Одного разу я проспала й спізнилася на навчання. З тієї миті все полетіло шкереберть – викладач вигнав з авдиторії, якась жінка наступила на ногу в маршрутці, я посварилася з подругою, змокла, забула про важливу зустріч, а ввечері зрозуміла, що залишила ключ від квартири вдома на столі. Спочатку подумала – просто невдалий день. А тоді пригадала, як зранку поспішала й випадково розбила люстерко. Так ось звідки всі біди взялися! Тепер я житиму так іще сім років?!

Звідки взялися забобони?

Цікаво, що вигадували їх не просто так. Наші предки й справді вірили в магічну силу навколишнього світу, у здатність побутових речей впливати на людські життя. Багато хто вважає українські повір’я маячнею без жодного логічного підґрунтя. Насправді пояснити можна майже всі. Проте це не означає, що в них потрібно беззаперечно вірити й довіряти їм свою долю.

Забобони вкорінилися в повсякденне життя українців ще з дохристиянських часів. Тоді люди вважали, що їх оточує безліч міфічних істот і богів – мавки, Чугайстри, Вій, Блуд, вовкулака тощо. Вірили, що ті істоти підтримували життєвий баланс суспільства. Якщо траплялися незрозумілі ситуації, знали – богам не подобається те, що діється в громаді. Тому на основі власних спостережень люди почали вигадувати так звані попереджувальні знаки, мовляв так-то робити не можна, бо станеться те-то. Такий спосіб життя забезпечував відчуття впевненості, ніби нічого не могло порушити світової гармонії.

Окреме місце в українській культурі посідають святкові та сезонні обряди. Деякі виконують і сьогодні. Згадайте тільки ворожіння на Андрія або пускання вінків на Івана Купала.

Найвідоміші повір’я, що вони означають?

Не передавай нічого через поріг – віддаси своє щастя

У традиційній культурі поріг чітко розмежовує простір на “свій” і “чужий”. Раніше мертвонароджених або нехрещених дітей хоронили просто під порогом будинку. Тож “свій” простір – це дім, який стережуть душі померлих предків. Він оберігає людину від незгод і негараздів. Переступаючи поріг власної хати, будь-хто стає незахищеним, бо опиняється в “чужому” просторі. Звідси, до речі, й заборона наступати на поріг.

Не зашивай одяг на собі – зашиєш пам’ять

Ця прикмета походить з часів Київської Русі. Шиття споконвіку вважалося жіночим ремеслом. Та й не тільки шиття, усю хатню роботу довіряли їм. Натомість чоловіки мали здобувати освіту й розвивати свої інтелектуальні здібності. Жінок називали забудькуватими й розсіяними, тому що вони, захопившись рукоділлям, часто забували про хатню роботу. Тож шитимеш на собі, не матимеш пам’яті – “як жінки”. Звідси й фразеологізм “дівоча пам’ять”.

Не сиди на куті стола – заміж не вийдеш

Стіл вважали однією з найважливіших і найсвятіших речей у будинку. Існували навіть чіткі правила, хто як може поводитись, і хто де має сидіти за столом. А кути, як і пороги, окреслюють і розмежовують простір. Відповідно кут, спрямований на людину, ніби виштовхує її за межі сімейного столу.

Не свисти вдома – грошей не буде

У народній культурі свист пов’язують із обрядами, за допомогою яких викликали нечисть, його розуміли як звернення до потойбічних демонів та небезпечних істот. Тому забороняли свистіти у межах “свого” простору, особливо вночі.

Не даруй жовті квіти – розлучимось

Це повір’я бере свій початок із легенди. Давним-давно жив на світі багатий шейх. Одного разу він поїхав у тривалий військовий похід. Коли повернувся, дізнався, що дружина не була йому вірною. Щоб перевірити це, шейху порадили підкласти у її ліжко червону троянду. Якщо дружина зраджувала, до ранку квітка мала пожовтіти. Так і сталося. Відтоді жовтий колір асоціюють з розлукою й обманом.

Таких “попереджувальних знаків” безліч: не крути в руках шапку – голова болітиме; не переступай через когось – рости перестане; знайдеш підкову – матимеш щастя; не впізнаєш знайомого – він буде багатим; зустрінеш бабу з порожніми відрами – проживеш день марно тощо.

Закордоном теж вірять

Цікаво, що в різних народів світу одні й ті ж забобони мають протилежне значення. Наприклад, якщо одягнув щось навиворіт в Україні – цього дня тебе битимуть; французи ж такий “знак” тлумачать, як ознаменування хорошої новини. Якщо чорна кішка перебігла дорогу українцеві – його спіткає нещастя; якщо така пригода трапилася з англійцем – він буде щасливим.

Про котів, до речі, прикмети є чи не у всіх країнах світу. Коли цей чотирилапий перебігає дорогу туркові, він тримається за волосся, щоб запобігти неприємностям (в Україні рекомендують вхопитися за якийсь металевий предмет). В Італії вважають хорошим знаком, якщо кішка чхає.

Читайте також: Червона нитка від пристріту: забобон чи захист

Відомо й про японські забобони. Найпоширеніший – заборона спати головою на північ. Також японці вірять у те, що, приймаючи душ, не можна заплющувати очі більше, ніж на 12 секунд, інакше побачиш привида.

Деякі з таких прикмет здаються майже абсурдними, але люди продовжують у них вірити. Як би там не було, з їхньою допомогою жити простіше. У якійсь мірі ми продовжуємо застосовувати забобони як самозахист. Наприклад, посварилася сьогодні з подругою, та хіба винна я, якщо вчора розсипалась сіль? Так ми перекладаємо відповідальність із себе на навколишні предмети, погоду чи того ж чорного кота. У такий спосіб люди навчилися й боротися з лінощами. Наприклад, винесу сміття завтра – після шостої ж не можна, бо буду бідним.

Ми підлаштовуємо традиції під власний комфорт, але завдяки цьому вони й передаються з покоління в покоління та збагачують світові культури.


Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.