Боротьба з епідеміями на Січі мала свої специфічні особливості. Нагадаю, що Запорізька Січ у ті часи не була повністю підконтрольна гетьману України, а існувала як своєрідний лицарський православний орден зі своєю владою на підконтрольних територіях. Наприкінці 1673 року на Січі спалахнула чума, завезена купцями з Кам’янця-Подільського. Напередодні кошовий отаман Іван Сірко з десятьма тисячами козаків і кількома сотнями калмиків залишив Січ і рушив спершу на Крим, звідти подався у Волоську землю на допомогу польському королеві. У Січі залишилася мала кількість козаків. Запорозька козацька рада постановила відокремити заражені Шкуринський та Васюринський курені, де були складені товари купців. Проте епідемія продовжувалася. Гетьман Іван Самойлович саме з цієї причини не прийняв ані посланців, ані листів із Січі. Мор зійшов нанівець лише після введення жорсткого карантину та локалізації заражених.

У 1681 році гетьман Лівобережної України Іван Самойлович отримав відомості про “морове поветріє” у турецькому місті Кизикермені й одразу наказав заборонити перепускати в міста на Україну із Запорожжя та з волоської землі купецьких людей. Аналогічний наказ було відправлено наступним гетьманом Іваном Мазепою у Ново-Богородицьку фортецю при загрозі чуми в 1690 році. Ізоляція території зараження та потенціяльних носіїв небезпечної хвороби була першочерговим завданням тогочасної української влади.

Головними санітарно-епідеміологічними проблемами України та Запорізької Січі, як і в Европі, лишалися відсутність ліків, лікувальних методик та брак фахових лікарів. Так, на Січі функції організації протиепідемічних заходів покладалися на військового суддю та ієромонаха січової церкви. Карантин полягав у тому, що прибульці з небезпечних місць розбивали табір на відстані пів дня шляху від застави. Там вони перебували “в самоізоляції” від 3 до 6 тижнів.

Українські історики відзначають, що профілактика захворювання зводилася до окурювання звичайним димом або різними речовинами (сіркою), додавання сірки у будь-які їжу й питво (горілку, борошно тощо), приймання всередину рідини дьогтю, миття рук оцтом і натирання тіла сіллю та оцтом, обмивання тіла холодною водою. Відомо, що чумаки, вирушаючи в перекопські степи за сіллю, для запобігання зараження обмазували свій одяг та відкриті частини тіла дьогтем. У разі захворювання ці заходи впроваджували інтенсивніше, а також використовували спорожнювальне, блювотне, кровопускання, гарячі примочки до бубонних виразок.

Ефективнішими були запобіжні ізоляційні заходи – уникати контактів із хворими й тими, хто міг стикатися з ними, розмовляти на відстані, папери переписувати кілька разів, спалювати речі, оселі, трупи хворих і таке інше.

Особливу турботу козаки приділяли безпеці дітей та джур на Січі. Виявивши чуму, козаки одразу вивозили дітей із січової школи на окремий безпечний острів на Дніпрі. Ізоляція та здорове повітря, на думку запорожців, сприяли швидшому одужанню.

Жоден із цих засобів не гарантував повністю ні профілактики, ні лікування чуми. Та в комплексі все це мобілізувало суспільство на боротьбу з хворобами, запобігало надмірному поширенню “морової пошесті”.

Отже, на кінець ХVІІ сторіччя в Україні вже існувала хоч і недосконала (з сучасного погляду), але напрацьована система протиепідемічних заходів. Головними з них тоді були карантин, ізоляція, запобігання паніці та протидія “бактеріологічним” диверсіям, – тогочасний европейський стандарт.

На початку ХVІІ століття українська влада гетьмана Івана Мазепи щедро ділилася власним досвідом протидії пошесті з московською адміністрацією царя Петра. Це далося взнаки вже у 1710-1720 роках під час спалахів епідемії чуми. Московські окупаційні війська запровадили застави усім периметром західного та частково південного прикордоння. Купців, що приїздили з небезпечних земель, примушували вичікувати карантин до 6 тижнів. Торговельні стосунки із сусідніми країнами, особливо з Туреччиною тимчасово майже зовсім припинялися. Московський цар Петро І наказав будувати шибениці для порушників кордонів, причому карали й дворян. Пошта продовжувала функціонувати, але листи передавалися над вогнем і переписувалися по два-три рази.

Відповіддю влади на епідемію 1770 року було закриття київських монастирів і заборона продавати в казенних та монастирських шинках горілку, щоб запобігти скупченню населення. Заражене населення вивозилося до спеціальних карантинів, зокрема в Києві карантин організували на Трухановому острові, а всі три частини міста, – Поділ, Старе місто й Печерськ, – були оточені караулом та заборонено вільно пересуватися. Із 20 тисяч містян в живих лишилося 14 тисяч.

У 1743 році в російській імперії введено посаду прикордонного лікаря, у 1755 році – загальноімперські настанови щодо карантинів і карантинних застав. У 1800 році Сенат затвердив Карантинний статут.

Як і у випадку з “чорною смертю” ХІV століття та “моровицею” часів гетьмана Богдана Хмельницького, небезпека епідемій для українців приходила з півдня. У січні 1765 року Запорізький Кіш наказав, щоб ніхто із запорожців на той бік Дніпра до татар не їздив, грошей від татар не брав і ні з ким не спілкувався під загрозою смертної кари. Розуміючи, що чимало козаків перебували в Криму в різних справах, Кіш наказує козацькій старшині прикордонних паланок чинити пересторогу потраплянню їх на січову територію. Військовому осавулу наказано відправлятися на низ Дніпра й нікого не пропускати на запорозьку сторону, а порушників карантину карати на горло.

Читайте також: Як це було: карантин у Севастополі

Утім, слід пам’ятати, що карантин і протиепідемічні заходи на українських і січових землях у руках Російської імперії мали й додаткові функції. Карантин часто-густо ставав не лише засобом боротьби з епідеміями, а й інструментом політики. Для московського уряду карантин в Україні та Запоріжжі був засобом контролю і обмеження торгівлі й транзиту півднем України. А також карантини сприяли посиленню військової присутності московських окупаційних військ, втручанню у внутрішні справи Гетьманщини та Січі. Під приводом зокрема карантинів поступово вводиться московський контроль у судово-адміністративній галузі, у сторожовій і митній службах, у міжнародних зносинах тощо.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram