Підтримка в протидії російській агресії та євроатлантичній інтеграції, позитивне ставлення до заробітчан, але питання історичної пам’яті як точка зіткнення – цим запам’ятався Дуда в українсько-польських відносинах за попередньої каденції. Чогось схожого нам слід очікувати від польського лідера й тепер. У неділю, 12 липня, у Польщі відбувся другий тур виборів, згідно з результатами якого, переміг чинний глава держави Анджей Дуда, отримавши 51% голосів. Опозиційний кандидат Рафал Тшасковський заручився 48% підтримки.

Польща – надійний союзник України в протидії російській агресії

Польський президент ніколи не соромився визнавати, що Крим і Донбас окуповані, а Україна має відновити свою територіальну цілісність. Дуда переконаний, що через українське питання на РФ необхідно здійснювати міжнародний тиск, зокрема, і шляхом санкцій.

“Ми називаємо речі своїми іменами, сьогодні українські території окуповані – насамперед Крим, але також Донецька та Луганська область – ці території мають повернутися під повний контроль України й у цьому напрямку необхідно докладати чималих зусиль. Наше відношення в цьому контексті до Росії також однозначне – ми абсолютно не приймаємо такий стан справ. Ми вважаємо, що політику санкцій необхідно продовжувати, адже саме вона є найбільш мирним способом змусити державу дотримуватися норм міжнародного права”, – заявив Анджей Дуда у 2019 році після зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським.

Сигналів про ймовірну зміну риторики Варшави щодо цього питання найближчим часом немає. Зокрема, зовсім нещодавно, 25 червня, на зустрічі з президентом США Дональдом Трампом Анджей Дуда навів приклад агресії Росії проти України як підтвердження того, що ситуація в регіоні залишається напруженою та, що розміщення більшої кількості американських військ у Польщі є необхідним.

Польща та членство України в ЄС і НАТО

Польща завжди підтримувала Україну на євроатлантичному шляху, зокрема й під час першої каденції Дуди. Попри загалом євроскептичні погляди президента Польщі, він довгий період був європарламентарем, а отже – добре розуміє важливість співпраці з ЄС, зокрема, і з питань України. На відміну від, наприклад, тієї самої Угорщини, Варшава ніколи не ставила ультиматуми Києву у внутрішній політиці, в обмін на підтримку в Євросоюзі.

У контексті НАТО польська влада усвідомлює, що безпека в Україні є запорукою безпеки в Польщі, а протидіяти нашій країні на шляху до Північноатлантичного альянсу – собі дорожче.

“Ми б хотіли, щоб Україна була ближче до Європейського союзу та ближче до НАТО”, – наголошував Анджей Дуда торік. Навряд чи він тепер змінить свою позицію.

Історична пам’ять як точка зіткнення: Волинська трагедія та Степан Бандера

А от з питанням історичної пам’яті з Дудою в України все було складно. Він не лише консерватор, але й затятий польський націоналіст. Отже, історична тематика є важливою частиною його політики. А історія завжди стає контроверсійною, якщо її намагаються політизувати.

Так і склалося з Волинською трагедією. Саме за президенства Дуди у 2017 році на державному рівні поляки почали вшановувати жертв цієї події.

Президенти України й Польщі Володимир Зеленський (ліворуч) і Анджей Дуда (праворуч) під час зустрічі в Брюсселі. Червень, 2019 рік. Фото: Krzysztof Sitkowski/KPRP

Волинська трагедія – етнічні чистки українського та польського населення у 1943 році на Волині. Польські історики називають цю подію “геноцидом польського народу, здійсненим українськими націоналістами щодо громадян Польської Республіки”.

“Це не була ніяка війна між Польщею та Україною, це була звичайна етнічна чистка. Просто йшлося про те, щоб поляків з цих територій видалити”, – так заявив Дуда у Волинській області на заходах, приурочених до 75 роковин Волинської трагедії 2018 року. За його словами тоді загинуло п’ять тисяч українців та 100 тисяч поляків.

Українська історіографія ж наголошує, що винищення населення було обопільним. “Загалом ми бачимо з боку польських політиків бажання не просто контролювати історію, а й зафіксувати вигідні їм оцінки та інтерпретації, навіть ціною зупинки історичних досліджень та дискусій між фахівцями”, – сказав у 2018 році тодішній глава Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

За його словами, найправдивішими є дані істориків, які вказують, що в польсько-українському конфлікті було вбито 16 тисяч українців і близько 30-40 тисяч поляків.

“Так, поляків справді загинуло більше, адже основним ареалом конфлікту були території, населені здебільшого українцями. Тобто це території, де українці виразно домінували, через те й втрати польського населення були значніші”, – пояснив В’ятрович.

Отже, за час головування В’ятровичем в Інституті національної пам’яті поляки не очікували налагодження дискусії з Україною в історичній площині. Надію Варшаві дала заміна керівника українського відомства. Антон Дробович очолив Інститут у грудні 2019 року – уже за президенства Зеленського. Утім, не склалося.

“Говорити про геноцид, вчинений українцями проти поляків, – некоректно. Від такого узагальнення немає користі ні полякам, ні українцям. Не може бути, що злочини чинили обидві сторони, але тільки одна звинувачена, а інша не кається. Має бути паритет, базований на наукових фактах і повазі до людської гідності”, – підкреслив Дробович в інтерв’ю виданню PolUkr.

Тому, говорити про потепління польсько-українських суперечок щодо нацпам’яті ніхто найближчим часом не планує.

У світлі цієї теми варто згадати й про поправки в закон про інститут національної пам’яті в Польщі у 2018 році. Тоді Сейм ввів відповідальність за “пропаганду бандеризму”. Під удар польських законодавців потрапили “українські націоналісти, які причетні до винищення євреїв і вбивства поляків на Волині та сусідніх регіонах”.

2 січня 2020 року посли Польщі й Ізраїлю виступили із заявою, у якій засудили виділення Львівською обласною радою коштів на вшанування пам’яті Андрія Мельника, Івана Липи та його сина Юрія. Крім того, вони висловили протест через рішення Київської міської державної адміністрації, яка 1 січня виставила банер із зображенням Степана Бандери з нагоди 111-ї річниці з дня його народження. 8 січня українське МЗС викликало посла Польщі Бартоша Ціхоцького та звернуло його увагу “до контрпродуктивності публічної дискусії щодо внутрішніх питань української політики”.

Дуда й українські заробітчани

Українські заробітчани – важливий чинник розвитку Польщі. Не даремно саме вони у 2018 році посіли другу сходинку в рейтингу “50 найвпливовіших людей польської економіки”, випередивши навіть самого Дуду.

У допандемійну епоху за різними даними в державі працювало від 1,2 до 1,5 мільйона українців, які перекривали брак робочої сили на тяжку роботу та відтік поляків у країни Західної та Центральної Європи. Тож польський президент не може ігнорувати таку велику та важливу соціальну групу, як українські заробітчани.

“Ми багатша країна, ніж Україна. Люди приїжджають сюди, щоб заробити, хочуть утримувати свої сім’ї. У нас так само є проблема з тим, що не один мільйон наших земляків виїхав за кордон. З іншого боку, ці люди [українські заробітчани] в більшості випадків залишаються в Польщі на законних підставах, працюють в Польщі на законних підставах, і я не помітив, щоб вони кому-небудь завдавали будь-якої шкоди”, – наголошував Дуда у 2018 році в етері польських ЗМІ.

Ризик того, що українські заробітчани не зможуть приїхати до Польщі через пандемію COVID-19 змусив багатьох тамтешніх працедавців забити на сполох.

“Це наша проблема номер один”, – каже представник однієї з найбільших будівельних компаній Польщі Цезарій Мачка, слова якого наводить BBC. Він розповідає, що в деяких їхніх компаніях-субпідрядниках понад 70% робітників – з України.

Не дивно, що загроза неповернення українських заробітчан до Польщі змусила втрутитися польську владу. Усі громадяни України, які наважаться їхати працювати в Польщу, пройдуть тестування на коронавірус коштом польської держави, а для українців, що прибувають літаком навіть скасували обов’язковий 14-денний карантин.

Тож польська влада у світлі коронакризи створюватиме все нові й нові стимули для українських заробітчан. Вони мають стати значною групою, що відновлюватиме економіку країни після пандемії.

Підсумовуючи

На тлі останніх подій в Україні вибори в Польщі минули ледь поміченими. Якби не привітання Зеленського, то можливо на них так би ніхто й не звернув уваги. Утім, це все ж таки важлива подія для нас, враховуючи значущість польсько-українських стосунків.

За другого президенства Дуди взаємини між країнами навряд чи сильно зміняться. Ми й надалі отримуватимемо підтримку від Варшави у питаннях протидії російській агресії чи євроатлантичної інтеграції. Водночас, національна пам’ять залишатиметься гарячою темою для дискусій між політиками обох країн. А через пандемію COVID-19 польська влада найімовірніше забезпечить українських заробітчан додатковими мотиваторами, щоб ті поверталися працювати до країни.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram