26 та 27 серпня у сусідній Молдові було гаряче. У центрі Кишиніва відбулися політичні протести. Частину з них анонсували задовго до їхнього початку. Йдеться про мітинги, які організували опозиційні партії “Дія та солідарність” (ПАС) Майї Санду, “Платформа “Гідність та правда” (Платформа ДА) Андрія Нестасе і Ліберально-демократична партія Молдови (ЛДПМ), яку очолює Віорел Чіботару. Представники цих політичних сил системно виступають проти уряду Демократичної партії Молдови (ДПМ) – політичної сили, яку фактично контролює Влад Плахотнюк та президент-соціаліст Ігор Додон.

Їхні головні вимоги – відставка уряду Павла Філіпа та скасування змішаної мажоритарно-пропорційної виборчої системи. Останню запровадив неформальний альянс соціалістів та ДПМ, щоб зібрати більшу кількість голосів на парламентських виборах у лютому 2019 року.

ЛДПМ, ПАС та Платформа ДА також виступила за скасування неправомірного на їхню думку рішення суду щодо анулювання результатів виборів примара (мера) Кишиніва. На виборах у червні переміг опозиціонер Нестасе – кажуть опозиціонери та вимагають визнати за ним статус міського голови молдовської столиці.

Що стосується іншої групи протестувальників, то їх організувала партія “ШОР”, яку очолює скандальний бізнесмен Ілан Шор – примар містечка Оргіїв. Протести організовані Шором мали соціальне спрямування: протестувальники виступали проти підвищення цін на пальне та за збереження створеної Шором мережі соціальних магазинів.

Мітинги відбувалися на фоні офіційних заходів та національних фестивалів, організованих у Кишиніві до Дня незалежності Молдови 27 серпня.

Задушені протести і єдність опозиціонерів

Протести у Молдові важко назвати успішними. Одночасність двох різних політичних акцій зробила їхні меседжі менш виразними. А хода головною вулицею Кишиніва учасників фестивалю етнічного одягу додала подіям гротескності.

Спроба сидячого протесту в ніч з 26 на 27 серпня біля пам’ятника Штефану чель Маре на головній площі столиці теж не зазнала успіху. Поліція розігнала небагатьох протестувальників-опозиціонерів. Аргументом стала необхідність гарантувати безпеку посадовців, які 27 серпня мали покладати квіти до монументу. Зробили за зразком розгону київського Майдану в 2013 році, коли це пояснювали необхідністю встановити новорічну “йолку”. Щоправда кишинівський протест був менш масштабним, а розгін – не таким брутальним. Вже невдовзі посол Молдови у США спробувала пояснити розгін демонстрантів “агресивністю їхніх дій”.

Попри відсутність видимого і миттєвого успіху Платформа ДА, ПАС та ЛДПМ продемонстрували свою єдність. Між рядків можна прочитати, що ці політичні сили готові сформувати альянс у новому парламенті Молдови вже наступного року, якщо це дозволить сумарно здобута ними кількість мандатів.

Така єдність варта чималого – люди, які очолюють опозицію мають різні інтереси, різні здібності та різні групи підтримки.

Віорел Чіботару – лідер ЛДПМ. Він працював в одному з попередніх урядів на посаді міністра оборони, має чітко виражені проєвропейські погляди та досвід політичної діяльності. Його партія вже була при владі і навіть мала свого прем’єра – нині ув’язненого за звинуваченнями у корупції. Але ЛДПМ далеко не лідер симпатій виборців.

Майя Санду – відносно молодий, але досвідчений політик. Свого часу була міністром освіти. Санду йде на користь, що вона не заплямована корупцією та сприймається виборцями як представниця нового прогресивного покоління. Те саме стосується її партії.

Що ж до Нестасе, то він продемонстрував свій потенціал, коли виграв вибори у Кишиневі. Йому притаманні гарні організаторські здібності й, подейкують, що він має підтримку молдовських бізнесменів-емігрантів братів Цопу. А ті, зі свого боку, є непримиренними конкурентами нинішнього “господаря Молдови” Влада Плахотнюка, якого називають “молдовським ляльководом”.

Якби Платформі ДА, ПАС та ЛДПМ вдалось вберегти політичну єдність до виборів, то поєднання потенціалу цих сил могло б посилити їхні електоральні позиції. А якби вони при цьому однозначно зайняли нішу єдиної опозиційної сили, то шанси здобути перемогу на виборах зросли б ще більше. Однак на заваді цьому може стати новий гравець – Ілан Шор.

ЗаШОРений таран для опозиції

Донедавна Ілан Шор був малопомітною фігурою на політичній арені Молдови. Його знали, здебільшого, як бізнесмена – власника Shor Holding та другого чоловіка співачки Жасмін. Його поява у площині політики була також далекою від тріумфальної. Він проходив свідком у справі про корупцію екс-прем’єра Влада Філата. Потім сам опинився серед підозрюваних у причетності до крадіжки століття – незаконного виведення до офшорів близько мільярда євро із банківської системи Молдови.

Щоправда підмочена репутація не завадила 8 тисячам виборців проголосувати за його мерство містечка Оргіїв, а також очолити партію “ШОР”, яка до 2016 року називалася “Рівноправ’я”. Примітно, що дана політична сила послуговується популістичними гаслами та вдається до рекрутингу прихильників через мережу соціальних магазинів. А після мітингу, зі слів очевидців, чимало прихильників Шора розійшлися по домівках із продуктовими пакетами. Схоже, “гречкова” методика не є виключно українським ноу-хау.

Ілан Шор під час організованих ним протестів поставив під сумнів монополію Майї Санду та Андрія Нестасе на опозиційну нішу. З його слів, ці політики не мають сприйматися Заходом як єдина альтернатива нинішній владі. На користь того, що з його партією мають рахуватися й в Брюсселі, Ілан Шор організував приїзд на свою акцію європарламентарів Барбари Капел й Річарда Мілса.

Схоже, що стратегія Шора – відтягнути від ПАС, Платформи ДА та ЛДПМ представників протестного електорату, які не підтримують чинну владу, але яким соціальні магазини ближчі за європейські ідеї. Шанси на це, враховуючи широкий прошарок соціально малозахищеного населення у Молдові, чималі. Питання лише у тому, чи працює Ілан Шор виключно на себе, чи й на чинну владу, для якої дроблення опозиційних сил теж привабливий сценарій?

Вимушений альянс гросмейстерів і ляльководів

Як партія влади, так і президент Молдови виграють від нескоординованих дій опозиції, її дроблення та появи на політичній арені політиків на кшталт Ілана Шора.

Президент Додон вже закинув, що протести 26-27 серпня – це ганьба для демократії, а політики, які можуть прийти до парламенту посіють хаос і нестабільність. На противагу цьому Додон пропонує своєму виборцю стабільний курс на Росію. До речі, проросійські позиції Ігоря Додона стоять на заваді глибшої співпраці України та Молдови, а Президент Петро Порошенко зауважив, що готовий зустрітися з молдовським колегою лише коли той визнає, що Крим належить Україні.

Та чи не більше виграє від ситуації ДПМ Плахотнюка. Активність Ілана Шора та його партії послаблює опозицію. Фактичний зрив ним заходів ПАС, Платформи ДА та ЛДПМ – лише перша ластівка. Шор налаштований і далі дискредитувати проєвропейських опозиціонерів. Своїми популістськими гаслами та гречкосійством шорівська партія відтягує голоси не лише протестного електорату, але й виборців Соціалістичної партії Додона. Зрештою, на фоні слабкої опозиції та проросійської партії соціалістів, саме політсила Влада Плахотнюка отримує шанси і далі претендувати на підтримку Заходу як чи не єдиний запобіжник від сповзання Молдови у політичний хаос чи розвороту у бік Москви.

До того ж, якщо “ШОР” подолає виборчий бар’єр і якщо саме Плахотнюк є ляльководом Ілона Шора, то у новому парламенті ДПМ отримає потенційного партнера по коаліції.

Дуже багато у цій ситуації залежить від того, якими стануть результати парламентських виборів у лютому 2019 року. Проте турбулентне відзначення Дня незалежності Молдови засвідчило – нудно не буде і на країну чекає урожайна на політичні баталії осінь.


Сергій Герасимчук, спеціально для “Українського інтересу”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram