Репарації неможливі. Київ, кінець березня 2022 року. Пішов другий місяць війни. Тепер відлік йде на місяці, а не дні та тижні, як раніше. Усе колись закінчується, і війна також обов’язково закінчиться.

Будуть суди, контрибуції, репарації та інші методи і механізми налагодження рівноваги в Європі загалом та в Україні зокрема.

Як би це не звучало цинічно, але у всього є ціна. І у міст, стертих з лиця землі, і у зруйнованих будинків, і навіть у людських життів. Принаймні, в міжнародному праві.

Попередні оцінки людських втрат і матеріальних збитків України влада робить щодня. Підсумковий рахунок буде пред’явлено у фіналі.

Звичайно, щось нам відшкодує східний ворог, чимось допоможуть західні друзі. Як уже писалося, відбудуємо, поремонтуємо, розрахуємося з боргами та спробуємо налагодити життя наново. Хтось у буквальному сенсі.

За місяць, що минув, деякі нещодавно набуті специфічні звички стали способом життя. Багато хто з нас уже звик до думки, що виходячи в магазин, є ймовірність того, що повернутися буде нікуди. У сенсі будинку. Його може не стати. Адже поки  ми стоїмо у чергах до аптек, за продуктами, за водою – ми можемо  “захопити” кілька сигналів тривоги. Щоразу, почувши сирену, всі сподіваються, що наші захисники впораються і черговий раз загроза пройде повз або хоча б не забере людського життя. Але також усі чудово розуміють, що це не порожній звук і може статися непоправне.

Щоразу, виходячи з дому, я побіжно чіпляю оком усе те, що не скласти до тривожного рюкзака, але з чого складається моє життя і зараз є особливо цінним – котик з відбитим вушком, зроблений донькою в садку, картина з вишитим будиночком, дерев’яний свічник, жовтий гібіскус тощо.

Купа мотлоху“, – скаже багато хто. І я з ними погоджусь. Але цей, з матеріального погляду, мотлох, насправді мої найдорожчі почуття, емоції та спогади, вони є моє Життя і мій мікросвіт.

Знищуючи наші будинки, росіяни руйнують не оселю, а тисячі мікросвітів, які ніхто ніколи й нікому не поверне.

Маріуполь
Маріуполь, Україна

Репарации невозможны

Киев, конец марта 2022 года. Пошёл второй месяц войны. Теперь счёт идёт на месяцы, а не дни и недели, как раньше. Всё когда-то заканчивается, и война тоже обязательно закончится.

Будут суды, контрибуции, репарации и другие методы и механизмы налаживания равновесия в Европе вообще и в Украине в частности.

Как бы это не звучало кощунственно, но всему есть цена. И городам, стертым с лица земли, и разрушенным домам, и даже человеческим жизням. По крайней мере, в международном праве.

Предварительные оценки людских потерь и материального ущерба Украины власть делает ежедневно. Конечный счёт будет предъявлен в финале.

Конечно же, что-то нам возместит восточный враг, чем-то помогут западные друзья. Как уже писалось, отстроим, поремонтирует, рассчитаемся с долгами и попытаемся наладить жизнь заново. Кто-то в буквальном смысле.

За истекший месяц некоторые недавно приобретенные специфические привычки стали образом жизни. Многие из нас свыклись с мыслью, что выходя в магазин, есть вероятность того, что вернуться будет некуда. В смысле дома. Его может не стать. Ведь пока мы постоим в очередях в аптеках (и даже просто спросить), за продуктами, за водой – порой мы “захватываем” несколько сигналов тревог. Всякий раз, заслышав сирену, все надеются, что наши защитники справятся и очередной раз угроза пройдет мимо или хотя бы не унесет человеческие жизни. Но также все прекрасно понимают, что это не пустой звук и случиться может непоправимое.

Каждый раз, выходя из дома, я бегло цепляю глазом все то, что не сложить в тревожный рюкзак, но из чего состоит моя жизнь и сейчас особенно ценно – котик с отбитым ушком, сделанный дочкой в садике, картина с вышитым домиком, деревянный подсвечник, любимый жёлтый гибискус и прочее.

Куча хлама“, – скажут многие. И я с ними соглашусь. Но этот, с материальной точки зрения, хлам, на самом деле мои самые дорогие чувства, эмоции и воспоминания, они есть моя Жизнь и мой микромир.

Уничтожая наши дома, россияне разрушают не жилье, а тысячи микромиров, которые никто никогда и никому не вернет.

Фото: Маріуполь, Україна / Grzegorz Dudała, Facebook

Вільне життя та ілюзія існування (укр./рос.)

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram