Про необхідність реформ в Україні нам кажуть усі: від наших політиків, до західних партнерів. Реформ в обмін на транші вимагає МВФ. Зі скрипом державу ми реформуємо, але здебільшого реформи пробуксовують. Воно і зрозуміло – хто ж не боїться нового? Але чи таке воно нове, як ми думаємо?

Першим українським реформатором можна сміливо назвати Володимира Великого – хрестителя Київської Русі. Як виявляється, всі наші сьогоднішні реформи він провів ще тисячу років тому.

Адміністративна реформа: (де)централізація

Перше, що зробив Володимир, коли захопив владу в Києві, – вчинив адміністративну реформу. Річ у тім, що в X столітті Київська Русь складалась із княжеств. У всяких там Новгородах та Тьмутараканях заправляли місцеві племенні вожді. Вони накопичували статки та військо на місцях, а центру віддавали в ліпшому разі копійки. Володимиру це дуже не подобалося, враховуючи, що Києву постійно доводилося відбиватися від набігів печенігів, з якими бився ще Святослав Ігорович – батько Володимира.

Русь на початку правління Володимира Великого
Русь на початку правління Володимира Великого

Майбутній хреститель Русі не зміг очолити так звані племінні князівства, тому він просто ліквідував цю систему. Замість полян, северян, деревлян, дреговичів, кривичів, в’ятичів і радимичів Володимир розділив Русь на вісім волостей. Зокрема, Київську, Новгородську, Переяслівську, Чернігівську тощо. Головувати туди київський князь відправив своїх синів та інших родичів. Новгород відійшов Добрині – дядькові Володимира.

За Володимира Русь вперше стала єдиною, унітарною, так би мовити, державою. Така централізація влади стала підґрунтям для наступної реформи, якої вимагала зовнішня політика Володимира – зміцнення власних кордонів.

Сьогодні Україна на відміну від свого пращура проводить децентралізацію. Централізована модель управління виявилася неефективною: центр отримував усе, а регіони перебивалися субвенціями та дотаціями, які йшли з Києва. Насамперед страждало село – основа нашої держави – воно просто загнивалося.

Децентралізація дала змогу накопичувати на місцях більше коштів, утворювати об’єднані територіальні громади та ефективно використовувати ресурси. Завдяки децентралізації вирішувати поточні проблеми того ж села – ремонт доріг, заміна освітлення, модернізація школи etc. – можна на місцях без схвалення міністрами, які від тих проблем далекі.

Про вдалі проекти, пов’язані з децентралізацією читайте в матеріалах “Українського інтересу”:

Отже, тисячу років тому адміністративна реформа допомогла зміцнити Русь. Врешті-решт вона стала наймогутнішою державою у Східній Європі. Децентралізація сьогодні так само зміцнює країну. Без міцного фундаменту не побудуєш стійкої будівлі. Те саме стосується і держави.

Військова реформа: нова армія

Владу в Києві Володимир відвоював у свого брата Ярополка з допомогою варягів – скандинавських найманців. Володимиру після смерті батька та початку міжусобної війни довелося тікати у Швецію. Власне тут зі своїм дядькою Добринею князь і набрав собі військо. Усією ватагою Володимир повернувся спочатку до Новгорода, а потім узяв Київ в облогу.

Ярополка налякали чутками про можливий заколот, і той утік у городище Родня (неподалік сучасного Канева). Утікача зрадив слуга Блуд (щось дуже схоже на Брут, але не суть), і двоє варягів підняли Ярополка “мечами попід пазухи”. Коротше, вбили його.

Варяги, Віктор Васнецов, 1909 рік
Варяги. Віктор Васнецов, 1909 рік

Отже, Володимир отримує ватагу варягів, племінні озброєнні банди місцевих князьків і, власне, київську рать. Що з ними всіма було робити – не зрозуміло. Тому Володимир вирішив злити цих усіх хоробрих воїнів у єдину систему – феодальну. Він пороздавав землі, зобов’язавши цих мужів військово йому служити та охороняти рубежі. Усі погодилися і залишилися у виграші: беспризорники та гості отримали свій кут, а князь – могутній заслон від усіляких степових кочівників.

Унаслідок реформи на Русі виникає нова знать – молодша дружина (гридь). Вона повністю залежала від великого князя і була йому справжньою опорою на відміну від боярів зі своєю Радою та гордощами щодо походження.

У 2014 році Україні довелося терміново модернізувати армію, яку цілеспрямовано знищували десятиліттями. Військова реформа відбувалася прямо-таки під ворожими обстрілами на східних рубежах країни. Вдосконалювати систему допомогали нам гості із-за кордону та із-за океану. Чим не володимирські варяги зі Швеції?

Сьогодні ми маємо міцну армію, одну із найсильніших у Європі. Військові стали якщо не знаттю, то гордістю країни. Їм, як і в 980-х роках, за службу видають свій кут – чи то землю, чи то квартири (щоправда цей процес викликає багато запитань). Рівень довіри до військових серед населення наразі значно вищий за рівень довіри до державних інституцій. За даними Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, Збройні сили України цьогоріч отримали +37% у балансі довіри/недовіри в порівнянні з 2017 роком.

І хоча на фронті Україну підтримують інтернаціональні бригади, українське військо сьогодні – єдина армія у Європі, яка має справжній військовий досвід. Та ще й проти такого могутнього ворога, як Російська Федерація. Цікаво, що закордонні інструктори приїздять в Україну не тільки вчити, але й навчатися. За легендами, один запорізький козак коштував на полі бою десяти вояк. Завдяки військовій реформі, ця вартість стала знову актуальною.

А подивитися на нову українську армію можна в репортажі “Українського інтересу” із цьогорічного військового параду до Дня незалежності.

Судова реформа: а судді хто?

Одна із найголовніших володимирових реформ, як кажуть правники, була реформа суду. Сьогодні авторство кодексу “Руська правда” приписують Ярославу Мудрому – нащадку Володимира. Але саме Красне Сонечко започаткував цю збірку. Він відмежував так званий божий суд від суду мирського та ввів подать – десятину – на утримання Десятинної церкви в Києві. Звідси і назва. Її, між іншим, будували в кооперації візантійські та руські фахівці. До наших літ вона не зберіглася, але на камінці фундаменту можна подивитися і сьогодні. Цікаво, що з Десятинною церквою пов’язана ще одна реформа, але про неї згодом. Десятина потім поширилася на всю Русь.

Ще статути Володимира були аналогом нинішнім Сімейному та Кримінальному кодексам. Князь навіть намагався протягнути смертну кару в суспільство, але зазнав поразки. Тому на Русі практикували виганяти злочинців за межі міста-держави та відбирати майно. Можливо, це пов’язано із тотальною християнізацією – ніхто не хотів порушувати заповіді божі (Не вбивай – шоста заповідь) та брати на душу гріх. Але з іншого боку вигнання у ті часи були рівноцінні страті: людина не вижила б сам-на-сам з дикою природою та патрулями кочівників.

Як би там не було, Володимир розумів, що люди не можуть керуватися виключно законом божим, тому всякі статути і видавав. Практику підхопили нащадки, і врешті-решт вона вилилася у Конституцію Пилипа Орлика – перший основоположний закон у світі.

Із 15 грудня 2017 року в Україні запрацював оновлений Верховний суд. Він має узагальнювати практику судів по країні, а ще – звертатися до Конституційного суду, щоб той давав ті, чи інші роз’яснення, пов’язані з чинною Конституцією України. До речі, саме Верховний суд оцінює дії президента на предмет злочину, а також вносить подання, що глава держави не може виконувати свої обов’язки, наприклад, за станом здоров’я. Президент та Верховна Рада навіть поступилися своїми повноваженнями, щоб Верховний суд України був незалежний.

Окрім цього до судової реформи відноситься робота так званих електронних судів, а також створення Антикорупційного суду. Останньому нема аналогів у світі. Щоправда, його досі не створили. Офіційно ж суд мають запустити до 14 червня 2019 року.

Поки що робити висновки про сучасну судову реформу в Україні зарано. Вона, ніби, покликана зробити суд незалежним не тільки на папері, але й на практиці, проте поки що маємо таке:

З іншого боку, питання судочинства не сходить із порядку денного. За “Руською правдою” ми більше не можемо жити, тим паче, якщо мріємо повноцінно влитися у європейську родину.

Освітня реформа: діти – понад усе

Володимир Великий після охрещення Русі відкрив при Десятинній церкві школу. То була школа “книжного вчення”, де вчилися три сотні дітей. Там викладали сім вільних мистецтв, а ще запрошували іноземних (із тієї самої Візантії) лекторів. Малеча працювала із текстом та книжкою, це була підготовка до державної, культурної та духовної служби. Володимир у такий спосіб вбивав двох зайців: викорінював безграмотність (а з нею і забобони) та готував плеяду чиновників.

Із прийняттям християнства Русь долучилася до науки і культури античності. Якщо Кирилу та Мефодію доводилося вчитися у якійсь там Візантії, то Володимир зробив власну Візантію з лекторами та літописцями.

Реформу продовжував його син Ярослав, створивши першу в Європі бібліотеку. Цікаво, що наші предки (ну, не всі поголовно) володіли не тільки руською, а ще й грецькою, латиною, арабськими мовами. Вони мали доступ до першоджерел, що, врешті, зробило Русь привабливою для торговців. Не тільки ж розташуванням вигравала Русь.

Щось подібне зараз намагається зробити Україна. Ми вже давно перетворилися на кадрову кузню. Українці здобувають освіту та мігрують за кордон у пошуках ліпшої долі (ви думаєте, хто Канаду зробив?). Головне завдання освітньої реформи, яка, по суті, тільки почалася – підвищити рівень українського школярства та залишити мізки всередині країни. Тут вам і патріотичне виховання, і відсутність табелів, і ставка на сильні сторони дитини, а не на “зробити як усі”.

Інвестиції в освіту дають результати лише за десятиліття. Русь за правління Володимира була розвинутою, але тестем Європи став Ярослав. Його донька Анна, яку видали за французика, вела активну просвітницьку кампанію – ледь не митися вчила європейців. А ще, за легендою, привезла до Франції так зване Реймське Євангеліє – рукопис із бібліотеки батька. На ньому присягали усі королі Франції.

Отже, за два покоління від Володимира Русь стала центром європейської політики.

Релігійна реформа: привіт, автокефаліє

Поганець Володимир став Великим тільки після того, як охрестив Русь. До цього він влаштував політеїчну вакханалію, хоча деякі науковці наполягають, що Володимир запровадив монотеїзм Перуна. “Повість врем’яних літ” пише, що київський князь розпорядився розставити на горі за теремним двором ідолів Перуна, Хороса, Дажьбога, Стрибога, Сімаргла і Мокош. “І почав княжити Володимир у Києві один”.

Але суспільство змінювалося. Змінювалися і тенденції сусідів. Європа була християнською, Константинополь – їхнім центром. Язичнику Володимиру ніхто не довіряв і не хотів мати з ним справ. Ну, хіба що варяги-вікінги, але Володимир сам їх відфутболив, коли відправив “із варяг у греки” – він не заплатив найманцям, коли завоював Київ у 980-му.

Володимир сів і давай думу думати. Поки він думав, йшли релігійні війни. Волжські булгари, наприклад, стали мусульманами – понабивали півмісяці на тереми та відмовилися від вина. Прийшли вони до Володимира і кажуть: “Приймай наш закон”. Володимир запропонував їм вина та пообіцяв подумати.

Думав князь не довго. Він зібрав десяток довірених осіб і послав спостерігати за сусідами. Варіантів було чотири, і щоб вибрати врешті-решт християнство знадобилося два роки.

Спочатку делегація поїхала до тих самих мусульманських булгарів. Послам не сподобалося: “без пояса вони моляться у церквах, а точніше мечетях. Недобра їхня віра”.

Далі пішли представники Володимира до німців. Там у них все було убого, сіро і зовсім не “по-християнськи”. Так посли і доповіли своєму господареві: непогано, але не вражає. “Бачили як відправляють службу божу, а краси не бачили ніякої”, – сказано в “Повісті…”.

Попленталися у Візантію. Там їх греки в церквах зустрічали. Вони отримали наказ керівництва зустріти делегацію на вищому рівні. Ну, ті й повдягалися у ризи, обшиті золотом, повитягали товстезні книжки, кадила блискучі, зібрали весь клір і давай службу служити. Коротше, зачарували греки посланців Володимира. “Треба брати”, – кажуть вони князеві.

Красне Сонечко махнув рукою і відмовився одразу від юдаїзму та будизму – вони не давали єдиного центру, бо не мали єдиного бога як такого. Каже Володимир: станемо християнами.

Ліворуч: хрещення Володимира Великого в Корсуні. Праворуч: хрещення Русі. Фрески Віктора Васнецова у Володимирському соборі в Києві. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський
Ліворуч: хрещення Володимира Великого в Корсуні. Праворуч: хрещення Русі. Фрески Віктора Васнецова у Володимирському соборі в Києві. Фото: Український інтерес/Владислав Недашківський

Тут зіграла свою роль велика община християн візантійського толку на Русі: та сама княгиня Ольга та брати Володимира були християнами (княгиню Ольгу хрестили в Константинополі). А тут ще антиурядове повстання у Візантії вибухнуло у 980-х роках. Володимир до них: давайте мені, пане імператоре Василь II, свою сестру, а я вам – підмогу. Потисли руки, Володимир розкидав усіх супостатів і давай свататися до Анни – імператорської сестри. Болгаробієць, – а так називали Василя, – спочатку пішов у відмову, але Володимир пообіцяв рознести його хату, а за разом і всю імперію, тож Анну швиденько видали за поганця.

Щоправда, князя напередодні хрестили. Цікаво, що Володимир нібито мав сім жон та 800 наложниць. Він ще й засватану Ярополку дівку захопив собі в дружини і ґвалтував її на очах місцевої знаті, щоб приєднати Полоцьке князівство (Володимиру було десь 15 років). До речі, Рогніда народила від Володимира Ізяслава, який заснував династію Полоцьких, але то вже інша історія.

Володимир, хрестившись, давай хрестити усіх. Поспилював він ідолів, покидав у річку, а народ кричав “Видибай, боже”. На місці капищ Володимир розпорядився будувати церкви. У новобудови князь везе із Херсонесу попів. Вони, власне, і мали хрестити народ, який силою у річки заганяли.

Сьогодні нас силою, ніхто нікуди не заганяє. Нинішня релігійна реформа – отримання у Константинополі автокефалії. Мовляв, Київ у лоно церкви прийшов раніше за Московію, то який патріархат має володарювати. У святая святих погоджуються. Вже навіть підготували томос, відповідно до чуток. Але побоюються кровопролиття. Цього й у нас побоюються. Філарет от нещодавно попередив про такі перспективи.

Сучасна релігійна реформа почалася. Наслідки ми побачимо вже скоро. Але вже зараз зрозуміло, що це черговий крок на зміцнення нашої незалежності.

Земельна реформа: все ще попереду

Військова реформа спровокувала і реформу земельну. Великий князь за віддану службу роздавав “мужам кращим” землі. У такий спосіб Володимир встановив право власності на землю. Норму, до речі, наслідували його нащадки. Поняття власності та володіння потім закріпилися у “Руській правді”. Цікаво, що на Русі визнавалися права і на рухоме майно, наприклад, коней та знаряддя праці.

За Володимира Русь стала найбільшою європейською державою. Вона розкинулася від Карпат до Волги та від Чорного до Балтійського моря. Землі, які великий князь приєднував, треба було перемежовувати, обробляти та підганяти тамтешнє життя під загальні норми “Уставу земляного”, який регулював правові відносини у суспільстві.

Сьогодні земельна реформа – одна із головних вимог МВФ. Там переконують, що це піде тільки на користь Україні та дасть новий поштовх сільському господарству.

Мораторій на продаж землі ввели ще в 2002 році. Відсутність відповідного законодавства та практики на цьому ринку призвели б до хаоса. Обмеження вводилися на п’ять років, але діють досі – їх кілька разів продовжували. Останній раз – у грудні 2017-го. Цьогоріч депутати мають розібратися із законодавчою базою, але поки що ніяких кроків у цьому напрямку так і нема.

Наслідки реформ

Як бачимо, Володимир доволі вдало змінював свою країну. Русь десятки років була передовою європейською державою, яка задавала тренди та напрямок розвитку для інших. Русь хотіли бачити у списку своїх союзників, а не ворогів. Зміни дозволили Володимиру проводити впевнену внутрішню політику, яка впливала на добробут людей.

Додайте до всіх реформ ще й факт, що Володимир першим на Русі почав карбувати власні гроші. На них він розмістив, зокрема, свій портрет та тризуб.

Цікаво, що Володимиру Великому доводилося реформувати країну під час війни – постійні навали печенігів не давали розслабитися правителю. А ще були походи по нові землі. Проте це не впливало на проведення реформ, при тому, що князь особисто очолював військові кампанії (які врешті-решт кинув на прохання народу).

Сьогодні кожна реформа в Україні сприймається у штики. Хоча нічого нового ми не робимо – ті самі реформи, що і тисячу років тому тільки у сучасних реаліях. Якщо вони допомогли Володимиру створити могутню державу, то навіщо ми їх пробуксовуємо?

Історія ходить по спіралі. І те, що реформи збігаються із тисячолітніми аналогами – ще один тому доказ. Але чи дасть нам ця спіраль правителя, якого можна було б порівняти із Володимиром Великим?


Владислав Недашківський, “Український інтерес”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram