Реінкарнація українського футболу: операція “деолігархізація”

«Футбол – це дзеркало нашого життя. Не може бути, щоб футбол був більш успішним, ніж економіка і загальна ситуація у нашій країні», – такими словами характеризує стан речей в українському футболі президент Федерації футболу України Андрій Павелко. І справді, не треба бути футбольним чи політичним експертом, щоб це розуміти. Футбол в Україні безпосередньо залежить від стану економіки, соціальних та політичних чинників.  Передовсім  гра відбувається не на футбольному полі, а далеко за його межами. Напередодні старту другого кола чемпіонату України «Український інтерес» намагається розібратися у процесах, які відбуваються поза межами українських стадіонів.

Футбол – це дзеркало нашого життя

Українська Прем’єр-ліга на сьогодні входить у десятку найкращих футбольних ліг Європи. Відповідно до рейтингу УЄФА вона посідає восьме місце, випереджаючи бельгійську, турецьку та нідерландську футбольні асоціації. У недалекому 2015 році футбольний клуб «Дніпро» досягав фіналу престижного європейського турніру – Ліги Європи. «Шахтар» є регулярним учасником весняної частини євротурнірів. «Зоря», попри величезну різницю в бюджеті та загальній вартості футболістів, показала гідний рівень у цьогорічному розіграші другого за престижністю футбольного турніру Європи. А київське «Динамо»  минулого року на рівні змогло поборотися за вихід у 1/8 фіналу Ліги чемпіонів із «Челсі» та «Порту».

Проте  справді варто погодитись зі словами Павелка. Практично всі політичні  чи економічні зміни мають своє відображення у виді спорту номер один. Україна – країна з перехідною економікою. Через війну на Донбасі більшість доступних ресурсів спрямовано на подолання зовнішнього ворога. Це певним чином відображається  на всіх сферах діяльності українців.

Реалії

Лише за останній час припинили своє існування такі клуби, як «Арсенал», «Кривбас», донецький «Металург», «Металіст», «Говерла» та запорізький «Металург». Через анексію Криму Росією зник перший чемпіон України «Таврія» з Сімферополя, а також ПФК «Севастополь». Значні фінансові проблеми мають «Ворскла», «Дніпро», «Чорноморець» та «Волинь». Це четверта частина всіх клубів Прем’єр-ліги.

Відвідуваність

Близько 60% відсотків усіх матчів не мають турнірного значення, тобто не впливають на розподілення місць в турнірній таблиці. Така ситуація склалась через величезну різницю в якості підбору виконавців у команд. Адже клуби, які мають фінансові труднощі або команди, які взагалі припинили своє існування – це переважно клуби-лідери, як «Металіст» чи «Дніпро», або «середняки» турнірної таблиці зразка сезону 2012/2013. Наразі ці клуби не беруть участі в турнірі чи значно послабились. Унаслідок, цю «порожнечу» заповнили колишні аутсайдери та команди Першої ліги, які підвищились у класі. Якщо за версією Transfermakt загальна вартість футболістів Прем’єр-ліги дорівнює 235,75 мільйонів фунтів, то майже 70% цієї суми становить загальна вартість двох клубів – «Шахтаря» та «Динамо». В українському чемпіонаті зникли так звані «середняки», які й зберігали баланс між лідерами та аутсайдерами.

Через це зацікавленість з боку вболівальників зникає. Адже у ситуації, що склалася, середньостатистичному футбольному шанувальнику доведеться двічі подумати, чи йти на стадіон. Винятком є лише так звані «центральні матчі туру», в яких зустрічаються лідери турнірної таблиці. Проте навіть щодо  цих поєдинків спостерігається очевидне зменшення попиту. Наприклад, матч «Динамо» – «Шахтар» на «Олімпійському» зібрав трохи більше 20 тисяч уболівальників.

Футболісти

Згідно з законами фізики, ніщо не виникає з нічого і не зникає в нікуди, а може лише перетворюватись з однієї форми на іншу. Відповідно, постає питання: а куди поділись футболісти, які грали в командах, які більше не виступають у Прем’єр-лізі? Тобто, якщо немає команди, футболіст змушений шукати собі нове місце роботи. Продовжуючи логічний ланцюжок виходить, що вони мали б перейти у клуби, які й надалі виступають у чемпіонаті України. Але не в нашій ситуації. Через значне зменшення заробітних плат українські виконавці один за одним почали шукати собі місце під сонцем поза межами українського чемпіонату, де протягом довгого часу зберігалися «тепличні умови». Українці заради стабільності погоджуються на зменшення зарплатні в декілька разів у чемпіонатах Польщі, Бельгії, Греції, Туреччини, Німеччини, Азербайджану та Іспанії.

Аналогічна ситуація склалася з легіонерами. Через  зниження й довгострокову затримку зарплатні, зменшення конкуренції в чемпіонаті та, врешті-решт, загрозу безпеці власного життя та здоров’я іноземні футболісти масово покинули Україну, про що свідчить відповідна статистика. Якщо з 2012 по 2014 рік у середньому в кожному клубі Прем’єр-ліги грали 12 іноземців, то сьогодні ця цифра дорівнює чотирьом. Раніше Україна приваблювала іноземців гарними фінансовими умовами та можливістю засвітитися у Європі для подальшого переходу в більш іменитий клуб. Зараз же кількість охочих приїхати в Україну різко скоротилася, та й наші клуби не готові вже викладати кругленькі суми.

Що таке «деолігархізація» та чому вона так вплинула на українські клуби?

Вся суть криється в одному важливому факторі – футбол в Україні був і є дотаційним. За винятком деяких клубів, які в умовах кризи намагаються перелаштувати менеджмент структури клубу. За останній час лише в діях управлінців «Зорі», «Карпат» та «Чорноморця» спостерігається спроба перейти з режиму «виживання» на режим «розвитку». Звісно, не варто забувати ще й «Шахтар», який із часів приходу талановитого менеджера Сергія Палкіна демонструє фінансові успіхи.

При правильно вибудуваній структурі, клуб може заробляти на трансферах, продажі телевізійних прав на показ матчів за участю своєї команди, на реалізації клубної атрибутики та квитків на стадіон. Крім того, команда за успішні результати у змаганнях отримує фінансову винагороду. При цьому потрібно оплачувати роботу персоналу, утримувати всю інфраструктуру (офіс, клубну базу, стадіон та дитячо-юнацьку школу), виплачувати зарплатню футболістам, а також вкладати кошти у придбання нових гравців. При правильній роботі цього механізму сума прибутків має перевищувати статтю витрат. Проте насправді чистого доходу клубу не вистачає навіть на відшкодування половини витрат. Адже за всю історію незалежної України такої цілі у більшості управлінців у футбольних клубах Прем’єр-ліги не було. Заможні власники клубів не ставили  за мету створити з футбольного клубу успішний бізнес-проект. Для них це радше розвага.

Тобто, зважаючи на те, що футбольна команда – далеко не прибуткова організація, у пріоритеті інвестування вона стоїть не на першому місці. Тому через погіршення фінансового стану її власника це прямо відображається на стані речей у клубі. Найчастіше це призводить до скорочення фінансування або взагалі до банкрутства клубу.

Результат

Економічна ситуація не дозволяє власникам клубів виходити з ситуація за рахунок «реанімувальних» грошових вливань. Це змушує перелаштовувати менеджмент клубу на згаданий вище режим «розвитку». Керівники клубів перестають бездумно витрачати кошти, а навпаки, все серйозніше замислюються над їх раціональним використанням. Першочергова мета кожного менеджера українського клубу – докласти максимум зусиль задля зменшення видатків та збільшення прибутку. У такому разі клуб стане самоокупним і не потребуватиме додаткових грошових вливань. Яскравим прикладом цього є львівські «Карпати», адже за минулий сезон управлінцям команди вдалося заробити більше, ніж витратити. За інформацію з різних джерел, кошторис витрат «Карпат» становить близько двох із половиною мільйонів доларів, доходів – трохи більше трьох. Таким чином президент клубу Петро Димінський за результатами сезону не виділяв свої кошти на утримання клубу.

Дії

У першу чергу потрібно скоротити невиправдано завищені зарплати футболістів, адже ця стаття витрат становить ледь не 70% усього бюджету. Сьогодні така практика, хоч і вимушено, спостерігається практично в усіх командах країни. Можливо, за винятком двох грандів – «Динамо» та «Шахтаря». Хоча і вони тепер не готові платити такі зарплати, як чотири роки тому. Унаслідок, фінансова криза спонукає до «оздоровлення» українського футболу.

Наступним кроком потрібно вибудувати правильну бізнес-стратегію клубу. Звісно, чим менше витрати, тим легше покривати дефіцит бюджету, проте якщо мова йде про самоокупність, менеджерам треба навчитись ще й заробляти. Насамперед  футбольний бізнес-проект повинен заробляти на продажі футболістів. У такому разі тенденція переїзду українських виконавців за кордон стає тільки вигідною для національного футболу. По-перше, вони отримають гарну змогу розвиватися та грати у провідних європейських чемпіонатах, що, безумовно, з користю вплине на конкуренцію в національній збірній України. По-друге, клуби зможуть не лише купувати легіонерів, як це було раніше, а й вигідно продавати своїх гравців. Приклад «Порту», «Бенфіки», «Борусії» та «Аякса» у Європі, тих же «Карпат» і «Шахтаря» в Україні – яскраве свідчення того, як можна наповнювати бюджет за рахунок вдалої трансферної політики. Для цього варто лише вкладати у власну дитячо-юнацьку футбольну школу,  її інфраструктуру та спеціалістів, які там працюють. Пріоритет – свої вихованці.

Не варто також забувати про заробіток на продажі клубної атрибутики. Якщо вам цей напрям здається несерйозним і, на вашу думку, значного прибутку  не принесе, то варто знати, що лише на футболках із прізвищем Поля Погба «Манчестер Юнайтед» за три тижні заробив близько 190 мільйонів фунтів. Сума захмарна, проте є до чого прагнути. Наразі продаж атрибутики в українського вболівальника асоціюється з тітонькою, яка продає футбольні шалики перед стадіоном у день матчу. Проте клубам варто задуматись над систематизованою реалізацію шаликів, футболок, чашок і решти дрібниць з символікою команди у клубних магазинах.

І що найважливіше, менеджерам потрібно всерйоз зайнятися маркетингом. Передусім, футболісти грають для вболівальників. А що робити, коли їх немає? Працювати з ними. Проводити масові акції, вести активну роботу в соцмережах. Іншими словами, робити все задля повернення вболівальників на стадіон та до екранів телевізорів. Так клуб отримає підтримку під час матчу, а разом із тим заробить на продажі телевізійних прав та квитках. Чим ліпше буде проведена така маркетингова робота, тим більше вдасться заробити. Адже від цього залежить кількість проданих квитків і рейтинги перегляду матчів (чим вищі рейтинги, тим цікавіший футбол буде для рекламодавців, від чого безпосередньо залежить ціна ТВ-прав).

Висновок

А тепер проведемо жирну риску під усім вищесказаним. Так звана «деолігархізація» призводить винятково до оздоровлення організму під назвою «український футбол», який  сьогодні уражений паразитуючими шкідниками. Власники клубів не мають змоги фінансувати їх як раніше – як результат із України їдуть іноземці. Проте, з іншого боку, це прекрасна можливість виявити себе українським вихованцям, а для самих команд – змога голосно заявити про себе на трансферному ринку. Докладені зусилля менеджерів здатні вибудувати стратегічно правильну модель клубу як бізнес-проекту. Але щоб налагодити цей процес, потрібен час.

Матеріал підготували: Антон Владиславський, Анастасія Туловська, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram