Що розкрили вибухи в Калинівці

Що розкрили вибухи в Калинівці. Фото Укрінформ

Пожежа на 48-му арсеналі українського Міноборони, що поблизу міста Калинівка Вінницької області, апріорі була та продовжує бути темою №1 для всієї країни, починаючи із самого моменту виникнення загоряння на цих військових складах боєприпасів пізнім вечором 26 вересня 2017 року. Адже така надзвичайна подія в умовах нашої війни із Росією сама по собі викликає безліч справедливих питань до влади, вичерпні відповіді на які, сподіваємось, нададуть результати розслідування відповідних компетентних органів. Втім, вже зараз можна підсумувати кілька актуальних суспільних та суто політичних трендів, котрі виявили саме вибухи у Калинівці. І тут йдеться як про реально позитивні і, схоже, вже незворотні зміни, так і про цілу низку загроз та викликів взагалі для стабільного функціонування державного організму під назвою Україна.

Громадянське суспільство в дії

Почнемо із позитиву: для українського громадянського суспільства, загартованого Майданом та кількарічною війною, першою реакцією на надзвичайну ситуацію в Калинівці стало однозначне питання руба – чим конкретно ми можемо допомогти? Небайдужі мешканці Вінниці одразу створили в Facebook окрему групу для допомоги всім потерпілим SOS Вінниця – Калинівка, де стала розміщуватися будь-яка гаряча інформація з приводу цієї жахливої події. І до цієї ініціативи із самоорганізації швидко долучилися активні українці із різних регіонів країни.

Причому все не обмежилося лише словами підтримки, а призвело до реальних справ під час евакуації із зони можливого ураження снарядами, що вибухали, понад 30 тисяч жителів Калинівки та прилеглих сіл. Велика кількість волонтерів на власних автівках стали вивозити звідти людей, допомагаючи тим самим і місцевій владі, і рятувальникам, і правоохоронцям в необхідних оперативних евакуаційних заходах. В результаті цією  синергією дій суспільства та влади вдалося уникнути жертв від вибухів боєприпасів та запобігти мародерству у тимчасово безлюдних населених пунктах.

Паралельно все, що відбувалося в питанні ліквідації наслідків калинівської НП, опинилося під суцільним громадським контролем. Кожна дія органів влади щодо подолання ситуації стала розглядатися під своєрідним мікроскопом, а такий постійний прес над чиновниками не залишає їм простору для зловживань. Це, між іншим, розповсюджена практика для цивілізованих демократичних країн у випадку подібних форс-мажорних обставин – там дії влади в будь-якій надзвичайній ситуації видно як на долоні буквально в режимі онлайн. Тим самим, урядники зазвичай загнані у жорсткі рамки, коли діяти завжди треба відкрито та рішуче, не маючи часу навіть на розмірковування про якусь там шахрайську або корупційну складову.

Вічна загроза панікерства

Разом з тим, пожежа та спричинена нею детонація боєприпасів у Калинівці знову продемонстрували у всій красі зворотній бік медалі нашого громадянського суспільства – намагання частини так званих “диванних військ” розігнати на тлі дійсно неприємної історії із тамтешніми військовими складами відверту істерію, що межує зі справжнім панікерством. В принципі, українців, котрі вже майже чотири роки живуть під постійним інформаційним стресом, вже важко здивувати різними апокаліптичними одкровеннями, хоча всім добре відомо, що благодатний ґрунт для сумнозвісної “зради” в нашому суспільстві таки існує.

Отже, тільки-но на калинівському 48-му арсеналі Міноборони виникла пожежа та стали вибухати снаряди, український інформпростір накрило сенсаційними та безапеляційними твердженнями, що, мовляв, сьогодні у вогні згорів весь стратегічний запас всієї реактивної артилерії країни. Відтак завтра – післязавтра ЗСУ взагалі не зможуть на Донбасі у відповідь на атаки бойовиків стріляти ані з установок “Смерч”, ані з РСЗВ “Ураган”, ані навіть із “Градів”. А хтось нібито у характері вибухів в Калинівці взагалі побачив знищення в пожежі ракет до тактичних комплексів “Точка-У”.

Щоправда, коли до бурхливих соцмережевих дискусій приєдналися справжні експерти із військово-технічних питань, паніка дещо вляглася. Бо в реальності, що підтверджують і зйомки епіцентру надзвичайної події з повітря, і офіційні дані Міноборони, вогнем були охоплені не всі калинівські склади, а лише близько 10%. Крім цього, горіли тільки відкриті майданчики для зберігання боєприпасів, які давно перевищили всі терміни такого зберігання, тому для потреб фронту на Донбасі були просто непридатні, а є здебільшого вибухонебезпечним непотребом. Зрештою, на чому наполягають як офіційні, так і неофіційні джерела, дійсно стратегічно важливі боєприпаси в Калинівці зберігалися у підземних капонірах та не постраждали.

Виклик коаліційній єдності

Здавалося би, на цьому в питанні відсутності критичних втрат у калинівській НП для обороноздатності країни можна було б спільними зусиллями представників держави та експертної спільноти поставити жирну крапку. Але в процес, як завше, втрутилася велика політика. Причому, як не дивно, записні “говоруни” від прокремлівського “Опозиційного блоку” в цій історії як води в рот набрали, утримуючись від будь-яких коментарів. А, приміром, критика від опозиційних, але патріотично налаштованих сил, як та ж “Батьківщина” або “Самопоміч”, була доволі традиційною та передбачуваною – від закликів партії Юлії Тимошенко створити з цього приводу у Верховній Раді тимчасову слідчу комісію, до офіційної заяви партії Андрія Садового з вимогою відставки керівників Генштабу ЗСУ та Міноборони, а також військового прокурора Анатолія Матіоса ті інших уповноважених осіб, які безпосередньо відповідають за використання коштів на утримання та утилізацію боєприпасів.

Натомість за конспірологічну версію про значні втрати для обороноздатності від вибухів на 48-му арсеналі на Вінниччині міцно ухопилася не стільки опозиціонери, скільки друга після БПП сила у правлячій коаліції – “Народний фронт”. А головною мішенню для своєї атаки “фронтовики” обрали начальника Генштабу Віктора Муженка, який є прямим ставлеником Петра Порошенка. Спочатку, коли вимагати його відставки почали Антон Геращенко, Юрій Береза, Зорян Шкіряк, Ілля Кива та інші політики, орієнтовані безпосередньо на Арсена Авакова, все виглядало просто як певні маневри голови МВС. Але ситуація вийшла на зовсім інший політичний рівень із приєднанням до атаки в якості “важкої артилерії” секретаря РНБО Олександра Турчинова, котрий 28 вересня висловився більш ніж чітко: “Для мене принциповим – про це я говорив на засіданні військового кабінету – є відповідальність, починаючи від начальника Генштабу і по всій вертикалі тих, хто відповідає за оборону нашої країни”.

Тобто існуючі всередині влади розбіжності між двома її головними партійними підпорками вивело на всезагальний огляд саме питання пошуку винуватих у надзвичайній події під Калинівкою. І якщо Порошенко буде стояти за Муженка горою, це може призвести до посилення кризових явищ у політикумі включно із офіційним розколом парламентської більшості та відповідними наслідками у вигляді, наприклад, відставки уряду та позачергових виборів. Президент, звісно, де-факто притиснутий цим до стінки, тому, з великою долею ймовірності, таки зробить “крайнім” Муженка. Але одночасно тим самим Порошенко продемонструє багатьом учасникам політичної боротьби всю свою поточну слабкість. Що, між іншим, одразу помітять уважні спостерігачі за процесом не лише в Україні, а і далеко за її межами.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”