало до 1917 року, поки  Кочубеї не виїхали за кордон.

У 1921 році на території, прилеглій до будинку, свою роботу розгронуло товариство  бджолярів імені Прокоповича. А зараз на подвір’ї організовано виставку просто  неба – пасіку  імені Прокоповича, де “відтворено” розвиток бджільництва від примітивного  вулика-дуплянки  до втулкового, вдосконаленого Прокоповичем.

Під час Другої Світової війни будинок все ж пошкодили – вціліли  лише  стіни  та  підвальні  кімнати. Однак нині там музей. Побачити в ньому можна прикраси від люстри,  замки  та  ключі  з  будинку,  чудові  зразки  кахлів,  яким  була  обкладена  піч  в будинку.

Також глибоко  розкривається  історія  родини  Кочубеїв  завдяки  родовому  дереву  Кочубеїв,  яке  склали  науковці  заповідника,  та родинним  портретам. Розповідає музей і про кохання доньки Кочубея Мотрі та Івана Мазепи. У 65 років гетьман закохався у 16-річну доньку генерального судді. Кажуть, що Мотря стала останнім коханням Мазепи. Закохані протягом недовгого часу листувалися через слуг Мотрі. Однак згодом ці листи перехопив Василь Кочубей, який не надто шляхетно використав інтимне листування доньки у своєму доносі на Мазепу. Листи теж можна побачити у музеї “Гетьманської столиці”.

Будинок Кочубея Фото: “Український інтерес” / Інна Собора

Цитадель Батуринської фортеці

Спорудили цитадель у 1625 році на пагорбах річки Сейм. Із трьох боків фортеця була оточена ровом, а четвертий виходив на крутий берег ріки. Також фортецю оточував земляний вал з дубовим частоколом, який переривався шістьма кутовими баштами. Всередині на високому пагорбі стояв “панський двір”, який і називають “цитадель”.

З Батуринською фортецею пов’язують діяльність перших батуринських гетьманів – Дем’яна Ігнатовича, Івана Самойловича та Івана Мазепи. Там можна побачити і гетьманський будинок, і скарбницю.

Також у цитаделі є замкова дерев’яна церква Воскресіння Господнього, яку вважають усипальницею героїв Батуринської оборони 1708 року, коли місто знищили вщент за московським наказом. Там щорічно вшановують пам’ять тисяч загиблих батуринців.

Відновили повністю Цитадель Батуринської фортеці у 2008 році, коли вона і відчинила браму для гостей, небайдужих до своєї історії.

Музей археології Батурина

Музей розгорнули у приміщенні колишньої Воскресенської церковнопарафіяльної школи, яку побудовали в 1904 році. Експозиція музею висвітлює історію міста від найдавніших часів до листопада 1708 року.

Відвідувачів чекають три тематичні напрямки: “Батурин стародавній”, “Батурин козацької доби”, “Батурин – гетьманська резиденція”.

Серед експонатів – пам’ятки доби палеоліту, мезоліту, неоліту, давньоруські прикраси з різних матеріалів, різноманітні предмети  побуту. Також у музеї можна побачити козацькі похідні та ужиткові речі, копії документів та мап того часу, лицарський пояс з посрібленням, срібний талер 1622 року, козацькі  чоботи та повстанську зброю. Представлені там пам’ятки часів Многогрішного, Самойловича, Мазепи та деякі речі, знайдені після повного знищення Батурина та всіх жителів восени 1708 року.

Фото: “Український інтерес” / Інна Собора

Палац Кирила Розумовського

Палац, мальовничий і захопливий, не знищила ні війна, ні стихійне лихо. Його занедбали. До 2009 року про будівлю можна було читати лише в книжках та уявляти, якою вона могла б бути. Однак у 2009 році, з сьомої спроби, у Палаці Кирила Розумовського завершилась рестарація і він відкрився для відвідувачів.

Кирило Розумовський, ставши гетьманом, повернув столицю козацької держави з Глухова до Батурина. Він запланував створити там грандіозний палацово-парковий ансамбль. Для цього гетьман запросив одного з провідних архітекторів тієї доби Чарльза Камерона, який працював у Батурині протягом 1799-1803 років. Результатом його роботи став величний триповерховий палац у стилі класицизму.

Кажуть, що Палац зводив Кирило Розумовський для своєї матері. Однак більшість істориків запевняють, що ніхто там не жив жодного дня. Після смерті гетьмана в січні 1803 року всі роботи припинилися, а через 20 років пожежа знищила майже всі його інтер’єри.

Зараз там відкриті перший та другий поверхи, де можна побачити родинні портрети Розумовських (копії з оригіналів), оригінальний палаш (меч) Кирила Розумовського,  який нащадок гетьманського роду Григір Розумовський передав до палацу у день його  відкриття, облаштовану Каплицю з іконами XVIII століття. Другий поверх відновлений за аналогами  збережених  робіт Чарльза Камерона. Там облаштовані житлова кімната для гостей, кабінет, бібліотека з книжковою шафою 1732 року.

Прикрасою Палацу є “Антична” зала,  яка розкішно  декорована  сюжетами  давньогрецької міфології. Зала мала б слугувати великою їдальнею, а тому домінуючим експонатом тут є бенкетний стіл та двадцять  стільців до нього, які виготовили сучасні майстри у стилі ХVІІІ-ХІХ століття.

Нині у Палацу є ще одне гарне призначення – там щороку об’єднують своє життя сотні пар, оскільки проведення весільних церемоній у Палаці Кирила Розумовського стало красивою традицією.

Батурин сьогодні: “Прогноз оптимістичний”

Не дивно, що саме у Батурині одним із перших міст в Україні почалося втілення децентралізації – восени 2016 року там утворилася об’єднана територіальна громада. До неї ввійшли 16 населених пунктів, де разом живуть понад  4300 людей.

Про життя Батурина “Українському інтересу” розповів перший заступник міського голови Валентин Потеруха.

“Громада не пропрацювала ще року, але в нас вже є певні здобутки і результати нашої роботи. Перш за все ми почали з бюджетних установ: зараз робимо ремонт, робимо їх більш енергоефективними, бо наша головна задача – зекономити кошти і заробити кошти, щоб розвивалася громада”, – розповідає Потеруха.

Так, в громаду увійшли дві селищні ради і одна міська рада – це Батуринська міська , Матіївська сільська і Городищенська сільська. Але загалом всього 16 населених пунктів, адже під цими радами ще знаходяться хутори та маленькі села.

“У цьому році у нас близько 8 об’єктів на капітальному ремонті – ми зробили капітальний ремонт адміністративного будинку в селі Матіївка, куди ми ще перенесли ФАП. Зробили там комфортні умови з опаленням та усім необхідним і бібліотеку”, – каже заступник міського голови.

Однак є у молодої громади і немало проблем – не можуть, наприклад, знайти лікаря, хоч і бонусом до робочого місця йде помешкання з усіма необхідними для життя умовами.

“У Городищі теж проект зроблений на ФАП, ми його повністю відремонтували, маємо здати в експлуатацію. Забезпечили житло для лікаря, до речі, лікаря ми також шукаємо. Житло майже на 100 квадратних метрів з усіма умовами. Все робимо для того, щоб людей сюди запросити”, – ділиться представник місцевої влади.

У Батурині ж основною проблемою у передзимові дні стала холодна школа – діти були на карантині, поки вирішувалось питання з відновленням теплопостачання.

“У нас капітальний ремонт системи опалення по школі… Взагалі проблема батуринської котельні була в тому, що на неї не було зроблено проекту. Тобто сам проект на котельню був втрачений ще за часів, коли вона будувалась. Тому треба відновити проект, потім зробити вже і капітальний ремонт, пройти експертизи, ми це все зробили, система готова до запуску, єдине, що залишилось, щоб прийшла газова служба і зняла пломби”, – пояснює Потеруха.

Однак проблеми – невід’ємна частина життя, як окремої людини, так і окремої громади. У Батурині ж система працює, хоч і не завжди все йде як по маслу. Головне – налаштуватися оптимістично та плідно працювати.

“Загалом все дуже добре. Прогноз оптимістичний, громада буде працювати, розвиватися, для цього і працюємо. Ми стараємось якомога більше зробити для громади, щоб люди відчули зміни”, – підсумовує заступник міського голови.

Зберігати історію важливо, але не менш необхідним є забезпечити належні умови життя містянам, щоб розвивати своє місто та робити його успішним на заздрість усім.

Не дивлячись на те, що за вікном може йти дощ, а може і сніжити, не варто замерзати серцем. Беріть найтепліший пуховик, закидайте на плечі рюкзак з найнеобхіднішими речами і мандруйте Україною. А мандруючи, обов’язково зазирніть до Батурина – міста, пронизаного духом козаччини та гордістю за свою землю.

Інна Собора, “Український інтерес”