5 листопада в Росії відбулася Рада з російської мови. Головував на ній президент РФ Володимир Путін. Під час цього дійства очільник Кремля зробив кілька неоднозначних заяв щодо предмету обговорення. На переконання Путіна, казати, що російська мова є зброєю не зовсім правильно, бо з нею боротимуться, як зі зброєю, це м’яка сила (soft power). Утім ми маємо чітко усвідомлювати, що це зброя масового знищення на полях гібридної війни.

“Війну російській мові оголошують не тільки печерні русофоби, – каже президент РФ. – Різного штибу маргінали тут активно працюють і агресивні націоналісти. На жаль, в деяких країнах це стає цілком офіційною державною політикою. Але за нею – це має бути зрозуміло – тиск, пряме порушення прав людини, зокрема права на рідну мову, на культуру й історичну пам’ять”.

Що ж, цілком очевидно куди хилить Путін. Він хоч і не назвав країни, де “тиск на російську мову” стає офіційною політикою, але ті самі формулювання ми неодноразово чули з вуст вітчизняних політиків. Тому можна не сумніватися, що мовне питання знову стане на порядку денному України, враховуючи, що в Окружному адміністративному суді Києва розглядається справа про оскарження нового українського правопису. Цей правопис став логічним додатком до мовного закону, який ухвалила Верховна Рада VIII скликання наприкінці квітня.

Цікаво, що Путін не приховує, чим є російська мова. Її, звісно, на хліб не намажеш, але, навіть якщо погодитися з путінським визначенням про м’яку силу, мова куди вагоміша від того, що зазвичай мажуть на хліб. Скажімо, Китай використовує м’яку силу, щоб підкорити Африку. Китайці будують на Чорному континенті дороги, але насамперед вчать місцевих своїй мові. У цю ж когорту можна записати США, які переконали світ у необхідності вивчати англійську та підсадили всіх на голлівудський кінематограф. М’яка сила – це переконати інших хотіти того самого, що й ти, затягнути їх у свою систему координат.

“Російська мова слугує основою духовно-історичної спільності десятків самобутніх культур і народів. Надзвичайно сильно забезпечує суверенітет, єдність та ідентичність російської нації”, – наголошує Володимир Путін.

Інакше кажучи, все, що говорить російською мовою, належить Росії, переконаний президент РФ. І поки все це говорить російською мовою на нього можна висувати якісь претензії.

Путін також наголосив на необхідності використовувати російську мову в усіх державних структурах, починаючи від органів влади й кінчаючи школами та ЗМІ. Він закликав укласти відповідні словники, довідники, граматики.

Коли ж закон про мову зобов’язав українських посадовців використовувати під час роботи виключно українську, знайшлися діячі, які назвали це “порушенням конституційних прав”. Якесь шизофренічне Задзеркалля королівства кривих дзеркал.

Вікіпедія в Росії все

Також Путін висловився про Вікіпедію. На його думку, її краще замінити “Великою російською енциклопедією” (“Большая российская энциклопедия”, БРЭ). Отже, незабаром Вікіпедію замінять “достовірною інформацією” з тієї БРЕ (так і хочеться додати “хні”).

“Велика російська енциклопедія” – це урядовий кремлівський проєкт. Вікіпедію ж може редагувати кожний охочий, що дозволяє зберігати баланс нейтральності. Якщо ж онлайнову енциклопедію наповнюватимуть лише з одного місця та після схвалення цензорів, то ні про яку нейтральність не йтиметься. Це та сама м’яка сила, тільки цього разу вона спрямована на внутрішнього користувача.

Цікаво, що на проєкт із федерального бюджету виділять 2 мільярди рублів (31,4 мільйона доларів на момент написання матеріалу). І якщо ще наприкінці вересня це видавалося грандіозним розпилом бюджету, то тепер очевидно, що “Велика російська енциклопедія” таки замінить Вікіпедію. Останню ж заблокують під якимось вигаданим приводом. Скажімо, як іноземного агента, чи ще як.

Іще в 2016 році російський уряд наполягав, що ніхто не збирається закривати Вікіпедію чи конкурувати з нею. Мовляв, їхній загальнонаціональний освітній портал “покликаний вирішувати масштабніші завдання”. Тепер же ми чуємо від Путіна, що Вікіпедію “краще замінити”. Тому доля дітища Джиммі Вейлза вже вирішена, а “масштабніші завдання” цілком окреслені – тримати народ у незнанні та допускати лише до тієї інформації, яку схвалять у Кремлі. Насамперед ця політика спрямована на дітей та їхню освіту. Це генерація нових патріотів Російської Федерації та “руского міра”, який вона несе. Не забуваймо, що там уже виросло покоління, яке не знає Росії без Путіна.

Читайте також: Як правильно розуміти українські цінності та ідентичність або знову про російськомовних патріотів

Отже, Кремль активно заряджає свої мовні “Іскандери”, а ми ж намагаємося перегризти один одному горлянки, коли йдеться про мовні суперечки. Насправді, ніяких суперечок бути не може. Рідною Україні є мова українська, наш уродженний білінгвізм – це імперський спадок, який тримає нас прикутими до Російської Федерації. “В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля”, – писав Тарас Шевченко. Росіяни у своїй хаті встановили і свою правду, і силу, і волю. Хіба ми, українці, хочемо, щоб хтось чужий встановлював у нашій хаті свої порядки? Різниця все таки є – куди приємніше мазати щось на свій хліб, а не на чужий “хлєб”.