Рік без прем’єрства: чи є у Яценюка політичні перспективи

Володимир Степаненко. Рік без прем'єрства: чи є у Яценюка політичні перспективи. Фото з відкритих джерел

Напередодні річниці свого звільнення з посади прем’єр-міністра Арсеній Яценюк вирішив нагадати про власне існування позитивним відгуком щодо роботи діючого уряду. Коментуючи можливість відставки Кабміну Володимира Гройсмана, він висловився коротко і ясно: “Голосів немає й не буде. Це кращий прем’єр”. Компліментарна відповідь самого наступника Яценюка в прем’єрському кріслі також не забарилася. Спочатку Гройсман віддав належне своєму попереднику за те, що особисто запросив його весною 2014 року в свій перший уряд віце-прем’єром з питань децентралізації. А вже у сам “ювілейний” день 14 квітня, звітуючи у Верховній Раді про рік роботи на посаді, нинішній прем’єр продовжив в тому ж дусі: “Я хотів би сьогодні просто щиро подякувати попередньому уряду Арсенія Яценюка і самому Арсенію”.

Тож виглядає так, що чи не вперше в українській новітній історії між колишнім та нинішнім прем’єрами немає взаємних звинувачень, принаймні, на публіці. Замість критики лунають вислови про підтримку, повагу та інші всілякі дифірамби. Але це якщо дивитись лише з одного боку. А з іншого виходить, що Яценюк перестав бути для будь-кого, включаючи й Гройсмана, звичайним політичним конкурентом. А подальші перспективи екс-прем’єра та його партії “Народний фронт” настільки туманні, якщо не сказати “нульові”, що у них просто немає іншого вибору, аби руками і ногами міцно триматися за теперішній Кабмін. В якому, нагадаємо, по квоті НФ працюють гуманітарний віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко, голова МВС Арсен Аваков, міністр освіти Лілія Гриневич, голова Мінекології Остап Семерак, міністр інфраструктури Володимир Омелян, керівник Мінюсту Павло Петренко та виключений з “Батьківщини” міністр молоді і спорту Ігор Жданов.

Життя в “економ-класі”
Одразу після відставки Яценюка у квітні 2016-го була маса прогнозів про його найближче майбутнє. Існували навіть очікування, що екс-прем’єр після нетривалої літньої паузи повернеться до активної публічної діяльності за допомогою своєрідного турне українськими регіонами. І, мовляв, вже восени буде пояснювати на зустрічах із співгромадянами, чому ті чи інші дії Кабміну Гройсмана в економіці та соціальній сфері провалилися, а будь-які урядові успіхи апріорі записувалися б на свій, яценюківський, рахунок. Власне, так би діяв будь-який амбітний відставник, котрий планує швидко повернутися на перші ролі в політикумі.

Але замість усіляких турбот в поїздках по містах і селах України був обраний більш щадний для організму режим спілкування з народом – у вигляді рекламного відеоролику “Народного фронту”. І не восени, а саме під Новий рік, де Яценюк всього за одну хвилину дорого ефірного часу нагадав українцям не лише про своє політичне існування, але і про вже призабуте з парламентських перевиборів-2014 центральне партійне гасло – “Сильна команда для складних часів”. Ну а також про те, що “ми заклали основу для економічного зростання”.

Вже весною “безкоштовний піар” Яценюку надала російська пропагандистська машина, коли український екс-прем’єр був заочно арештований судом міста Єсентуки за те, що був “учасником озброєної групи (банди), відповідальним за підготовку злочину, замах на злочин та умисне вбивство при обтяжуючих обставинах”. Тобто божевільне звинувачення російським Слідчим комітетом Яценюка в тому, що він буцімто в 1994 – 1995 рр. воював у Чечні проти російської армії, отримало своє продовження. Але хвилі нового захоплення лідером НФ серед українців це не здійняло.

У такому ж “економ-класі” відбувається участь Яценюка і в інших актуальних політичних процесах. На перший погляд все більш-менш в порядку. Екс-прем’єр і далі входить в так звану “стратегічну раду” при президенті, тобто за його безпосередньої участі ухвалюються найважливіші для країни рішення. Буковинський земляк Максим Бурбак продовжує очолювати парламентську фракцію НФ, тим самим партійний лідер тримає свою руку на пульсі головного свого політичного козиря – згуртованого “фронтового” загону в ВР, який дисципліновано тисне на кнопки. Самого ж Арсенія Петровича все ще приймають на міжнародній арені: і німецький канцлер Ангела Меркель, і віце-президент США Джо Байден, коли ще був на цій посаді (особливих контактів з адміністрацією Дональда Трампа Яценюк ще не налагодив). Але вся ця кулуарщина ніколи не була коником екс-прем’єра, до того ж популярності в народі вона аж ніяк не додає.

Рейтингова безвихідь
Останнім часом стали ширитися чутки, що крісло голови Нацбанку, яке незабаром остаточно звільнить Валерія Гонтарєва, дістанеться саме Яценюку. Як стверджують обізнані люди, пропозиція такого кадрового рішення дійсно обговорюється “на горі”, але, по-перше, це “пониження” геть не подобається самому екс-прем’єру, а, по-друге, Банкова розуміє весь негативний багаж, який тягнеться за ним. Якщо Гонтарєва була своєрідним громовідводом для Петра Порошенка, то лідер антирейтингів Яценюк може своїми “мінусами” поділитися й з президентом.

В останніх своїх дослідженнях щодо ймовірних кандидатів на президентських виборах українські соціологи вже навіть не згадують саме прізвище діючого лідера НФ. Бо його поточні цифри не те що в межах статистичної похибки, вони близькі до нуля. І за останній рік відсутності Яценюка в публічній політиці ця динаміка зберігає неймовірну стабільність, а будь-які передумови для якогось рейтингового зростання відсутні як такі.

Особистий “нульовий” рейтинг партійного керівника обнулив відповідні показники і самого “Народного фронту”. Наскільки нині “сильна команда для складних часів”, кожен може зрозуміти за соцопитуваннями як мінімум за останній рік, де рейтинг “фронтовиків” застиг на “сильній” позначці в 1%. І це при тому що в жовтні 2014 року на позачергових виборах до Верховної Ради НФ посів перше місце з 22% голосів виборців.

Втім, більш ніж двадцятикратне падіння – це дійсно складні часи. Після чого політики зазвичай йдуть на політичну пенсію, нагадуючи про себе або своїми мемуарами, або перекваліфікувавшись в незалежні експерти. Але це не про Яценюка та його партію, яка в існуючій бінарній коаліції з Блоком Петра Порошенка час від часу шантажує своїх старших партнерів, відмовляючись голосувати з БПП в унісон. Тим самим ще більше розхитуючи парламентську більшість, яка наразі де-факто є меншість, та готуючи відповідний ґрунт для позачергових виборів, які є справжнім самовбивством для НФ.

Монолітне “фронтове” різноманіття
За всі два з половиною роки існування в парламенті фракції “фронтовиків” її лави покинув лише один депутат – київський мажоритарник В’ячеслав Константіновський, який зараз перебуває в статусі позафракційного. Що є справжнім рекордом монолітності в порівнянні з усіма іншими депутатськими фракціями і групами. Внутрішньофракційна дисципліна також є своєрідною візитівкою НФ – його нардепи частіше з’являються і на пленарних засіданнях, і в комітетах, а також, за нечастими виключеннями, злагоджено голосують. І це при фактичному “заморожуванні” всіх партійних структур “Народного фронту” та наявності в ньому різних груп впливу, давно завмерлих в позиції “на старт”.

Перш за все, йдеться про ще двох, крім Яценюка, головних “акціонерів” партії – секретаря РНБО Олександра Турчинова та міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Турчинов давно замислюється над особистим політичним проектом, але більш схильний рухатися у бік партійної команди Порошенка, під чиїм безпосереднім керівництвом нині й працює у Радбезі. А у Авакова є певні плани на рахунок створеної близьким до нього нардепом-“азовцем” Андрієм Білецьким правої партії “Національний корпус”, який нещодавно підписав із “Свободою” та “Правим сектором” об’єднуючий “Національний маніфест”.

Щоправда, досі незрозуміло, як уживатимуться під одним “партійним дахом” Аваков та головний “свободівець” Олег Тягнибок, у яких справжня ідіосинкразія один до одного. Натомість з іншим віп-“фронтовиком” – чинним головою ВР Андрієм Парубієм – у Тягнибока та Білецького давні приятельські стосунки ще з часів їхнього спільного перебування в Соціал-національної партії (предтечі ВО “Свобода”). До речі, те ж саме стосується й інших багатьох соратників Парубія по “Самообороні Майдану”.

Отже, поки лідер “Народного фронту” в статусі головного політичного невдахи останнього року продовжує перебувати у політичній прострації, його однопартійці працюють над “вирішенням проблеми” в альтернативний спосіб, але вже без Яценюка. Єдиним запобіжником для відкритої дезінтеграції партії є лише існування чинного уряду та парламенту. По суті, на спільному політичному майбутньому в більш довгій перспективі вже стоїть жирний хрест.

Володимир Степаненко, спеціально для “Українського інтересу”