Помічник Путіна і голова російської делегації на переговорах з Україною Володимир Мединський через місяць після початку агресії Росії проти України заявив, що «сейчас “на кону” находится само существование России как русской цивилизации”. Такі політики як Мединський досить часто вживають це словосполучення – «русская цивилизация». Проте, дуже рідко пояснюють, що саме вони мають на увазі. Коли ж все-таки до таких пояснень справа доходить, то найчастіше цю «цивілізацію» пов’язують з «євразійською ідеєю».

Євразійство – ідейно-світоглядний та суспільно-політичний рух, що виник серед російської еміграції у 1920-1930-х роках, для якого центральною стала концепція Росії-Євразії як самобутньої цивілізації, що об’єднала елементи Сходу і Заходу, проте відрізняється від них обох. 

Євразійство висунуло програму перетворення всієї системи культурних і світоглядних орієнтирів, результатом чого мало стати духовне розмежування із Заходом, покликане відкрити для Росії та суміжних країн нібито властивий лише їм шлях духовного і політичного розвитку.

Витоком євразійської політичної та культурної єдності ідеологи євразійства вважали не Київську Русь, а імперію Чингісхана, що розглядалася як «степова цивілізація». У 1925 році Микола Трубецькой заявив, що Росія є спадкоємицею не Київської Русі, а Монгольської монархії. Росіян і кочовиків, на його думку, пов’язує «особливий умонастрій», що ґрунтується на ідеях особистої відданості, героїзму, духовної ієрархії та «віри у вище начало світу». Ці цінності несумісні з європейським міщанством та меркантилізмом.

Інший ідеолог євразійства Петро Савицький вважав, що «русские в некоторой доле тоже монголы, ибо «в русских „землепроходцах“, в размахе русских завоеваний и освоении — тот же дух, то же ощущение континента». Також він писав, що незважаючи на всю його тяжкість, монголо-татарське іго було найкращим виходом для давньої Русі, яка, на його думку, була нестабільна і мала пройти через підпорядкування якісь зовнішній силі.

Савицький також «збагатив» ідеологію євразійства поняттями «місцерозвитку» (аналогу нацистської ідеї «життєвого простору») та «ідеократії» (підпорядкованості людського життя вищим ідеям).

Євразійці вважали, що комуністична держава має бути перетворена на авторитарну державу, якою керуватиме еліта, що спирається на домінуючу ідею євразійської культурної єдності, встановивши режим «ідеократії».

Ідеократія як політичний режим характеризується такими рисами:

  • Догматизм, панування офіційно проголошеної системи поглядів;
  • Високий рівень знеособлення членів суспільства;
  • Припинення інакомислення;
  • Консерватизм;
  • Ідейні мотиви і стимули у суспільстві домінують над усіма іншими, у тому числі над соціальними та економічними.

До будь-яких реформ у Росії, спрямованих наблизити її до Заходу, ідеологи євразійства ставилися негативно. Навпаки, більшовицький переворот 1917 року оцінювався ними позитивно як початок нової епохи, у якій Росія нібито вийшла з чужого їй європейського культурного світу і стала на самостійний історичний шлях.

За визначенням політолога Андреаса Умланда, євразійці «підтримували антизахідні, ізоляційні, імперіалістичні та ідеократичні аспекти раннього радянського режиму і бачили в ньому часткову спадкоємність царської імперії».

Євразійський рух практично втратив свій вплив у середині минулого століття. Але пережив відродження наприкінці ХХ століття після розпаду Радянського Союзу в сучасній Росії.

Одним з тих, хто зараз активно просуває ці ідеї, є колишній помічник Путіна Владислав Сурков. Особливо йому подобаються ідеї «розширення життєвого простору»: «Размер территории имеет значение. Контроль пространства – основа выживания. На протяжении веков Русское государство с его суровым и малоподвижным политическим интерьером сохранялось исключительно благодаря неустанному стремлению за собственные пределы. Оно давно разучилось, а скорее всего, никогда и не умело выживать другими способами. Для России постоянное расширение не просто одна из идей, а подлинный экзистенциал нашего исторического бытия».

Російський письменник та публіцист Максим Кантор у своїй книзі ««Империя наизнанку», написаній у 2015 році, критикуючи ідеологію євразійства, писав, що не існує історичної, культурної, релігійної чи економічної цілісності Євразії. Сама ідеологія була використана лише в геополітичних цілях для виправдання протистояння між російським консерватизмом та західним лібералізмом. На думку Кантора, євразійство не може вважатися філософією. Оскільки воно засноване на містичному розумінні дійсності і містить у собі абстрактні, невизначені судження. Особливо це стосується економічної та соціальної моделей цієї ідеології та їх втілення.

Протиставлення євразійства ідеям західної демократії, зближує цю ідеологію з ідеями фашизму та нацизму. Зокрема, серед ознак фашизму (за якими можна судити, є певне суспільство фашистським чи ні) відомий італійський філософ та письменник Умберто Еко виокремлював такі: культ традиції, несприйняття модернізму, неприйнятність критики і скептицизму, ідея національної величі, культ війни та героїзму, елітаризм, ідея національного лідера.

Усе це має місце в ідеології євразійства також:

Ідея національної величі. Згідно з У. Еко, тим, хто соціально знедолений, фашизм говорить, що єдиною запорукою їх привілеїв є факт народження в певній країні. Єдине, що може згуртувати націю, − це вороги. Тому в основі фашистської психології закладена одержимість ідеєю змови, по можливості міжнародної. Люди повинні відчувати себе в стані «країни в облозі».

Неприйнятність критики і скептицизму: в очах фашизму незгода і сумнів є зрадою. Згідно з риторикою представників російських «патріотичних кіл», саме серед російських культурних діячів найбільше «зрадників-ліберастів». Достатньо було російському актору Олексію Серебрякову заявити в інтерв’ю, що «національною ідеєю Росії є сила, нахабність та хамство», як тут же перший заступник голови комітету Державної думи Росії з культури Володимир Бортко назвав його негідником і заявив, що «якщо він не бажає любити свою батьківщину, то і працювати йому тут не варто, і гроші отримувати» .

Елітаризм: У. Еко «Для всіх реакційних ідеологій є типовим елітаризм, в силу його глибинної аристократичності». У сучасній Росії всі рішення ухвалюються вузьким колом людей, які шляхом пропагандистського тиску добиваються підтримки цих рішень суспільством, яке усвідомлює, що від нього все одно нічого не залежить.

Індивіди сприймаються не інакше як єдиний монолітний Народ, чию волю висловлює верховний лідер. Втративши право делегувати повноваження, пересічні громадяни не діють, вони лише залучаються до того, щоб грати роль Народу, тобто виступають і цій п’єсі статистами.

У Росії передбачити результати опитувань громадської думки з будь-якого питання дуже просто. Достатньо подивитися, як інтерпретують ту чи іншу події ведучі випусків новин (їх інтерпретація завжди збігається з інтерпретацією цих подій представниками влади), і можна безпомилково вгадати, яку позицію підтримуватиме більшість опитаних респондентів.

Культ війни: «життя – вічна боротьба». Рівень агресивності Росії постійно підвищується: Грузія, окупація Криму та частини Донеччини та Луганщини, потім Сирія, повномасштабна війна проти України, погрози світові розв’язати ядерну війну – зупинитися Росія вже не може, оскільки агресія закладена в основі її соціальної міфології та ідеології.

Культ героїзму і мужності. Героїчна смерть за Батьківщину подається як важливіша за саме життя.

Культ традиції. У російському суспільстві слідування «традиційним християнським цінностям», або, як там кажуть, «духовним скріпам» стало нав’язливою ідеєю. Саме дотриманням традиційних цінностей, з точки зору місцевих пропагандистів, Росія у кращий бік відрізняється від «прогнилої» Європи. 

Несприйняття модернізму. Несприйняття культурного ігуманітарного прогресу та орієнтація на ціннісні стандарти архаїчних суспільств. Хоча при цьому У. Еко зазначає, що як італійські фашисти, так і німецькі нацисти обожнювали техніку, і користувалися плодами технічного прогресу та індустріалізації, будуючи, однак, свою ідеологію на теорії Blut und Boden – «Крові і ґрунту».

Тобто нацисти намагалися поєднати технічний прогрес із запереченням досягнень гуманітарного прогресу.

Ідеалом суспільного устрою вони вважали стародавню Спарту, все суспільне життя якої було підкорене ідеї війни із сусідніми народами і пригноблення завойованого населення. А спартанська система виховання молодого покоління була взята як зразок для виховання молоді у Гітлерюгенді та СС. 

Російський президент В. Путін також любить посилатися на ціннісні норми минулих епох для виправдання своїх дій. Зокрема, виправдовував анексію Криму тим, що анексії досить часто мали місце в історії. Тобто ціннісні і моральні стандарти минулих часів, так само, як і колись для нацистів, для нього залишаються актуальними. Так, ніби світ з тих часів зовсім не змінився.

Отже, у сучасній Росії реалізується суспільний проєкт, скерований не на її модернізацію, зміни та оновлення, а цілком свідомо будується суспільство, звернене до минулого і яке рухається до минулого. Тому не дивно, що тут панує культ смерті (своєї та чужої) та Кінця світу, коли не потрібно боятися ядерного апокаліпсису, а свідомо йти до нього. Оскільки «ідеальне минуле» вже померло, а майбутнє має сенс лише тоді, коли уподібнюється минулому. Тому смерть, згідно з таким світобаченням, є наближенням до «ідеального стану».

Ілюстрація: Микола Реріх. Ізборськ. Хрест на Труворовому городищі, 1903

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram