Існує думка, що Радянський Союз зруйнувало не ЦРУ разом з НАТО, а група «Бітлз». Коли мало чи не з кожного вікна радянських міст почала лунати західна рок-музика, це означало, що радянській системі нічого протиставити «тлетворному влиянию западной массовой культуры», і тому залишалося лише дочекатися, поки «преклоняющиеся перед Западом» молоді люди підростуть і зможуть хоч якимось чином впливати якщо не на стан справ, то хоча б на настрої в тодішньому СРСР.

Не випадково, що саме покоління «шістдесятників» першим почало розхитувати підвалини системи, яка раніше вважалася непорушною. Звичайно, через силу соціальної інерції все це розтягнулося на десятиліття. Але, так чи інакше, довго чинити опір радянська система не могла. Насамперед тому, що з часом все менше ставало тих, хто хотів її захищати, у тому числі й серед представників радянської номенклатурної еліти. Останні чи не найбільшою мірою були «підсаджені» на західні стандарти і уявлення про те, який спосіб життя повинна вести справжня суспільна еліта. Тому всілякі «розподільники», де вони напівкрадькома могли купувати товари, недосяжні для «плебсу», вже їх не задовольняли. Адже багатство і соціальний статус лише тоді мають якусь цінність для їх власників, якщо їх можна виставляти напоказ.

Отже, якщо говорити про «разлагающее влияние», то насамперед воно стосувалося радянської партійно-господарської номенклатури, яка, чесно кажучи, і раніше не вирізнялася високим рівнем моральності (тому і «разлагать» там вже особливо не було чого).

Це вело до розриву між офіційно проголошуваними комуністичними ідеалами і реальними цілями та цінностями, якими у повсякденному житті керувалися люди. Якщо партійні чиновники мали мало спільного з ідеалами, які повинні були відстоювати, то й пересічними громадянами вся ця система сприймалася як система брехні та лицемірства. Це те, що соціологи називають аномією чи аномійною деморалізованістю, коли в суспільстві відсутні загальноприйняті цінності і норми, точніше , вони проголошуються, але мало хто їх виконує. Комуністичні ідеї, що перетворилися на пусту формальність, вже не могли бути опорою радянського суспільства і воно розвалилося на «національні складові».

Але, як виявилося, позбувшися СРСР, радянські люди ментально так в ньому і залишилися – як еліта, так і «прості громадяни». Проте перші, на відміну від других, чітко розуміли, чого вони хочуть, а головне – мали всі засоби для досягнення своїх цілей, які полягали в перетворенні статусних переваг, які вони мали за радянських часів, у майнові переваги, досить швидко прибравши до рук колишні державні підприємства.

Все це породило нову хвилю аномії, про яку українська соціологиня Наталія Паніна писала: «Руйнація нормативних моделей суспільного розвитку, навіть така, що ґрунтується на масовій підтримці, за умов відсутності нових нормативних зразків з гарантованою інституційною підтримкою, призводить до підвищення соціальної відчуженості між людьми, між населенням і владою практично у всіх головних соціальних групах.

Один із серйозних негативних наслідків цього – деморалізація індивідів і соціальних груп, що виникає як реакція на нереалізованість «демократичної мрії» про швидке подолання кризи і підвищення рівня життя. Численні дані соціологічних опитувань, проведених в Україні протягом 1990–2000, свідчили про наростання в суспільстві песимістичних настроїв, які виявлялися насамперед у негативній оцінці різних аспектів способу життя і песимізмі при прогнозуванні майбутнього.

Розвиток аномічної деморалізованості неодмінно породжує нормативну реакцію на аномію. За умов тривалої відсутності нормативних регуляторів суспільної поведінки виникають вимоги «повернутися до старих добрих часів». Іноді вихід із глухого кута масова свідомість бачить у появі авторитарного. лідера, який знає «правильні» способи діяльності і може примусити інших їх виконувати. Ці два типи нормативної реакції на аномію зумовлюють формування відповідних типів ціннiсно-нормативних підсистем: традиційно-архаїчної (ґрунтується на вимозі повернути стару систему цінностей) і авторитаристської (спирається на потребу привести до влади сильну особистiсть, яка зможе встановити «новий твердий порядок»).

Як бачимо, ідеї «повернення до старих добрих часів» та потреба в авторитарному лідері повною мірою проявилися в Росії з усіма наслідками, що з цього випливають. В Україні подібні тенденції проявилися тоді, коли, розчарувавшись у декларованих, але так і не реалізованих реформах часів президенства Ющенка, українці у 2010 році проголосували за Януковича. Але якщо в Росії радянська ностальгія та авторитаризм стали довготривалим суспільним трендом, то в Україні прихід до влади Януковича був, швидше, епізодом, «маятниковим коливанням» суспільних настроїв, що явно суперечило загальній тенденції розвитку суспільних процесів в Україні, тому жодних шансів довго протриматися при владі у Януковича не було.

Судячи зі всього, з цим врешті решт змирився Янукович, але аж ніяк не Путін, який після втечі Януковича обрав шлях агресії проти України, що є лише проявом його агресивного ставлення до оточуючого світу загалом (в силу того, що як колись говорив російський журналіст Олександр Невзоров, «объективная реальность носит антироссийский характер»).

Офіційна російська соціальна міфологія, в основі якої лежить ідея «вернуть всё» та авторитаризм, у своєму розвиткові «спіткнулася об Україну» як об головну для себе перепону. І цю перепону вона обійти ніяк не зможе, хіба що знищивши Україну. Тому для офіційної російської міфології невдача у війні проти України означатиме «ментальну катастофу», падіння головних «духовных скреп», на яких тримається сучасний російський суспільно-політичний режим, побудований на «радянській ностальгії».

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]