Сергій Ребров не продовжуватиме угоду з “Динамо”, унаслідок чого київський клуб залишається без наставника. Ребров і Суркіс не порозумілися, через що останньому доведеться шукати нового головного тренера. А ми, у свою чергу, намагатимемося пригадати, якими були ці три роки “біло-синіх” під керівництвом Сергія Станіславовича.

Наче геть нещодавно з “Динамо” прощався ЮрПалич Сьомін, Валерій Газзаєв та Олег Блохін – такі моменти завжди викарбовуються у пам’яті.

Проте я не пам’ятаю, коли вболівальники столичного клубу проводжали головного тренера з такою повагою та шаною. І справа далеко не в тому, що з команди йде людина, яка зробила своє ім’я будучи футболістом цього клубу. Блохін також був легендою “біло-синіх”, проте пішов він без емоцій: не було не жалю, ні радості. Я чітко пам’ятаю той момент, коли після поразки від “Шахтаря” до нас вийшов Андрій Ярмоленко та коротко повідомив, що щойно з ними попрощався Олег Володимирович. На його обличчі не здригнувся жодний м’яз, а в його інтонації не прослідковувалося ніякого емоційного забарвлення.

На вчорашній прес-конференції після поєдинку з “Чорноморцем” Сергій Ребров був як завжди серйозним і сконцентрованим. Він завжди відповідально ставився до таких заходів і не намагався просто “відбути номер”. Як виявилося, та прес-конференція була особливо важливою для тренера киян.

“Ми потиснули руки і вирішили, що не будемо продовжувати співпрацю”, – мужньо заявив він.

Напевно, уперше за тривалий час фанати клубу так тепло та з неприхованим смутком проводили свого екс-керманича. Незважаючи на те, що останній сезон “Динамо” відверто не вдався, уболівальники не звинувачували у цьому Реброва та жодним чином не вказували на те, що йому варто піти.

“Сергій Станіславович, дякуємо, але не прощаємось!”, – такий банер вивісили столичні ультрас на трибунах стадіону, де відбувся останній матч цього сезону. Після появи новини про те, що Ребров йде з команди, стрічки соціальних мереж переповнилися прощальними постами. Вони всі як один розпочиналися із звертання “Тренер” і продовжувалися подякою за те, що він зробив для клубу.

-Шлях-

У 2014-му “Динамо” вперше за свою історію опустилася нижче третьої сходинки в чемпіонаті України, пропустивши вперед “Шахтар”, “Дніпро” та “Металіст”. За Блохіна “біло-сині” посилились дуже якісними та талановитими футболістами, такими як Мбокані, Рафаель, Беланда, Ленс, Велозу, Махмеді, Драговіч та інші. Проте йому не вдалося перетворити гарно побудовану теорію на практику. Після низки невдач у квітні Блохін пішов, а на його місце у ролі виконувача обов’язків головного тренера прийшов дебютант Сергій Ребров, який до цього був помічником Олега Володимировича.

Він не мав тренерського досвіду, проте як ніхто інший знав команду та з легкістю комунікував із кожним футболістом. Напевно це допомогло йому того ж року перемогти “Шахтар” у фіналі Кубка України та принести у клубний музей перший трофей із 2009 року. Проте для вболівальників це був не просто трофей, а надія на те, що команда подолала тривалу лінію невдач – Ребров завоював кредит довіри. Довірив йому й президент клубу – у наступному сезоні тренер продовжив роботу без приставки “в.о.”.

У 2015-му столичний клуб здобув втрачене у 2010 році чемпіонство та вдруге поспіль переміг у боротьбі за Кубок України. Також команда вдало виступила на євроарені, дійшовши до чвертьфіналу Ліги Європи. Тоді “динамівці” з рахунком 5:2 сенсаційно розгромили англійський гранд “Евертон” і в абсолютно рівному протистоянні поступилися “Фіорентіні”. До здобутків наступного сезону кияни можуть віднести чергове чемпіонство, вихід до 1/8 Ліги чемпіонів і перемогу у Суперкубці.

-Яким запам’ятався-

На відміну від попереднього наставника, Ребров ніколи на ставив у пріоритет своє “я”. І не намагався знаходити винного, тому завжди брав на себе відповідальність, коли це було необхідно. Сергій Станіславович намагався об’єктивно оцінювати ситуацію та, що важливо, визнавав свої помилки. Завдяки його чесності, щирості та відданості клубові він і заслужив таке тепле ставлення від уболівальників.

-Власний підхід-

У період тренерства Реброва розпочався непростий період не тільки в “Динамо”, а й в українському футболі взагалі. Унаслідок цього йому були недоступні ті ресурси, які надавалися Блохіну. Тобто, для докомплектації команди та втілення свого малюнку гри йому доводилось відштовхуватися тільки від існуючих можливостей. Це стимулювало його залучати до команди футболістів із “молодіжки”, що в результаті призвело до відкриття таких виконавців як Циганков, Бєсєдін, Буяльський і Шепелєв. Також ця стратегія сподобалась і президенту клубу Ігорю Суркісу, який в одному з інтерв’ю назвав це новим вектором розвитку “Динамо”.

Також не звертав увагу Ребров на прізвища та попередні досягнення. Не заважаючи на майстерність Мбокані та Беланда, тренер “Динамо” навіть не мав наміру підпускати їх до першої команди, поки вони не почнуть виконувати його вимоги. Проте досі залишається незрозумілою та неоднозначною ситуація з Євгеном Хачеріді. Безумовно талановитий захисник, який претендує на звання найкращого центрбека України. Після уходу Драговіча пару основних центральних захисників складали безальтернативні Віда та Хачеріді, проте з останнім Реброву налагодити контакт так і не вдалося. Унаслідок цього, у шкоду результату, йому доводилося використовувати менш кваліфікованих виконавців.

-Нестандартне мислення-

Сергій Станіславович не боявся нестандартно мислити та втілив у виконанні “Динамо” ігрову схему “3-4-3”. Він шукав нові варіанти, при яких команда може діяти гостріше та ефективніше в атаці, не залишаючи оголеними тили. Набагато більше простору та можливостей на новій позиції отримав лідер “Динамо” Андрій Ярмоленко, який у новій схемі замість лівого флангу почав більше тяжіти до центру. “Тризуб” Гармаш – Беседін – Ярмоленко показав себе вже у перших матчах, проте у той момент, як на мене, було вже запізно. У Реброва не вистачило, напевно, досвіду та сміливості, щоб ризикнути раніше.

-Помилки-

Слабкою його стороною також залишається трансферна політика. Екс-тренеру “Динамо” не вдалося повноцінно реалізувати потенціал Дерліса Гонсалеса, який взагалі не входив до нової схеми. Талановитий вінгер чудово себе показав у швейцарському “Базелі”, проте не зміг розкритися у “Динамо”. Досі залишаються незрозумілими трансфери Кадара та Пантича, які, за моїми мірками, не відповідають рівню київського “Динамо”. Невідомо те, за яких умов Ребров погодився відпустити Євгена Макаренка, який є ефективнішим у підключенні до атак, ніж Віторіну Антунеш. А також чому в настільки важкому сезоні по черзі по орендам розходяться основні центральні нападники: Кравець, Теодорчик і Мораес.

Звісно, у цьому питанні останнє рішення далеко не за головним тренером, проте він також мав якийсь вплив, а також, що важливо, ніс за це відповідальність. А, можливо, саме це й стало причиною розбіжностей між Ребровим і Суркісом.

Сергій Ребров не переміг у цій боротьбі, але й не залишився переможеним. Свою задачу він перевиконав у декілька разів ще у першому сезоні. Він не виправдовував свої помилки та не приховував те, що він тільки вчиться – робить перші кроки у своїй тренерській кар’єрі. І цей велетенський крок від помічника до головного тренера довжиною в три роки запам’ятається уболівальникам ще надовго. Із своїми трофеями, перемогами та поразками, щасливими моментами та сумними.

Антон Владиславський, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram