“Rapid trident-2017”: пригоди бравих вояків з Молдови

"Rapid trident-2017": пригоди бравих вояків з Молдови. Фото dnestr.tv

Цього року Молдова надіслала до України своїх вояків для участі у навчаннях “Rapid Trident 2017” на Яворівському полігоні, що проводяться в рамках Програми НАТО “Партнество заради миру”. Навколо цієї, здавалось би, ординарної події, розгорнулось декілька сюжетів, які за драматизмом можуть претендувати на сценарій політичного трилера – такий собі “Картковий будинок по-молдовськи”. Докупи змішуються геополітика, міжнародне та національне право і боротьба за владу й амбіції політиків у Республіці Молдова.

Сюжет перший – гра Ігора Додона і влада Влада Плахотнюка

Ті, хто стежать за політикою у Молдові, не могли лишити поза увагою – у сусідній державі спостерігається криза двовладдя. З одного боку – уряд Павла Філіпа, що декларує свої проєвропейські позиції і, якщо вірити молдовським політологам, повністю контролюється політиком і олігархом Владом Плахотнюком. З іншого – президент Ігор Додон, з урізаними повноваженнями, притаманними парламентським республікам, та політичними амбіціями, що ґрунтуються на надії здобути перемогу на парламентських виборах вже наступного року, а також на підтримці з боку РФ.

В конкретному випадку із молдавськими військовими, уряд виступив за те, щоб взяти участь у навчаннях, оскільки це надає можливіість підвищити рівень бойової підготовки, до того ж здебільшого коштом “приймаючої сторони”. Президент, в свою чергу, посилаючись на свій статус головнокомандуючого, заборонив військовим їхати до України, нагадуючи, що Молдова за Конституцією є нейтральною державою. Нехтуючи забороною президента, уряд ухвалив рішення таки надіслати військових на навчання, а президент в свою чергу знову оголосив про заборону, припускаючи неконституційність рішення і вимагаючи його розгляду у конституційному суді. В свою чергу, уряд таки забезпечив участь молдовських військових у “Rapid Trident 2017”, аргументуючи це тим, що урядові рішення чинні, аж поки конституційний суд їх не скасує. Натомість, Додон вже пообіцяв, що всі вояки, що вирушили до України вчитися військовій справі, будуть покарані, коли повернуться.

Треба зауважити, що таке протистояння уряду та президента у Молдові відбувається вже не вперше. І в більшості випадків переможцем у двобоях на владному Олімпі виходить уряд. Не є виключенням і нинішній випадок, коли, по-перше, уряд повністю ігноруючи позицію президента, послав військових на навчання, а по-друге, з високою вірогідністю можна прогнозувати, що конституційний суд стане на бік Філіпа, а не Додона. Та ситуація може докорінно змінитися, коли переформатується конфігурація молдавського парламенту вже у наступному році. Тоді Партія соціалістів, на яку опирається Додон має, всі шанси посилити свою присутність у парламенті і голос Додона зазвучить з новою силою, а от у Влада Плахотнюка позиції можуть похитнутися. На шляху до влади він набув чимало ворогів – і соціалісти Ігоря Додона, і комуністи Володимира Вороніна, і, з іншого боку, правоцентристи Майї Санду та ліберал-демократи Віорела Чіботару стомились від домінування Плахотнюка і спробують обмежити владу Влада.

Проте і сам Плахотнюк усвідомлює, що в разі поразки на виборах йому і його Демократичній партії буде непереливки, тому намагається закріпити свої позиції. Чого лишень варто рішення про зміну виборчого законодавства, за яким вибори пройдуть не за чистою пропорційною, а за змішаною, пропорційно-мажоритарною системою. Чимало молдовських експертів твердять, що в такий спосіб Демократична партія зможе покращити свої результати, в тому числі за рахунок адміністративного ресурсу. Вочевидь, Влад Плахотнюк розглядає й інші сценарії, що дозволять йому утриматися при владі – на цьому тлі наступний рік у Молдові обіцяє бути цікавим.

 Сюжет другий – “геополітичний”

Політична боротьба, яку на перший погляд розглядають суто як боротьбу за владу у Республіці Молдова, має ще й геополітичний присмак. Скажімо, Ігор Додон позиціонує себе як проросійський політик. Він вчащає до Москви, регулярно зустрічається з Владіміром Путіним, а заради зустрічі з російським віце-прим’єром Дмітрієм Рогозіним, який є у Молдові “персона нон-грата”, Додон цього літа злітав аж до Тегерану. І у передвиборчих заявах, і після обрання президентом Додон усіляко підкреслює відданість покращенню двосторонніх відносин Молдови з Росією і демонструє Кремлю свою повну лояльність.

З іншого боку, уряд Павла Філіпа, незважаючи на те, що образ правлячої коаліції обтяжений гучними корупційними скандалами та має імідж невдах, позиціонує себе як проєвропейську силу у Молдові. Він продовжує розвивати відносини з ЄС, заграє з НАТО, вимагає розгляду на Генеральній асамблеї ООН питання виведення з Молдови російських військ. Хоча реформи у Молдові і загальмовані, а реформатори почасти компрометують саму ідею євроінтеграції, саме нинішній уряд має найбільше повноважень і політичної волі, аби утримувати Молдову від розвороту в бік Росії.

Вочевидь, питанням геополітичних векторів також спекулюватимуть на виборах наступного року. І вочевидь, зовнішні гравці – ЄС, Росія, Румунія та Україна, також стежитимуть за перебігом ситуації. Адже від того, хто переможе і якою стане нова коаліція, залежатиме і майбутній статус Молдови на геополітичній шахівниці. Вона або залишиться в статусі союзниці, або ж перейде до стану супротивників.

Сюжет третій – особливості нейтралітету у Молдові

На тлі політичних та геополітичних баталій почасти забувають про міжнародно-правовий сюжет. А він теж цікавий. По-перше, насправді, Молдова – нейтральна за Конституцією держава. Проте нейтральний статус, згідно міжнародного права – це міжнародно-правовий статус держави, котра зобов’язалася не брати участі у всіляких війнах, крім випадків самооборони, а у мирний час проводити політику, що перешкоджала б її втягуванню у війну, а саме: не вступати у воєнні союзи, не дозволяти розміщення на своїй території іноземних воєнних баз, не озброювати свою армію зброєю масового знищення, а також боротися за мир та мирне співіснування держав. Однак, саме участь у заході “Партнерства заради миру” викликала обурення і протести президента Молдови, що свідчить про його певну заангажованість.

Натомість, увагу Додона варто було б привернути до того, що згідно п’ятої та тринадцятої Гаазьких конвенцій від 5 (18) жовтня 1907 року про права і обов’язки нейтральних держав та осіб у випадку сухопутної війни та у випадку морської війни “нейтральні територіальні води так само як і нейтральна територія не повинні використовуватись силами воюючих сторін як притулок від ворога або оперативний простір”, а цій умові не відповідає перебування на молдовській території Об’єднаної групи російських військ у Придністровському регіоні Республіки Молдова. І тут, в той час як уряд Молдови пропонує вимагати виведення російських військ на Генасамблеї ООН, Ігор Додон чомусь забуває про свою відданість нейтралітету і називає пропозицію уряду “антиросійським демаршем”, а це ще більше демонструє його заангажованість і, більше того, ставить питання про те, чи не призведуть ймовірні політичні перемоги Додона в майбутньому до того, що замість союзника чи нейтрального актора, у майбутньому Молдова перетвориться на генератор проблем для сусідніх України та Румунії.

Підсумовуючи, Києву треба з увагою та інтересом ставитися до хитросплетіння молдовських сюжетів, координувати свої дії з другим сусідом Молдови – Румунією, де теж із занепокоєнням відстежують кульбіти Додона. А громадянському суспільству наших держав слід зосередитися на тому, щоб забезпечити сталість проєвропейського курсу Кишинеу і втримати Молдову від сповзання у зону геополітичного впливу Москви, яка прагне зруйнувати демократичне і європейське майбутнє регіону, наче картковий будинок.

Сергій Герасимчук, спеціально для “Українського інтересу”