Що потопить Авакова

Володимир Степаненко. Що потопить Авакова. Фото з відкритих джерел

Те, що на 9 травня зазвичай в Україні відбуваються конфлікти і певні зіткнення між проукраїнськими активістами та представниками відвертої п’ятої колони Кремля, мало для кого є новиною. Для цього й існують правоохоронні органи, котрі мають, принаймні, розбороняти сторони, а краще – діяти на упередження та не доводити ситуацію навіть до словесних перепалок. Цього року найбільший резонанс у суспільстві отримали саме випадки неспроможності ніби як реформованої вже української поліції швидко наводити порядок під час проведення велелюдних акцій політичних антагоністів. Ба більше, українці були просто шоковані відвертим неподобством на День перемоги у Дніпрі, коли місцеві поліціанти не те що демонстрували свою бездіяльність, а подекуди напряму сприяли хуліганам з оточення нардепа від «Опозиційного блоку» Олександра Вілкула, котрі накинулися із кулаками не на аби кого, а на ветеранів АТО.

Питання руба
Для багатьох дніпровська бійня стала знаковою ще й тому, що цей інцидент до болі нагадав практику режиму Януковича, коли за повної підтримки силовиків проти всіляких українських активістів на вуличних акціях активно діяли невідомі особи спортивної зовнішності, що отримали в народі назву «тітушки». Висновок проглядався однозначний: нова Національна поліція є звичайнісіньким переодягненим «Беркутом», який допомагає лише «ватникам» та б’є виключно патріотів. Відтак питання в суспільстві стало руба – чи повністю провалена хвалена реформа правоохоронної системи, яку протягом останніх років так завзято рекламує міністр внутрішніх справ Арсен Аваков?

Напругу громадськості швидко відчув сам голова МВС, який оперативно звільнив у Дніпрі начальників як міської, так і обласної поліції. До того ж пообіцяв провести швидке службове розслідування та справедливо покарати всіх винних – від сержантів до генералів. Звісно, своїми негайними кадровими рішеннями та непересічною піар-майстерністю Аваков дійсно радикально знизив градус суспільного незадоволення. Втім, йому не вперше опинятися в епіцентрі скандалу, але менше з тим. Тактично вдалі рухи в конкретному випадку аж ніяк не вирішують стратегічної проблеми глобального рівня.

А саме: під вивіскою глибокої реформи правоохоронної системи країни насправді відбулося банальне перефарбування совкової міліції у поліцію, в якій західного зразка хіба що нова форма. Що, до речі, можна проілюструвати всього двома цифрами. По-перше, переатестацію в Нацполіцію пройшли 90% старих міліціонерів. А, по-друге, нові патрульні поліцейські, які дійсно поступили на службу за відкритими конкурсами, котрих показують по телевізору і з якими охоче роблять селфі пересічні громадяни, складають 8% від всього чисельного складу Нацполіції.

Динаміка суспільного ставлення
Тепер щодо інших сухих цифр, на цей раз – поточних даних соціологічних досліджень стосовно сприйняття/несприйняття українцями правоохоронної реформи та довіри/недовіри до поліцейських співробітників. Сам Аваков продовжує активно оперувати результатами березневого соцопитування TNS, з яким кожен охочий міг докладно ознайомитись і на персональному блозі голови МВС, і на офіційному сайті очолюваного ним відомства. Зокрема, за цими даними, від вересня 2016-го до березня 2017-го довіра до Нацполіції зросла від 38,9% до 43,5%, а недовіра знизилася від 22,8% до 21,5%. Ще більш позитивну динаміку зафіксували соціологи TNS щодо оцінки роботи патрульних поліцейських: за півроку їм стали довіряти українці більше (від 47,5% до 53%), а не довіряти менше (19% до 16%).

Однак інші відомі в Україні соціологічні центри такі райдужні цифри отримати чомусь не змогли. Наприклад, згідно дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проведеного в грудні 2016 року, баланс довіри і до створеної з нуля Патрульної, і до Національної поліції, реформованої зі старої міліції, є негативним. Першим довіряють 25,6%, а не довіряють 41,7% респондентів, для других показник довіри складає 22,9%, а недовіри – 44%. Безумовно, якщо порівнювати з часами Януковича, коли суспільне ставлення до правоохоронців було близьким до рівня плінтуса, зміни вражаючі, але й тут є одне важливе «але». Пік позитивного сприйняття суспільством поліції був на старті реформи в 2015-му, у минулому році маятник пішов вже у зворотній бік, ну а те, що ставлення українців до поліціантів ще істотно погіршиться, особливо після цьогорічного 9-го травня, можна припускати, просто виходячи із логіки процесу.

До речі, за глобальними тенденціями щодо змін у сприйнятті громадянами окремих реформ, в тому числі і правоохоронної системи, також уважно стежать українські соціологи. Так, за даними соціологічної групи «Рейтинг», в 2015 році успішною поліцейську реформу вважала така ж сама кількість людей, як і тих, хто дотримувався протилежної думки – по 42%. А ось за підсумками 2016-го її неуспішність оцінювали вже 65% опитаних громадян, а успішність – лише 29%. Нарешті, інше соцдослідження, проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова в грудні 2016 року, поставило досить жирну крапку – 61,7% респондентів переконані, що ситуація із злочинністю в Україні змінилася на гірше, 23,6% – не змінилася і лише 6,2% – змінилася на краще.

Політичний аспект стану справ
Власне, біля витоків найбільш іміджевої реформи правоохоронної системи – створення Патрульної поліції – стояли у 2015-му дві грузинські експатки Ека Згуладзе та Хатія Деканоїдзе. Обидві спочатку розробили, а потім запустили і забезпечили подальше просування цього амбітного проекту. Коли через кілька місяців Аваков на очах і у президента, і у прем’єра жбурнув склянку в старшого товариша Згуладзе та Деконоїдзе й тоді ще губернатора Одещини Міхеїла Саакашвілі, стало зрозуміло, що дні грузинок у МВС вже полічені. Одночасно темпи переатестації міліціантів у поліціантів одразу пішли вгору, і не змогло зупинити їх навіть гучне вбивство «перефарбованими ментами» у Кривому Озері, що на Миколаївщині, місцевого жителя.

Загалом кількість скандалів у відомстві збільшилась в рази, але будь-яких критиків Аваков зазвичай називав і називає досі або противниками поліцейської реформи, або агентами Кремля, або й тими, й іншими одночасно. І це стосується як аргументів на захист вельми неоднозначної своєї заступниці, 24-річної Анастасії Дєєвої, так і недосказаного Аваковим щодо подій піврічної давнини в селі Княжичі під Києвом, коли загинули п’ятеро правоохоронців в перестрілці один з одним. Добре, що після останньої бійні у Дніпрі голова МВС все ж утримався від зайвого навішування ярликів, а вчинив належним чином. Бо насправді на кону стояла вже не його особиста репутація, а реноме всієї нинішньої української влади в цілому.

По суті, Аваков нині замінює Валерію Гонтарєву (її поточний статус можна назвати «глава Нацбанку у тривалій відпустці) у вакантному кріслі головного антигероя у владних кабінетах. І це наносить серйозні іміджеві втрати вже самому голові держави. Тому рано чи пізно, але вирішувати щось із діючим керівником МВС таки доведеться, хоча, схоже на все, це відбудеться явно пізно. Адже Аваков – ключовий гарант існуючої правлячої коаліції між Блоком Петра Порошенка і «Народним фронтом». Поки президент не зважиться відмовитися від своїх «фронтових» партнерів, що обов’язково призведе до парламентських перевиборів, голова МВС може спати спокійно.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”