Співзасновник технологічного гіганта Apple Стів Возняк вперше завітав до України. Він виступив у Києві з годинною лекцією перед багатотисячною аудиторією під час бізнес-форуму Olerom Forum 1. Пан Возняк розповів про своє минуле, про створення персонального комп’ютера та причини, які його на це мотивували. Він також торкнувся теми розвитку штучного інтелекту і відповів на важливе питання, що турбує останнім часом все більше людей – чи загрожує людству штучний інтелект. На переконання Стіва Возняка, штучний інтелект не є загрозою для людства, навіть якщо він почне дуже стрімко розвиватися.

“Український інтерес” підготував для вас конспект лекції пана Возняка у Києві. До речі, він також пообіцяв повернутися до України, бо це, за його словами, був один з найкращих візитів у його житті.

Увесь подальший текст – пряма мова Стіва Возняка.

Щодо персонального комп’ютера

Колись, коли ніхто й не наближався до комп’ютера та не знав, що це таке, навіщо взагалі треба було купувати комп’ютери. Щоб розпочати комп’ютерну революцію саме вдома, комп’ютери повинні були бути веселими, інакше вони були б занадто дорогими. Навіщо купувати комп’ютер за дві тисячі доларів, якщо в нього ще немає в комплектації принтера, якщо можна купити друкарську машинку за 100 доларів?

У мене дуже довга історія розробки, зокрема, й аркадних ігор для Atari. Я пам’ятаю прекрасний світ, коли чорно-білі ігри Atari раптом стали кольоровими. І я ще пам’ятаю ті часи, коли цілий рік минав у інженера зі серйозними навичками, щоб розробити програму, а тепер навіть дев’ятирічна дитина може за кілька годин зробити невелику, але все ж таки гру.

Я став зіркою у створенні комп’ютерів ще до того, як міг дозволити купити собі хоча б одну деталь, щоб його сконструювати.

Мені не подобалась потворність. Усі старі комп’ютери мали величезну кількість перемикачів, лампочок і величезну передню панель, вони зовсім не виглядали людяними. І я створив парадигму сучасного комп’ютера – клавіатура, монітор і дуже мало незначних чипів. Я показав цей комп’ютер у клубі, щоб здивувати людей. Я безкоштовно роздав свої розробки та сказав: будь ласка, створюйте власні комп’ютери. Я допомагав іншим людям створювати цей дешевий, але справжній комп’ютер.

У мене були дві головні думки, за якими я хотів іти в житті. Я збирався бути інженером навіть у ту епоху, коли робота інженера полягала в аналоговій інженерії. Але також я хотів бути вчителем, заворожений ідею, що одного дня з’явиться комп’ютер, який змінить процес навчання назавжди. У мене було неймовірне бажання покращити цей світ.

Якими розумними стали комп’ютери, я зрозумів, коли в 90-ті Apple випустила невеличкий планшет – Newton Messagepad. Ви могли вручну писати на цьому планшеті, а він розумів, що ви написали.

Першого дня, коли я отримав його, я написав собі невеличку записку із нагадуванням: “Сара, дантист, вівторок, 14:00”. Я побачив кнопку “Допомогти”, але не знав, що вона робить, та натиснув її. На моє здивування, відкрився календар на вівторок, 14:00, там було написано слово “Дантист”, і з мого списку контактів була вибрана Сара, моя донька. Я був шокований, не міг вимовити ні слова. Я написав записку для людської істоти, а машина зрозуміла її. Краще сказати, нібито зрозуміла. І з того часу я б хотів жити у світі людей, і щоб машини розуміли мене.

“Я б хотів жити у світі людей, і щоб машини розуміли мене”. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Щодо Стіва Джобса

Протягом п’яти років я щось винаходив, а потім Стів Джобс перетворював це на гроші, бо вони йому були вкрай потрібні. Стів сказав, що нам потрібно заснувати компанію, яка буде виробляти мою продукцію, багато хто цим зацікавиться.

Ми розпочали з ідеї розробки гарного “заліза”, яке допоможе людям покращувати своє життя. Я винахідник, а не політик. Я не хочу керувати компанією. Не хочу змушувати людей робити виключно по-моєму. Тому, коли ми заснували Apple, я не керував усією компанією, я керував інженерним відділом.

Стів Джобс ще молодим вирішив, що хоче бути важливою людиною у світі. Коли ми заснували компанію, і він побачив величезні ресурси, він також побачив можливості для цього. Стів хотів визнання за заснування компанії і цілої індустрії. Визнання, якого він, звісно, заслуговував, Стів отримав. Я ж ніякого визнання не хотів, але все одно його отримую.

Тривалий час ми намагалися привести світ до того моменту, коли стане легко користуватися комп’ютерами. І протягом наступних 10 років Стів Джобс намагався розробити комп’ютер, який би був розроблений на ідеях з його голови, бо з початку комп’ютер вигадав я.

Щоразу Стів Джобс зазнавав поразки. Іноді через поганий маркетинг, бо він намагався бути першим, але не розумів добре продукт. Іноді ж через те, що Стів Джобс не так добре розбирався у комп’ютерах, не розумів їх роботу ззовні та в середині як інженер, тобто програмне забезпечення та “залізо”.

У мене був величезний досвід роботи з комп’ютерами, а у Стіва – трошки. Єдиним його досвідом був той ще з часів вищої школи, коли він намагався використовувати клавіатуру як телетайп, щоб поспілкуватися з комп’ютерами, які знаходилися далеко від нього. Його уявленням про комп’ютер було: введення-виведення інформації, при цьому комп’ютер виконує усю роботу достатньо далеко від вас. Скоріш за все, це уявлення справдилося, бо саме таким світ і виявився.

Щодо Apple

Ми почали компанію з одного продукту. І цей продукт заробляв гроші для Apple протягом наступних 10 років. Спочатку я хотів залишитися відданим компанії, на яку працював – Hewlett Packard. Я хотів, щоб саме Hewlett Packard розробили цей комп’ютер. Мені відмовили. Отже Стіву Джобсу та мені довелося організувати власну компанію.

Apple засновувалась двічі. Перший раз – це дуже швидкий запуск продукту, який був створений, завдяки модифікації моїх попередніх винаходів. Завдяки ньому виникла формула створення персонального комп’ютеру – ніколи знову не створювати комп’ютери з бридкими передніми панелями.

Але для запуску великої компанії було зарано. Дуже скоро я розробив Apple II, який вже був кольоровим і там було ігрове програмування. З цього часу насправді і розпочалась Apple. Дійсно, Apple – це ті часи, коли перші аркадні ігри нарешті стали кольоровими.

“Виникла формула створення персонального комп’ютеру – ніколи знову не створювати комп’ютери з бридкими передніми панелями”. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Нас було троє рівних партнерів: я, Стів Джобс та наш інвестор. Ми всі працювали на повну ставку в компанії. Інвестор був дорослим, нашим наставником. Він займався маркетингом, а також розповів нам, як заснувати технологічну компанію. Він казав нам, на які саме посади наймати людей, і якими їх штатні обов’язки мають бути.

Коли нам зі Стівом було по 20 років ми тільки навчались, ми були студентами. І, як сказано в пісні, ми були абсолютними початківцями. Продукт із першого дня був настільки успішним, що в майбутньому нам більше не доводилося шукати гроші. Однією з переваг цього продукту було те, що ми завжди могли брати достатньо високу частину прибутку.

Я ніколи не хотів грошей. Я завжди хотів розробити комп’ютер, яким буде зручно користуватися. Багато грошей мені було не потрібно, але так воно трапляється.

І ось у якийсь момент ми стали дуже багатими. Троє з нас щонайменше. Більше, ніж ви можете собі уявити. Я подумав, чому так трапилось – бо ми засновники, ми створили ці оригінальні ідеї. Але я тоді подумав – а як щодо всіх тих людей, які аплодували мені у комп’ютерному клубі? Без їх коментарів, допомоги я би не зміг створити настільки успішні комп’ютери.

Коли Apple стала публічною компанією, я взяв десятки мільйонів доларів і віддав їх п’ятьом людям, які вчились з нами. Вірно це чи ні, але у якомусь сенсі вони також засновники. Потім вже ми думаємо про працівників компанії. Всі ми працювали над тим, щоб наша компанія стала успішною. І тоді десятки мільйонів доларів наших акцій, я не те щоб віддав, продав по дуже низькій вартості. Можливо, кожен із працівників нашої компанії отримав з цього щось, наприклад, невеличкий будиночок.

Технічного, я не залишав Apple, як це багато разів повідомлялося у пресі. Я працював на Macintosh, потім пережив авіакатастрофу, після якої повернувся до коледжу і знову – в Apple. Через якійсь час у мене з’явилася ідея для стартапу – створити перший у світі універсальний дистанційний пульт управління. Я нібито пішов з Apple, щоб заснувати цю компанію, але насправді не залишав її.

Я – єдина людина, яка щотижня отримує чек від Apple з моменту заснування компанії. Це невеликий чек, особливих штатних обов’язків я не маю, але все одно я – працівник Apple. Скоріш за все, мені платять за відданість компанії.

Щодо себе та формули щастя

Я ріс майже без грошей. У старшій школі я сказав своєму батькові, що колись у мене буде комп’ютер вартістю у чотири тисячі доларів та, завдяки цьому, я зможу програмувати. “Це буде коштувати як будинок”, – сказав мій батько. Я ж відчайдушно відповів йому, що буду жити в квартирі.

Для мене комп’ютери були справжньою магією, я розумів, як вони працюють і ззовні, і в середині. Я навіть не здогадувався, що насувається ера, коли майже всі, незалежно від віку та статків, будуть говорити про комп’ютер, який необхідний всім.

Коли я навчався у школі, я був дуже сором’язливим, соціально відстороненим, майже аутсайдером. Більшість людей навіть не говорили зі мною, думали, що я дивний. Але якось я прочитав статтю про велику корпорацію та людей, які цією корпорацією керували. Вони щодня маніпулювали людьми, намагалися викрутити так, щоб у них все вийшло вірно.

Я навіть пам’ятаю у якій кімнаті свого дому стояв, коли подумав, чи хочу я керувати великими компаніями, людьми, чи бути такою людиною, яка багато сміялася у своєму житті. Для себе особисто я розробив формулу. Англійською це звучить: H=S–F, тобто Щастя (happiness) = Усмішки (smiles) – Похмуре обличчя (frown).

“Формула щастя англійською звучить так: H=S–F”. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Музика, звісно, чудове джерело розваг. В той день, коли я познайомився зі Стівом Джобсом, я привів його до себе додому, щоб показати всі свої блокноти, де були записані слова пісень Боба Ділана. Ці слова дали мені багато підказок у який спосіб треба жити.

Але ж як мінімізувати похмуре обличчя? Я місяцями думав над цим і вирішив, що, якщо відбувається щось погане, не треба вдавати, що нічого страшного не сталося. Якщо зламалася ваша гітара, треба сказати – зламалася гітара, та жити з цим далі. Не варто хвилюватися, будьте щасливі (тут гра слів, скоріш за все пан Возняк використовує відсилку до пісні Боббі Макферріна “Don’t Worry Be Happy” – прим. ред.).

А ще дуже важливо, щоб позбутися цього похмурого обличчя і більше ніколи до нього не повертатися, треба не сперечатися із чимось дуже логічним. Бо якщо ви сперечаєтесь ви будете нещасливі, витратите багато сил, щоб переконати іншу людину. Краще ж уникати цього нещастя.

Я дуже радий, що протягом життя моя голова не була забита різноманітними проблемами, і в мене не було величезної купи битв, у яких мені довелося брати участь. Навіть в особистому житті, у бізнесі я не конфліктна людина, я уникаю конфліктів і працюю з іншими в доброзичливій манері. Якщо ви не можете витримати якихось людей, просто йдіть, але не воюйте з ними.

Щодо улюбленої книжки

Я маю декілька улюблених книжок. Першою з них стала “Прощавай, зброє” Гемінґвея. У старшій школі – трилогія “Володар перснів”. Тепер я думаю про книжку, яка може передати деякі переживання людини, вона називається “У диких умовах” (Into the Wild. Книга Джона Кракауера була екранізована в 2007 році та вийшла на українські екрани під назвою “Тепер я йду в дику далечінь” – прим. ред.). Нещодавно з’явилася книга “Першому гравцеві приготуватися”. І я так обожнюю цю книжку, що вже знаю, що екранізація мені не сподобається.

Щодо роботи вчителем

Коли я був дуже молодим, батько вирішив поговорити зі мною про важливість освіти. Освіта дає нам можливість бути важливими у житті та заробити грошей. Освіта – це ключ, щоб отримати власний будинок та сім’ю. У мене були високі цінності щодо освіти.

Коли мені було приблизно 10 років, я сказав своєму батьку, що буду інженером, як він, але, по-друге, я хочу бути вчителем, як мій вчитель. Коли я досяг значних успіхів у математиці, науці, у роботі з комп’ютерами, я ніколи не забував про те, що хочу викладати в школі. Я звертав особливу увагу на деякі аспекти, коли проходив курс психології. Мені здавалось, що кожній дитині потрібно дати всі можливості досягнути чого завгодно в цьому світі.

Це не дуже відомо, але протягом восьми років я викладав у держаних школах учням від 10 до 12 років. Я не підпускав пресу, бо учні могли б подумати, що я розповідаю щось не те. Для мене найбільшою цінністю є чесність, а у преси це не завжди виходить.

Я викладав на повну ставку, як колись мій вчитель електроніки. Протягом семи днів на тиждень, я щодня вчив дітей використовувати комп’ютери в будь-який галузі, в будь-якому шкільному предметі ще до того, як це стало популярним. Я завжди всім говорив: йдіть за покликом свого серця і тим, чим ви насправді хочете займатися в житті.

Щодо майбутнього технологій та штучного інтелекту

Технології дуже змінили наше життя. Я дивлюся на всі додатки на своєму телефоні, які використовував протягом дня, і думаю: боже, наскільки б складно це було зробити в ті древні часи.

Щоб зробити деякі припущення щодо технологій і того, що їх чекає в майбутньому, нам треба тверезо оцінити те, на чому ми стоїмо зараз. Нам треба подивитися на загальні тренди від персональних комп’ютерів, тих комп’ютерів, якими ми керували за допомогою мишки і так далі до Інтернету, до цифрової епохи.

Введення-виведення інформації стало більш звичною справою. Пристрої стають все менші. Колись у нас були величезні телевізори, тепер ми маємо рідкокристалічні екрани, на яких все бачимо. Коли якийсь пристрій стає настільки маленьким, що поміщається у нас у кишені, він стає більш особистим.

Від самого свого дитинства я цікавився різницею між комп’ютером та нашим мозком. Коли я розробив першу програму, зрозумів, що одночасно комп’ютер може виконувати мільярди, трильйони різноманітних операцій протягом однієї секунди, але він не зможе зробити того, що робить людський мозок, завдяки методиці технологій.

Коли я навчався у старшій школі та коледжі, дуже далеко їздив на велосипеді до Стенфордської лабораторії штучного інтелекту. Люди, які працювали над штучним інтелектом, створили робота, що брав синю кульку та клав її до інших синіх кульок. Про себе я тоді прокричав: це не інтелект!

“Від самого свого дитинства я цікавився різницею між комп’ютером та нашим мозком”. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Смішно те, що ви можете потрошку, крок за кроком рухатися до штучного інтелекту та не помічати цих кроків, поки зненацька цього не трапиться. Коли ми рухаємось експоненціальною кривою – як закон Мура (закон, відповідно до якого кількість транзисторів на схемі подвоюється кожні 24 місяці – прим. ред.) – ми бачимо, що спрощуються чіпи, якими ми користуємось. Ви не помічаєте особливих змін, але раптово все відбувається.

З’явилась Siri. Одного дня я витратив багато часу в Google, щоб знайти відповідь на дуже просте питання – які найбільші п’ять озер Каліфорнії. Я був впевнений, що жодний комп’ютер не дасть відповіді на таке питання. Але Siri змогла. Я був шокований. Я запитав у Siri: які прості числа після 87. І вона почала цей список із 89 та вище. Було таке враження, нібито я спілкувався зі справжньою людиною.

Тепер у нас все більше помічників. Наприклад, Google Assistant, який раніше називався Google Now, Cortana із продуктів Microsoft, Bigsby на Samsung та Siri, яка продовжує з Apple. У Amazon розроблений продукт, – не знаю, чи є він в Україні, – називається “Ехо” (Echo), який також відомий як “Алекса” (Alexa). Щоранку, коли я ще лежу в ліжку, а Алекса десь у кімнаті, я можу сказати: Алекса, яка там погода в Києві? Або: Алекса, зміни світло в моїй кімнаті на червоне. Звісно, це прості приклади, але можна зробити більше, не рухаючись із ліжка, навіть не дістаючи із кишені телефон.

Для мене, розуміння мови людей – дуже велике просування того штучного інтелекту в майбутньому. Чи дійсно це інтелект? Мабуть, це наступне питання. Але я думаю, що розвиток роботів також буде дуже важливою галуззю у майбутньому. Роботи відстають від комп’ютерів у своїй еволюції. З часом, ми отримаємо роботів, які будуть допомогти нам вдома та у нашому житті, є певні ознаки, що ми наближаємось до цієї ситуації.

Якщо ви зараз навчаєтесь у виші та, можливо, будете інженером, зверніть увагу на всі предмети, що стосуються розробки роботів. Це дуже вірно, бо роботи згодом будуть не тільки в транспортуванні, але й в будь-якій іншій галузі нашого життя. Сподіваюся, біотехнологія теж заявить про себе.

Щодо технологічної сингулярності

(Технологічна сингулярність – гіпотетичне зростання швидкості науково-технічного прогресу, який подібний до вибуху. Воно ймовірно наступить унаслідок створення штучного інтелекту і машин, здатних до самовідтворення. Прихильники концепції вважають, що технічний прогрес стане настільки швидким і складним, що виявиться недоступним для розуміння. Цей процес не виключає інтеграції людини з обчислювальними машинами або ж збільшення можливостей людського мозку завдяки біотехнологій)

Мій добрий друг Рей Курцвейл написав книжку про сингулярність. Він стверджував, що, можливо, з часом ми доживемо до того моменту, що комп’ютери будуть дуже схожі на мозок людини. Тут я наголошу – комп’ютери навіть близько не підійшли до мозку людини.

Я вважав сингулярність сміхотворною концепцією. Але коли я брав участь у дискусії з Курцвейлом у Відні, він показав, що його прогнози базуються на тій експоненціальній кривій, коли спочатку ви не помічаєте змін, але раптово все відбувається. Я був вражений, і подумав, що це вірний погляд на майбутнє. Багато років я вважав, що ці машини стануть справжніми особистостями навіть із почуттями. Ілон Маск та Стіен Гокінґ десь два-три роки назад стали говорити те саме.

З часом я змінив своє відношення до штучного інтелекту, який не такий і небезпечний для людства. Саме як інженер я розумів, що повинна з’явитися формула, яка приведе нас із пункту А до пункту Б. Щоб відбувся той робоапокаліпсис, за моєю оцінкою, повинні минути кілька сотень років.

Навіть роботи і комп’ютери створюються із матеріалів. І всі процеси, власне, добування різноманітних матеріалів, з яких потім будуть створені запчастини, їх транспортування, хімічна обробка – це все величезний процес, який потребує значних ресурсів. І розуміння цього процесу, а також сама робота може бути виконана виключно людьми.

Тоді я подумав, що сингулярність передбачає, що одного дня комп’ютер зможе обробити стільки ж інформації, скільки мозок людини. І коли ці криві перетинаються, ви ніколи не зможете спрогнозувати, що буде далі, саме ця точка називається сингулярністю у математиці. Так, я подумав, що колись настане та мить, коли комп’ютери зможуть з нами поспілкуватися майже як живі люди, але зараз я передумав. Ми можемо обчислити, скільки інформації оброблюється мозком людини, але ми не розуміємо структуру в який спосіб це відбувається.

“Щоб відбувся той робоапокаліпсис, за моєю оцінкою, повинні минути кілька сотень років”. Фото: Український інтерес/Антон Владиславський

Я заснував Apple без ступеня із коледжу. Але я повернувся, мені залишалося провчитися лише рік, я зробив це під вигаданим ім’ям, бо моє ім’я вже було дуже відомим. Диплом із Берклі, який я отримав, виписаний на ім’я Рокі Єнот Кларк (Rocky Raccoon Clark). Так само я отримав ступінь з психології. Я пережив авіакатастрофу, і в мене з’явилися деякі психологічні проблеми, тому я вирішив розібратися, що ж цим робить мій мозок.

Багато хто впевнений, що ми розуміємось на мозку, бо є тисячі тисяч біт інформації про це. Але ж правда полягає в тому, що ми не просто не знаємо, ми навіть не можемо здогадуватись про елементарні речі – чи зберігаються наші спогади в мозку.

Якби ми розуміли, як працює мозок, ми б змогли створити його подобу з електронних запчастин. Якось я був у компанії, де інженери дійсно зрозуміли, як можна створити справжній мозок. На це потрібно дев’ять місяців.

Я не вважаю штучний інтелект загрозою для людства, навіть якщо він і надалі буде розвиватися, то це буде поступово, і ви не помітите, як ці зміни відбудуться. Тому не живіть в страху.

Владислав Недашківський, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram