“Розумні танки” України

У наш час кожну більш-менш інтелектуальну ініціативу називають “аналітичним центром”, “платформою” або й англійським словосполученням “think tank” (мозковий центр, буквально – “розумний танк”). Читаючи наші ЗМІ, складається враження, що в Україні існують сотні, якщо не тисячі інститутів майбутнього, центрів консультацій, агенцій розвитку тощо.

Утім, провідний світовий звіт із діяльності аналітичних центрів за 2019 рік фіксує в Україні… лише 39 таких організацій. Із них – у провідний світовий рейтинг потрапив лише Центр Разумкова (також він посідає чільне місце у всьому східноєвропейському регіоні). Половина назв цих інституцій взагалі не знайома навіть заглибленому українському медіаспостерігачу (Центр освітніх студій, Дніпровський Центр соціальних досліджень тощо).

Ідеться про величезне щорічне дослідження Інститута Лаудера, Університету Пенсильванії під керівництвом професора Джеймса Макґана. Він був представлений наприкінці січня в десятках міст світу – зокрема й у Києві.

Наведемо для прикладу підрахунок визнаних аналітичних центрів з інших країн регіону: Угорщина – 46 центрів, Польща – 60, Румунія – 54, Грузія – 35. Чи це вказує на більший або значний інтелектуальний потенціал цих країн? Чи залежить визнання від широти використання англійської мови? І так, і ні – важливий тут приклад Росії, яка представлена в базі дослідження аж 215 “розумними танками”. Більше – тільки в США (1 872), Індії, Китаю (в обох – за 500), Британії (321), Аргентині (227) та Німеччині (на три більше, ніж у Росії).

Не треба вивчати весь звіт, щоб зрозуміти – те, що ми називаємо аналітичним центром в медіа, дуже сильно відрізняється від того, що “інституцією експертизи” називають укладачі рейтингу. Отже, повернімося до витоків – що таке аналітичний центр? Коли вони виникли, і головне – навіщо?

Так звана “експертиза політики” виникла у США як відповідь на виклики Холодної війни. Американські урядовці, військові та дипломати усвідомили, що не мають достатніх інтелектуальних ресурсів для вироблення політики, сильно занурені в оперативні питання або (і що найголовніше) державні інституції часто направлені на оперативне врядування, швидкі рішення, затягнуті в зашморг електорально-політичних баталій. Уявімо, наприклад, що таке усвідомлення наступить у наших політиків – “ми не маємо ні часу, ні компетенції для самостійного вироблення стратегічних рішень, а наші державні інституції не придатні для цього”.

Який вихід із цієї ситуації? Або створювати такі інституції під парасолькою держави – наші Національний інститут стратегічних досліджень та Інститут Економічного Прогнозування НАН України до речі потрапили в рейтинг обраних гарних державних мозкових центрів. Або, не ігноруючи першу парадигму, все ж зробити запит в академічне середовище, на ринок консалтингу, сформувати окрему грантову програму для вироблення необхідної експертизи. Саме таким шляхом пішли американці – і кількість аналітичних центрів тільки підтверджує їх абсолютну першість та домінування на цьому ринку.

Підкреслимо, аналітичні інституції потрібні не самі по собі для освоєння державного фінансування або пропагування концепції певного талановитого вченого. Головна мета їхнього існування – відповідь на достатньо конкретні та довгострокові виклики. Наприклад, Чорнобильська аварія, агресія Російської Федерації, прогнозування військових конфліктів і протистоянь, вироблення політики з подолання бідності тощо. За ті десятиріччя, поки існують аналітичні центри вони вже довели у світі як свою здатність допомагати політикам у виробленні рішень, так і власне право на довгострокове існування.

Сумнівно, що будь-який штучний інтелект замінить роботу аналітичних центрів. Експертиза – це інтелектуальна праця та творчість вищого ґатунку. Наче підтверджуючи це, новий розділ вищеназваного рейтингу – аналітичні центри, що мають експертизу в питаннях Artificial Intelligence (той самий штучний розум). У цьому новому галузевому рейтингу вже представлені дві російські організації – і жодної української.

Взагалі, аналізуючи виклики, дивуєшся у відсутності українських інституцій в таких напрямах – водні ресурси, харчові ресурси, екологія та навіть охорона здоров’я. Простіше кажучи – ми маємо мінімум три визнані установи (одна з яких, до речі, у Дніпрі), що допомагають виробляти освітню політику (і впливають прямо на освітню реформу – через кооптування аналітиків на державні посади в МОН). І жодного аналітичного центру, визнаного Заходом, що допомагає виробити реформу системи охорони здоров’я. Логічно постає питання – на які конкретно дослідження ми спираємося, коли “продовжуємо” медичну реформу? Які дані ми беремо? Це тим паче гостро видається на тлі коронавірусної загрози та суспільної реакції на неї.

Проте такі інституції також вимагають відповідного фінансування. Ми можемо пишатися, що цілих два наших центри потрапили до списку обраних – “такі, що мають річний бюджет менше 5 мільйонів доларів”. Сумніваюся, що наразі будь-який аналітичний центр у країні має бюджет більший від цієї суми (а раніше ми мали такі випадки).

І знову питання – яким коштом в Україні існують 39 аналітичних центрів? Відповідь постає сама собою – за кошти іноземних донорів. Україна не фінансує навіть і близько таку діяльність у стандартах визнаних Заходом. Навіть у звичайних академічних інституціях мріють про гранти. Зрозуміло, що коштів багато не буває. Зрозуміло, що можна також залучати гроші в бізнесу, приватних донорів. Проте домінантною формою фінансування таких структур є державне, відомче, інституційне (наприклад, від університету) або міжнародне фінансування (як спеціалізовані фонди).

Тому ми не можемо й чути про більшість “визнаних” Заходом аналітичних центрів. Бо їхня робота насамперед пов’язана з викликами, що бачать іноземні донори, і робота, що здійснюється українськими експертами й інтелектуалами зрештою робиться для них.

Та все ж, звідки у нас у медіасередовищі така кількість аналітичних центрів, платформ та агенцій? Усе просто – часто це лише прикриття лобістських і піарних проєктів, що фінансуються місцевими політиками та бізнесом. Тобто не експерти говорять політикам (чи бізнесменам) як вибудовувати їхню роботу, а зовсім навпаки. Типовий український “селф-мейд-мен” (людина, що “зробила себе сама”) сам указує експертам за що, як і де виступати.

Інша, не менш важлива сторона – це відсутність наукового характеру цих інституцій. Звісно ж аналітичні центри – не інститути академії наук, і не повинні писати стоси публікацій щомісяця. Проте, викласти публічно, зокрема в наукових журналах, бодай українських, засади своєї методології, дизайн своїх досліджень (зокрема і соціологічних), представити прозоро свої адвокасі кампанії (а не гратися в “сірий піар” та “незалежних експертів”). Є ж успішні приклади.

Та в країні, де слово “експерт” синонім слова “шаман”, розумний вигляд обличчя важливіший за предметну розмову. Тому й не бачить Захід більшості наших центрів, а ті що бачить – невидимі для нас.

Резюмуємо: Україна представлена в цілому “середньо” на світовому ринку аналітичних центрів. Не Африка, але відстаємо від усіх ключових сусідів. Більша заслуга в наявності цих центрів – у іноземних донорів, менша – у держави (але ж є).

На жаль, через відсутність донорів, програм або державного бачення ми не маємо визнаних центрів у таких галузях як вода, харчове виробництво та споживання, охорона здоров’я та екологія. Проте маємо визнані центри в питаннях освіти, оборони, економіки, урядування.

Китай, наприклад, має на рівні затвердженого рішенням уряду програму – “100 провідних “розумних танків”, які вони всіляко підтримують, покращують і просувають.

Ключове для створення аналітичних центрів – це чітке розуміння актуальних викликів і робота під них. Наявність розуміння політиків та урядовців, що вони не можуть “самі собі бути експертами”, а своя вітчизняна експертиза – краща за іноземну. Якщо звісно це експертиза, а не навіювання туману. І звісно ж – фінансування.

Дуже бажаємо нашій країні якісної експертизи, реалістичної самооцінки й фактів. І віримо, що під твердий аналітичний ґрунт завжди знайдуться і тверді гроші.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]