Соціологи констатують, що після початку російської агресії громадська думка в Україні докорінно змінилася, особливо стосовно ставлення до росії. Тобто значна частина тих, хто раніше ставився до всього російського із симпатією, змінили свою думку (принаймні, коли мова йде про висловлення свого ставлення під час соціологічних опитувань).

Але, мабуть, не все так просто. Процес зміни свідомості в екстремальній ситуації за короткий термін не може відбуватися безболісно.

Якщо описати теперішній психологічний стан тих людей, які ще донедавна, навіть після подій 2014 року, симпатизували росії, то найвлучнішим буде порівняння із самопочуттям тих людей, які раптом дізналися, що їх близький родич виявився небезпечним маніяком чи серійним убивцею.

Мабуть, будь-яка людина, яка володіє здатністю уявити собі психологічний стан іншої людини, розуміє, наскільки страшне становище таких людей.

Найлегше, звичайно, тим, хто був родичем, так би мовити, формально, і ще раніше ставився до цієї людини без особливої симпатії (тобто, розумів, що щось із ним не так).

Стосовно інших, хто дійсно симпатизував йому, в такій ситуації є кілька способів реагування на неї:

Перший. Прийняття власної відповідальності за злочин свого родича – найбільш болісний. Бували випадки, коли близькі родичі серійних вбивць навіть кінчали життя самогубством (принаймні, частіше, ніж самі серійні вбивці).

Другий. Засудження і дистанціювання від злочинця. Також болючий – адже цю людину вони знали і любили з дитинства і вважали себе схожою на неї. І тому відразу сказати: «Я його знати не знаю!» буде не зовсім правдоподібно.

Третій. Сподівання на те, що все, що кажуть про їхнього родича – неправда. Допомагає зняти внутрішній конфлікт, але вразливий за наявності беззаперечної інформації, що доводить його вину.

Четвертий. Часткове виправдання злочинця: або «важким дитинством», або тим, що люди, яких він убивав, також не без гріха.

П’ятий. Повне виправдання злочинця і солідарність з ним. Як правило, рідко висловлюється відкрито, частіше є прихованою від інших позицією.

У ставленні як до дій російського керівництва, так і до росії загалом серед колишніх їх симпатиків можна знайти прояви всіх п’яти способів реагування на їх дії. Хоча, сподіваюся, до самогубств не доходило – все-таки путін мало кому родич.

Визнання спільної відповідальності також досить рідкісне явище.

Засудження і дистанціювання від дій росії спостерігається значно частіше.

Неприйняття інформації про злочини російського керівництва і російської армії – найбільш поширена позиція в росії, але практично неможлива в Україні – тут сховати голову в пісок практично неможливо (хоча декому таки вдається).

Часткове або повне виправдання злочинів росії – також поширене у самій росії, але при соціологічних опитуваннях в Україні майже не фіксується: по-перше, таких людей дійсно небагато, по-друге, якщо вони є, то вголос свою позицію не висловлюють.

Маріуполь, Україна:

Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь, Україна
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь
Маріуполь, Україна
Маріуполь, Україна

Фото: Маріуполь, Україна / Grzegorz Dudała, Facebook

Я Сатана

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram