Стандарти – європейські, менеджери – українські

Якщо сформувати європейський топрейтинг у номінації “Країна втрачених можливостей”, то першу сходинку зі значним відривом посяде Україна, оскільки вже багато років функціонує в хаосі.

Держава, яка в спадщину від СРСР отримала суттєвий індустріальний потенціал у вигляді стратегічних підприємств, що виробляли високотехнологічну продукцію для всіх галузей економіки пострадянських республік, володіла третім за потужністю ядерним ресурсом, мала високий науковий потенціал, але дуже невміло цим надбанням скористалася. Державний менеджмент тривалий час вектор руху (до ЄС чи євразійської спільноти) окреслював.

І лише від 2000 року в Україні почали ухвалювати законопроєкти щодо вступу в СОТ, і було взято напрям на зближення з міжнародними та європейськими принципами технічного регулювання у сфері виробництва продукції.

За майже два десятиріччя підготовлено багато законів і підзаконних актів щодо технічного регулювання, але впровадження та реалізація їх безпосередньо в промисловості поки ще на низькому рівні. Як стверджує відомий фахівець у сфері сертифікації, заступник директора ТОВ “Центр сертифікації матеріалів та виробів” Валерій Приймаченко, українським підприємствам, які виробляють або можуть за своїм потенціалом виробляти продукцію не гіршу за світові зразки, потрібно кілька основних передумов:

• наявність національних стандартів на продукцію, які гармонізовано з міжнародними;
• наявність достатньої кількості акредитованих лабораторій і органів із сертифікації у різних галузях економіки, які задовольнили би потреби підприємств щодо випробувань і сертифікації своєї продукції;
• і головне – це право нанесення знака СЄ на свою продукцію за результатами сертифікації проведених українськими органами оцінки відповідності (за допомогою міжнародних угод з країнами ЄС щодо визнання акредитації органів з оцінки відповідності та/або угод про визнання результатів оцінки відповідності та сертифікації продукції).

На жаль, політична й економічна ситуація у країні складається так, що найближчим часом вищезазначені питання не вирішать, тому для підприємств, які бажають вийти на міжнародний ринок і реалізовувати свою продукцію у країнах ЄС, ці питання слід вирішувати самостійно через сертифікацію продукції у нотифікованих органах оцінки відповідності країн ЄС. Зрозуміло, що пройти процедуру сертифікації в іншій країні й отримати право маркування знаком СЄ зможуть небагато українських підприємств , а це – “вхідний квиток” на ринок Євросоюзу.

Зазвичай, всі провали в роботі міністерств і служб списують на “брак коштів”, але якщо уважно розглянути їхні “стратегічні плани”, то там більшість заходів мають декларативний характер і не підкріплені належними ресурсами для їх виконання.

Приміром, візьмемо сферу стандартизації, а саме поширену в Україні практику прийняття стандартів ЄС методом перекладу обкладинки, оскільки коштів на повний переклад документа як не було, так і немає. І за таким стандартом працювати виробникам продукції!

“Така практика нічого хорошого українському виробнику не обіцяє. Можна самостійно зробити або замовити переклад, але він стовідсотково призведе до різного тлумачення положень стандарту. Для цього потрібен компетентний фахівець, який розуміється на суті процесу, а часом необхідні й додаткові консультації з членами європейських технічних асоціацій або технічних комітетів зі стандартизації. Прийняття ж стандартів методом перекладу з іноземної мови обкладинки головно застосовували країни, яким перед вступом до ЄС слід було привести своє технічне регулювання до європейських норм. Але, зверніть увагу, таку практику країни застосовували до стандартів на види продукції, які їхня промисловість не виробляла”, – переконаний Валерій Приймаченко.

Всі технічні регламенти в контексті вимог до продукції і методів випробувань повинні мати посилання на національні стандарти, які гармонізовано з європейськими. На жаль, в Україні відсоток гармонізованих стандартів (якщо брати до уваги перелік стандартів, якими займаються європейські технічні комітети у сфері пожежної безпеки) складає приблизно 30%.

Оцінка відповідності (сертифікація) вимогам Технічних регламентів вже працює та набирає обертів, однак наповнення їх національними гармонізованими стандартами ще недостатнє.

Кардинально змінити ситуацію на краще може тільки “якісний державний менеджмент”, але для цього слід створити умови, щоб “неякісний державний менеджмент” відповідав за бездумно витрачені державні кошти, бо це не що інше як гроші українських платників податків, себто нас із вами.

Фото: Pixabay

Андрій Кочур: Тоді загинуло багато німців, а ще більше киян

За два роки Збройні сили впровадили майже 600 стандартів НАТО