На початку минулого століття французькі дослідники Огюстен Кабанес і Леонард Насс написали книгу «Революційний невроз», в якій на прикладі подій Великої французької буржуазної революції описали поведінку великих людських мас, охоплених страхом і ксенофобією. На їхню думку, у періоди суспільних потрясінь масовий психоз підігріває манію переслідування. За таких умов маси орієнтовані на пошук ворогів, схильні до агресії, насильства, терору та вандалізму. 

Українські соціологи Євген Головаха та Наталія Паніна на початку 90-х років минулого століття видали книгу «Соціальне безумство», в якій на основі багатого фактичного матеріалу, зібраного у перші роки після падіння радянської комуністичної системи, писали про особливу соціальну патологію, соціопатію, характерну для посттоталітарного суспільства.

Особливістю Росії є те, що в ній, на відміну від більшості інших держав, які утворилися після розпаду СРСР, прояви «посттоталітарної соціопатії» не лише не послаблювалися, але з часом лише посилювалися.

І причиною цього була те, що такий соціопатичний стан масової свідомості свідомо підтримувався російською владою і пропагандою. А в останні місяці ця пропаганда набула рис, які у декого можуть викликати сумніви у психічній адекватності «рупорів» цієї пропаганди.

Після ухвалення Європейським Союзом шостого пакету антиросійських санкцій заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв опублікував у своєму Телеграм-каналі опус «О ненависти», який багато говорить про ті стереотипи, які російська влада намагається впровадити в масову свідомість росіян.

«В бесконечном танго экономических санкций против России как-то потерялся вопрос, а на кого они всё-таки направлены. Кого всё-таки хотели наказать их авторы?... Вывод напрашивается отвратительный – эти санкции направлены именно против народа России.
…
Этот вывод обескураживает, но это, увы, так. Они нас всех ненавидят! В основе этих решений ненависть к России – к русским, ко всем её жителям. Ненависть к нашей культуре. Отсюда отмена Толстого, Чехова, Чайковского и Шостаковича. Ненависть к нашей религии. Отсюда желание разгромить Русскую православную церковь и ввести санкции против её патриарха. И так было практически всегда. И в период Александра Невского. И в Смутное время. И во время Отечественной войны 1812 года. И конечно, в XX веке, когда СССР постоянно жил под многочисленными санкциями. Я уж не говорю, что западный мир в конце тридцатых желал, чтобы Союз сгинул в схватке с Гитлером. Эта ненависть омерзительна и иррациональна. Но это не значит, что мы должны смириться с ней. Просто нужно сделать все необходимые выводы на будущее. Помнить о таком отношении к нам. И не прощать тех, кто ненавидит нас. Никогда».

Отже, основні тези Медведєва такі:

  • Ненависть Заходу до Росії існувала завжди та ґрунтується на споконвічній неприязні до російської культури та православ’я. 
  • З іншого боку, причини у такої ненависті немає, оскільки вона «ірраціональна» – очевидно, ненависть Заходу до Росії – це така сутнісна його характеристика, а тому «невиліковна».
  • Колективний Захід допомагав Гітлеру у його війні проти СРСР і хотів, щоб переміг саме Гітлер. Хоча, звичайно ж, насправді було навпаки. Остання теза, очевидно, є відсилкою до американського ленд-лізу – військової допомоги США Україні під час російської агресії. Тому Медведєву хотілося б, щоб росіяни вважали, що ленд-ліз під час Другої світової війни насправді був допомогою з боку США саме фашистській Німеччині. У такому випадку у російської пропаганди зійшлися б логічні кінці з кінцями.
  • Росія ніколи не повинна прощали колективний Захід, який її «споконвічно» ненавидить. А отже, Росія та росіяни повинні «вічно» ненавидіти Захід.

У психічній адекватності Медведєва якраз сумніватися не доводиться, оскільки очевидно, що сам він у проголошувані тези не вірить. Але свідомо, як і загалом представники російської влади та провладні мас-медіа, намагаються створити в російському суспільстві емоційний фон, більш характерний для людини, що страждає на манію переслідування. І якими будуть наслідки масштабного соціального експерименту по впровадженню російською владою масового психозу в російському суспільстві, зараз важко передбачити.

Агресія як ідеологія: від французької революції до Росії

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram