26 січня 2018 року Китай презентував “Білу книгу”, яка пояснює деталі Арктичної політики Піднебесної. З одного боку, такий крок продемонстрував послідовність політики Китаю, який позиціонує себе як приарктична держава з інтересами в регіоні. З іншого боку, – став свого роду зондуванням на реакцію полярних держав, які мають прямий вихід до Північно-льодовитого океану (Канада, Данія, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Росія, США та Ісландія). У них тепер є дві опції: або співпрацювати з Китаєм й отримувати взамін інвестиції в розвиток регіону, або протидіяти йому та вступити в “холодну війну” за Арктику, регіон, який у Китаї вважають “надбанням людства”, а не “приватною власністю” клубу “Арктичної ради”. Китайські вчені наголошують: незважаючи на те, що Ісландія, Росія, Канада та окремі європейські держави прагнуть оголосити Арктику такою, що підпадає під їх суверенітет, із таким самим успіхом вони можуть оголошувати про суверенні території на Місяці.

“Шовковий шлях” – полярна гілка

На думку Пекіну, глобальне потепління призводить до збільшення ролі транспортних сполучень “Північним коридором”. Танення льодів Арктики вивільняє простір для судноплавства та Китай стає готовим до співпраці з Арктичними державами для облаштування цього транспортного коридору. Вигоди для КНР очевидні, вздовж Арктики торгівельні судна з Китаю досягатимуть порту Роттердам щонайменше на 20 днів швидше порівняно з 48 днями, які необхідні зараз, коли кораблі прямують через Суецький канал. На 30% також скоротиться шлях із Шанхаю до Гамбургу. До 2020 року Китай планує спрямувати цим шляхом до 15% своїх морських перевезень. Водночас, Пекін наполягає на “сильному перебільшенні” чуток про те, що своєю ініціативою Китай може погіршити екологічну ситуацію в регіоні.

Китай також наголошує, що цікавиться не лише інфраструктурними проектами та морським сполученням, але й видобутком нафти й газу, риболовлею, рідкоземельними матеріалами, поклади яких розвідано в регіоні, науковими дослідженнями, ініціативами і навіть “полярним туризмом”. Окремо КНР виділяє енергетичний компонент, вважаючи регіон придатним для проектів із геотермальної, вітряної та інших видів відновлюваної енергетики.

Помітно, що в КНР ретельно підійшли до підготовки й оприлюднення “арктичних ініціатив”. Ще 1996 року Китай приєднався до Міжнародного арктичного наукового комітету. Починаючи з 1999 року Китай неодноразово здійснював до регіону наукові експедиції, використовуючи для цього свій перший криголам – “Сніжного дракона”. Цікаво, що, як і перший китайський авіаносець, судно було збудоване в Україні, на Херсонському суднобудівному підприємстві та придбане Китаєм ще в 1994 році (нині Китай будує ще 12 криголамів, уже за участі фінської компанії  “Aker Arctic Technology”). У 2004 році на Шпіцбергенському архіпелазі було започатковано роботу китайської наукової арктичної станції “Хуанхе – Жовта ріка”. У 2013 році Китай (до речі, одночасно з Індією) здобув статус спостерігача в Арктичній раді – об’єднанні держав, що межують з Арктикою. Того ж року в Шанхаї створили Китайсько-Нордичний дослідницький центр, до якого увійшли представники Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Данії та Швеції.

Тоді ж, 2013 року, північним маршрутом почали здійснювати рейси кораблі, що належать китайській компанії, яка займається океанічним судноплавством – COSCO Group.

“Полярні друзі” Пекіну

У регіоні до Китаю ставляться з пересторогами. Арктичні держави, між якими точаться суперечки щодо континентального шельфу та ексклюзивних економічних зон в Арктиці, не готові впустити до клубу ще одного гравця, до того ж такого потужного – з глобальними амбіціями та трильйонними бюджетами. Відтак, перші кроки на полярному шляху Китай робить обережно та виважено – намагається залучитися підтримкою “друзів з Полярного клубу”. І чи не найпомітнішим таким другом стала Ісландія.

Географічно Ісландія, безперечно, належить до Арктичних держав. У 2008 році, коли Ісландію спіткала сувора економічна криза (у 2007 році зовнішній борг Ісландії складав 900% ВВП), Китай звернув увагу на цю острівну державу. Пекін погодився надати Ісландії економічну підтримку (чого не зробили європейські партнери Ісландії) і вдячність не забарилась. Ісландія визнала Китай “державою з ринковою економікою”, а у 2013 році підписала з Китаєм Угоду про зону вільної торгівлі. Того ж року Ісландія була серед лоббістів надання КНР статусу спостерігача в Арктичній раді, що й, у свою чергу, допомогло Пекіну здобути цей статус.

Веде діалог Пекін і з датською автономією – Гренландією. Китайська компанія “Sichan Xinue Mining” фінансує там проект із видобутку залізної руди, а компанії “Jiangxi Zhongrun Mining” та “Jiangxi Union Mining” цікавляться видобутком золота й міді. Китай також готовий інвестувати в Гренландії у видобуток рідкоземельних матеріалів: церіуму, лантануму, неодиміуму та ітріуму. У 2014 році “China Non-Ferrous Metal Industry’s Foreign Engineering and Construction Co. Ltd.” підписала з австралійською “Greenland Minerals and Energy” меморандум про взаєморозуміння щодо видобутку в Гренландії рідкоземельних матеріалів. Та й загалом, у проекти з відновлюваної енергетики в Данії Китай інвестував вже понад 740 мільйонів доларів.

Канаді Пекін може запропонувати будівництво доріг та трубопроводів вздовж берегової лінії, а також інвестиції в будівництво арктичних глибоководних портів. Китайські фірми вже інвестували понад 400 мільйонів доларів у канадські компанії, що виконують проекти з видобутку мінералів та нафтопродуктів на півночі Канади.

Інвестує Китай і у фінську Лапландію. Там на китайські кошти планується будівництво біодизельного підприємства вартістю понад мільярд доларів, на якому буде створено чотири тисячі робочих місць, що немало для цього регіону Фінляндії. А крім того, Китай – спонсор місцевої футбольної команди “Rovaniemi” та надає фінансову підтримку Університету Лапландії. Планується також будівництво залізничної гілки, що з’єднає Норвегію та Фінляндію, якою з норвезького порту Кіркенес до фінського порту Рованіемі постачатимуться китайські товари. Крім цього, у грудні 2017 року телекомунікаційна корпорація “China Telecom Corp” розпочала переговори про спорудження 10500-кілометрового телекомунікаційного кабелю до 2020 року (до проекту залучені Фінляндія, Японія, Норвегія і Росія).

Цікавою видається гра Китаю з Британією. Обидві держави намагаються легітимізувати свої інтереси в Арктичному регіоні статусом приарктичних держав. Тут перед Лондоном постає дилема – просувати свій приарктичний статус самостійно чи поєднати зусилля з Китаєм. Не виключено, що обговорення “полярного питання” буде на порядку денному переговорів з китайським очільником Сі Цзиньпінем, з огляду на те, що “Біла книга” опублікована Китаєм напередодні візиту (що відбудеться цими днями) до Піднебесної британського Прем’єра Терези Мей.

Не може оминути увагою Китай і Росію. Проте, з огляду на наявність інших прихильників в регіоні, підтримка Москви не є для КНР визначальною. Натомість, Москві треба йти на поступки у своїх полярних амбіціях аби втримати Китай у колі ситуативних союзників. Так Москва й погоджується на спільні з китайцями підприємства з видобутку російських надр (зокрема, поступається в проекті “Ямал СПГ”). А в спробах зберегти своє обличчя – маркує “Арктичний шовковий шлях” як “Російсько-китайський проект”, хоча російського, як видно з наведеного вище, там надто мало для таких самонадіяних заяв…

“Бійтесь китайців, що дарунки приносять”?

Ініціатива Китаю з розбудови північної гілки грандіозного проекту “Один пояс – Один шлях” пожвавила дискусію щодо глобальних амбіцій КНР.

Хтось сприймає це як черговий відкритий виклик Заходу. Прихильники такої позиції побоюються, що Китай, який скуповує компанії та підприємства на Сході й Заході, в Африці та в Арктиці, готується до наступного кроку – спроби встановити глобальну політичну та воєнно-політичну гегемонію на тлі послаблення Америки Трампа. Комусь ближче сприйняття Китаю в якості “альтернативного зла” – сили, що керується своїми інтересами, які суперечать імперським амбіціям РФ, а тому й заслуговують на підтримку. Є й ті, кому Китай видається перспективним економічним партнером чи “економічним патроном”. А є й ті, хто наївно сприймає Пекін як благодійника. Та в кожному разі, всі сходяться на думці, що зростання сили Пекіну на міжнародній арені – об’єктивна реальність, яку можна по-різному оцінювати, але якою аж ніяк не можна нехтувати.

Відтак, побудова стратегії взаємодії з Китаєм є нагальним і гострим питанням. І було б непогано, якби ті, хто формують таку стратегію, пам’ятали про настанови Конфуція, який казав: “Три речі ніколи не можна повернути: час, слово і можливість. Тож не можна втрачати часу, треба добирати правильних слів, і не слід втрачати можливості”.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]