Минув перший місяць повномасштабної війни. Українці за цей час пережили страх, гнів, розпач, відчули захмарну вдячність Збройним Силам України, гордість за свій народ і прийняли ситуацію такою, якою вона є. Ба більше – стали на захист своєї Батьківщини: кожен на своєму фронті кує перемогу. Натомість рашистські окупанти – «русский солдат» – опинився у ролі гарматного м’яса та непотрібної біомаси для самої ж московії.

За місяць московити зазнали відчутних втрат: загинули більше 16 тисяч солдатів та семеро генералів. Але путлер та його поплічники не переймаються цінністю людських життів, бо ж фактично йдеться про їхніх рабів. Мимоволі зринають у пам’яті слова кривавого радянського маршала Жукова: «Солдат не жалеть, бабы еще нарожают».

Спадкоємність ординського варварства у владі московитів прослідковується чітко. Для рашистського воєнного керівництва цінність людського життя, як бачимо, була і залишається нульовою. Це ж треба так зневажати власний народ і не цінувати своїх солдатів, щоб свідомо відправляти їх на передбачувану загибель! Навіть гітлерівці під час Другої світової війни гуманніше ставилися до рядових і берегли життя кожного німця.

Серед загиблих окупантів є й солдати строкової служби, котрих послали вбивати мирних українців. Московити часто не забирають своїх «двохсотих» з поля бою, а командири кидають поранених помирати. Вразило відео, на якому 22-річний окупант, поранений на Луганщині, розповів, як благав про допомогу своїх командирів, але вони лише витягли у нього боєприпаси з патронами та “побігли далі”.

Особливо шокує байдужість російських матерів до долі власних синів, про що свідчать перехоплені телефонні розмови. Наприклад, «русский солдат» зізнається: «…лучше б я умер, дома меня уже никто не ждет, а за похоронку мама получит какие-то деньги». Тобто гроші для матері важать більше, ніж життя її сина. Глибина деградації їхнього телезомбованого путлерівською пропагандою суспільства не має меж.

Тому дивуватися не доводиться, коли з чергової порції перехоплених телефонних розмов стає зрозуміло: армія путлера готова втекти з України, але кремлівські воєнні злочинці вигадують для свого гарматного м’яса нові обіцянки-цяцянки. Спершу їм обіцяли переможний триденний наступ, згодом ротацію, потім повернення додому до 19 або 25 березня, а далі вигадали новий розпливчатий термін – «до кінця місяця». Невідомо якого.

Ось що один із загарбників розповідає своїй дружині: «…паника какая-то. Не могу больше…. Я тут нах*й никому не нужен… Каждый раз я просыпаюсь с такой радостью, что я проснулся. В Сирии такого не было. Ты понимаешь? В Сирии… моментов таких даже не было».

І чим довше окупанти залишатимуться на нашій землі – тим важче їм буде прокинутися живими. Російські солдати нікому не потрібні.

Найкращий вихід для окупанта – здатися в полон. А для окупаційної армії – швидше забратися геть зі священної Української Землі.

Слава Україні!

Героям слава!

Фото: Полонені російські військові / Пресслужба Об’єднаних сил

Компроміс з Путіним – це поразка

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]