Статеве життя селянок. Сексуальне життя на селі. У СРСР, як відомо, сексу не було. А от на Совітську Україну це правило не поширювалося. І що б там не казали наші бабусі, вдивляючись у сьогодення крізь призму класичного “o tempora, o mores!”, — якщо вже комусь і “судити” сучасних українців, то точно не їм.

У 1931 році у Харкові (звісно ж — «харківським правописом») видано працю лікарів Гуревича та Ворожбита “Статеве життя селянки”. Як зазначає у передмові перший із авторів, вивчати особисте життя української радянської молоді вони з колегами розпочали у 1926-му. Діяльність цих науковців, знаних нині як Харківська сексологічна школа, задокументовано у серії монографій і статей. Серед них — “Сучасне статеве життя” (1928), “Проблеми статевого життя” (1931) і навіть “Соціяльні та психоневрологічні риси неповнолітніх проституток” (на момент публікації книги про селянок “наближалася до закінчення”).

Ґрунтовно вивчивши “полове життя жінки-робітниці та службовки”, харківські сексологи зважилися на соціологічне опитування у, здавалося б, цитаделі традиційної української духовності та моралі — “на селі”. Результати “польових досліджень українського сексу” зразка 1920-х, оприлюднені у “Статевому житті селянки”, вражають.

Попри те, що “пересічний” вік початку місячних і “початок статевої дійшлості” у тогочасних українських селянок був “набагато старше проти інших груп жінок”, вони швидко надолужували згаяне. Зокрема, серед тих, що вийшов заміж у віці 15-19 років, досвід дошлюбного сексу мали 27, 1%. Понад чверть! А серед тих, хто “нагулявся” до 25—33, цей показник — 42,6%. Майже половина!

“Дуже позначилися на характері полових стосунків в нашій країні довгі літа війни імперіялістичної і громадянської… прищеплена нею психологія полових стосунків часто ще жива”, — міркували Гуревич і Ворожбит. Наводячи на підтвердження анкету 25-річного селянина: “Жив з багатьма женщинами. Не тому, що так подобалося, а з конечности. Несправедливо буде, коли це вважатимуть за розпусту, зрадливість. Нічого подібного. Умови, умови й умови. Бути на кількох фронтах, проїхати десятки тисяч верстов, безперестанку кочувати в найліпшому періоді молодости… Потреби задовольняв тоді, коли вони владно давали за себе знати. Хотілося кохати, та було не до кохання.”

Проте далеко не всі “робили крайньою” війну. Багато опитаних звинувачували у падінні моралі поведінку самих жінок. “Женщини, що ходять у панчохах кольору тіла, дуже впливають на мужчин. Я думаю, багато це умисно роблять для того, щоб розвивати полові пристрасті”, — жалівся ще один бідолаха. “Я так думаю — коли б не було таких фасонів, всіляких передягань одеж… і не красили б губи й обличчя, то було б легше мужському полові. Чи не можна знайти такий загальний план, більш одностайний фасон женщинам. Моди скоротити. Тоді урятували б мужчину від страшних хвороб, онанізмів, сифілісів і т.д.”, — пропонує властивий для 1920-х утопічний проект інший.

Цікаво, що на примірнику “Статевого життя селянки”, копія якого виставлена на антикварний онлайн-аукціон “Віоліті” — печатка Національної академії наук США 1932 року. Транслітерація прямо на обкладинці (“Stateve Zhyttia”) свідчить, що американські вчені до статевого життя українських селянок були також небайдужими. До встановлення дипломатичних стосунків між СРСР та США залишався рік. А українському селу знову було не до кохання — примусова колективізація саме переростала у Голодомор…

Традиційні сексуальні забави українців

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]